До свого 50-річного ювілею Лариса особливо не готувалася, але сподівалася, що чоловік скаже їй хоч пару теплих слів і подарує букет квітів. Прокинувшись рано-вранці, вона приготувала сніданок для Юрія, але він швидко поїв і пішов, не сказавши ні слова. Трохи засмучена, Лариса теж почала збиратися на роботу, сподіваючись, що ввечері чоловік все ж таки її привітає. Перед виходом вона подивилася в дзеркало – незважаючи на цифру 50, відображення все ще тішило її. Занурена в думки, вона вирушила до офісу. Більшу частину життя Лариса провела у шлюбі, який колись був сповнений коханням та мріями. Вона вийшла заміж молодою, разом з чоловіком будувала сім’ю, ростила двох дітей та намагалася створити затишок у будинку.
Але роки спільного життя стерли теплоту, що була між ними. Чоловік приймав її турботу як належне, а дорослі діти не помічали її зусиль. У власному будинку Лариса часто почувала себе невидимою. На її тендітних плечах лежала вся домашня робота – вона готувала, прибирала, прала, прасувала, але ніхто цього не цінував. Часто бувало, що після вечері чоловік і сини вставали з-за столу, не подякувавши їй, не кажучи вже про те, щоб прибрати за собою чи помити посуд. Лариса працювала бухгалтером у невеликій компанії. Для неї робота була не тільки джерелом доходу, а й можливістю відволіктися від повсякденної рутини. У колективі її цінували за професіоналізм, але ще більше – за доброту та щирість. Вона часто затримувалася в офісі, адже вдома на неї чекали лише байдужість та обов’язки.
У той день Лариса теж не поспішала додому – всі співробітники вже розійшлися, а вона досі доробляла звіт. Раптом у тиші пролунав голос начальника. — Ларисо, ви не надто втомлюєтесь? Ви завжди йдете останньою. Вона ніяково відповіла, що просто любить працювати в тиші. Але він уловив у її голосі прихований смуток. Вона ніяково відповіла, що їй подобається працювати в тиші. Однак він уловив у її голосі прихований смуток. З того вечора Олексій почав більше спілкуватися з Ларисою, дізнаватися про її життя. Йому було незрозуміло, як така мудра та дбайлива жінка опинилася у світі, де її не цінують.
Олексій Павлович, її начальник, був розлученим і вже наближався до 55 років. Він давно помічав Ларису – її скромність, уважність до деталей та доброзичливу усмішку. Як професіонала він її дуже шанував. Згодом їхні розмови ставали дедалі глибшими. Олексій ділився своїми спогадами, а Лариса розповідала про мрії, які колись довелося покинути. Тим часом її чоловік Юрій віддалявся дедалі більше. Він не тільки не приділяв їй уваги, а й майже не розмовляв. Деколи вони могли прожити кілька днів в одній квартирі, не обмінявшись жодним словом. Сини виросли і роз’їхалися, а між Ларисою та її чоловіком утворилася глибока прірва. Якось Олексій Павлович несподівано зізнався: — Ларисо, ти мені дуже подобається.
Якби поряд зі мною була така жінка, я був би щасливий. — Переїжджай до мене, — раптом запропонував він. Після довгих роздумів Лариса все ж таки зважилася змінити своє життя. Коли вона сказала чоловікові, що йде, Юрій не міг повірити, що вона справді це зробить. Але коли Лариса зібрала речі, подала на розлучення і переїхала до Олексія, Юрій звинуватив її у всьому та налаштував синів проти матері. Це було боляче, але вона не мала наміру відступати. Тепер не вона прокидалася першою, щоб готувати сніданок – навпаки, її будив аромат свіжозвареної кави, а на столі на неї чекав смачний сніданок.
Олексій любив її слухати, захоплювався її красою, показував, що життя може складатися не лише з обов’язків, а й з турботи, поваги та радості. Переїзд до Олексія став для Лариси початком нового життя, в якому вона почувала себе щасливою та захищеною. Вперше за довгі роки вона зрозуміла, що означає бути коханою та цінною. Тепер вони все робили разом – подорожували, ходили на концерти, готували вечері та сміялися з дрібниць. Лариса зрозуміла, що ніколи не пізно почати жити так, як хочеться. Щоправда, її щастя мало свою ціну – дорослі сини, піддавшись впливу батька, перестали спілкуватися з нею, не прийнявши її рішення. Міняти життя після 50 нелегко, але Лариса наважилася – і не помилилася. А діти? Вона сподівається, що коли вони створять власні сім’ї, зрозуміють її вчинок. Головне, що тепер вона знає, що таке справжнє жіноче щастя.