– Машину, сваха! Дозвольте нагадати, ви обіцяли моєму синові машину, – голосно оголосила мати мого зятя, встаючи з-за столу. Я спокійно відклала виделку, не змінюючи виразу обличчя: – Ну обіцяла. А якщо передумала? При цьому спокійно добавляючи у тарілку ще трохи салату. Після довгих років життя в Італії, я дуже скучила за нашою домашньою їжею. Коли приїжджаю додому, чекаю не дочекаюся, коли мене покличуть в гості. Так щедро, як у нас, ніде не пригощають! На цей раз приводом для зустрічі став день народження моєї свахи, і я із задоволенням погодилася прийти. Люблю добре накритися стіл, дружні розмови і затишні сімейні вечори. Так, це був не ювілей, я вирішила, що 50 євро – цілком достатній подарунок.
У перерахунку на гривні це близько двох тисяч, і мені здавалося, що така сума більш ніж достатня. Однак, коли сваха при мені відкрила конверт і побачила там всього 50 євро, її обличчя витягнулося так, немов я поклала туди 50 гривень. Я ж зробила вигляд, що нічого не помітила. Гості вже посідали, стіл ломився від страв, тому я спокійно зайняла своє місце. Все йшло добре: ми спілкувалися, їли, жартували. Але потім моя сваха раптом завела розмову про те, хто що кому обіцяв перед весіллям. Вона натякала, що я вмію гарно говорити, але своє слово не тримаю. Від почутого у мене навіть апетит пропав. Адже я купила молодим нову двокімнатну квартиру в новобудові, повністю її обставила. Хіба цього мало за теперішнім часом? І, до речі, свати у це житло не вклали жодної копійки! – Сваха, що ви маєте на увазі? Поясніть, – спокійно спитала я, хоча всередині вже починало кипіти обурення… – Машину, сваха! Дозвольте нагадати, ви обіцяли моєму синові машину, – голосно оголосила мати мого зятя, встаючи з-за столу.
– Адже ви обіцяли моєму синові машину перед весіллям. Три роки пройшло, а машини так і нема! Я спокійно відклала виделку, перевела погляд на неї і, намагаючись не видати свого роздратування, відповіла: – Я дійсно говорила про це, але передумала. Це не було твердою обіцянкою, а всього лише один з ймовірних планів. Зараз у мене інші пріоритети, і гроші йдуть на більш важливі речі. Гості за столом замовкли, всі погляди були звернені до мене. Сваха явно не очікувала, що я скажу про це так прямо. Але якщо вона вже підняла це питання перед всіма присутніми, мені не залишалося нічого, як все пояснити. Розмова про машину дійсно була, але у якому контексті? Коли дочка сказала мені, що виходить заміж, я буда дуже щаслива. Їй було вже 27 років, і я, як любляча мати, переживала за її майбутнє. Хотілося, щоб у неї була міцна родина, діти, благополуччя. На знайомстві з батьками зятя атмосфера була легкою, веселою. Руслан, мій майбутній зять, здався мені гарним хлопцем, багато жартував, підтримував розмову. – Ну що, теща, купити зятю машину? – жартівливо спитав він.
Я, підтримуючи його тон, відповіла: – Такому гарному зятю гріх не купити! От і вся історія з машиною! Це була легка бесіда, нічого більше. Потім почалася підготовка до весілля, і, звісно, всі витрати лягли на мене. Навіть костюм для нареченого я купила за свої гроші. Коли постало питання про житло, я одразу планувала придбати для дочки однокімнатну квартиру, але розуміючи, що скоро підуть діти, вирішила не скупитися і купила двошку. Вклалася у ремонт, обставила меблями, зробила все, щоб молодята почували себе комфортно. А що зробили свати? Рівно нічого. Вони одразу дали зрозуміти, що у них немає таких можливостей, як у мене, і у покупку квартири вони не вклали жодної копійки. Після весілля я продовжила допомагати дочці, хоча вони з Русланом самі заробляли. Але тепер, як виявилося, свати ще й машину від мене чекають! Пройшло три роки, а вони й досі пам’ятають ту жартівливу розмову і вважають, що це була обіцянка. Чесно кажучи, сваха мене розчарувала. Вона виставила мене перед гостями у поганому світлі, наче я людина, яка не тримає своє слово. Але чомусь ніхто не згадав, що все весілля, квартиру і навіть частково побутові потреби молодят забезпечила я.
Вона вирішила, якщо я працюю за кордоном, то гроші у мене повинні литися рікою, а їй можна нічого не робити? Це взагалі нормально? Очевидно, що вони з сином вже обговорювали це питання не один раз, і тепер вирішили надавити не мене публічно. Але у мене тільки одне питання: звідки у людей стільки зухвалості? Сваха навіть подарунком на день народження була незадоволена. 50 євро її не влаштували, а машину вона вимагає. Після цього я навіть не знаю, як з нею спілкуватися далі. Дочка з зятем живуть добре, я завжди готова їм допомогти, і якщо у мене буде можливість, то звісно, і з машиною підтримаю. Але зараз у нас з чоловіком інші проблеми – ми вкладаємося у ремонт свого будинку, і поки на це йде весь мій заробіток. Але це не назавжди. Не розумію, навіщо сваха підняла цю розмову саме зараз. І як мені тепер з нею спілкуватися? Залишився неприємний осад. Як ви вважаєте, хто правий у цій ситуації, я чи сваха?