-Мамо, що він наробив. Ось тут, наприклад, він взагалі не повинен був стригти? Він що спеціально це зробив? – Почала кричати моя дочка прямо з порога, коли повернулася з перукарні. Дивилася на неї, і згадувала схожий випадок, що трапився зі мною вже багато років тому. Тоді я була заkохана в одного художника – і хотіла завжди бути перед творчою натурою у своєму кращому світлі. Пам’ятаю, що гладкі зачіски тоді були не в моді. Всі носили кучеряві шевелюри, які надавали волоссю неймовірного об’єму. Підстриглася під Алегрову, але невдовзі вирішила вкоротити ці кучері.
Зайшла до перукарні, тоді ще їх не звали “салонами”. Народу зовсім не було, зраділа навіть. Дістала фотографію тієї зачіски, яку хотіла незабаром побачити на голові. Стилістка кивнула, взяла ножиці, а я вирішила трохи подрімати. Минув невизначений час, протягом якого я міцно спала – і я прокинулася від того, що з мене знімали накидку. У дзеркалі я побачила незрозумілу тітку, яка витріщалася на мене з голим лобом. У такому ж стані була шия. Вся моя пишна шевелюра була зрізана під корінь. Адже це волосся було величезною частиною мого життя. А мені ще завтра на побачення.
Ледве стримувала сльози, а в умі був той же вираз, що й у дочки: ”Це що, навмисне?” Коли я вийшла з салону, то спеціально пішла маленькою вулицею: шанс зустріти там когось знайомого був мінімальним. Але це було найневдалішим рішенням у моєму житті. Спочатку мене облила машина, яка на дуже великій швидкості проїхала калюжею. Потім об лаяв дворовий собака, якого, якщо не помиляюся, я кілька разів навіть підгодовувала. Ледве як дійшла до хати, а там, як на зло, на лавці сиділи дві мої закляті “подружки”, наче чекаючи слушної нагоди над кимось познущатися. А цей слушний випадок йшов до них на своїх ногах.