Як зараз пам’ятаю той день місяць тому. Адже я стільки років пропрацювала у Франції прибиральницею, доглядальницею, і не дарма. Повернулась додому не з порожніми руками – я маю накопичення. Завжди мріяла, щоб моя сім’я була щасливою. Тому, коли народився мій онук Андрійко, я зібрала дві величезні сумки гостинців і відразу помчала до дочки та зятя. Але, зізнатися, моєму здивуванню не було межі, коли я побачила, як все влаштовано у зятя та його батьків. Робота у Франції та повернення додому Колись мені не вдалося здобути хорошу освіту, а заробляти хотілося. Тож я вирішила поїхати на заробітки. Так і виявилася у Франції.
Пропрацювала там 15 років: наполегливо працювала, накопичувала гроші та змогла допомогти своїй родині. Ми з чоловіком збудували невеликий бізнес, виховали двох дітей, купили житло. Звичайно, було складно, адже у нас завжди було господарство, та й здоров’я у чоловіка не найміцніше. Робота за кордоном тоді була рідкістю, і мені пощастило влаштуватися з добрими умовами та зарплатою. Я бачила багатьох жінок, які поверталися додому з порожніми руками, не зумівши втриматись на місці. Мені пощастило, і я це цінувала. Дочка, зять та весілля Моя дочка Уляна вирішила вийти заміж, а її наречений Назар був, здавалося, пристойним хлопцем. Спочатку він здався мені сором’язливим, але начебто порядним.
Я приїхала додому саме за день до їхнього весілля. Знала, де пройде свято, скільки буде гостей, адже банкет оплачувала я. Сторона нареченого відмовилася, пояснивши, що вони не мають можливості заплатити за весілля. Навіть ресторан знаходився у їхньому місті, але й це не допомогло. Подарунок сватів виявився скромним – якийсь сервіз чи щось подібне. Ми з чоловіком подарували молодим квартиру у місті. Адже Уляна хотіла жити з чоловіком окремо, і це було її право. Я нічого не сказала сватам. Розуміла, що зайві гроші є не у всіх. Навіщо псувати стосунки? Народження онука Через півтора року дочка повідомила мені радісну новину – вона чекала на дитину. Я приїхала додому, коли вже народився Андрійко. Звичайно, з порожніми руками я не поїхала: привезла дві сумки з дитячим одягом, іграшками та всім необхідним. А от батьки зятя прийшли з пакетом дешевих іграшок та солодощів. Дивлячись на них, я розуміла: далеко не всі городяни живуть так добре, як здається. Сам Назар виявився молодцем: влаштувався на роботу, почав підніматися кар’єрними сходами. Так, машину купив не нову, але все одно іномарку без кредиту.
Донька казала, що він старається для сім’ї. Повернення додому За півроку я вирішила повернутися остаточно. Сумувала за чоловіком, хотілося зайнятися ремонтом будинку. Та й втомилася. Усіх грошей не заробиш, а жити теж треба. Коли приїхала, насамперед відвідала дочку, онука та зятя. Хотіли зустрітись і зі сватами, але у них «не вийшло». Живуть в одному місті, але чомусь їм завжди щось заважає. За тиждень домовилися з ними поїхати за будівельними матеріалами. Приїхали вони до нас, попарились у лазні, смачно поїли. Чоловік хотів запропонувати настоянку, але сват був за кермом. І тут почалося найцікавіше. На шляху до міста сват пропустив сигнал світлофора та влетів у бордюр. Добре, що обійшлося без постраждалих.
Але коли ми повернулися, він заявив, що я та мій чоловік повинні компенсувати половину ремонту машини, бо ми їхали з ним. Спочатку я подумала, що це жарт, але виявилося, що все серйозно. Довелося пообіцяти, що гроші поверну при наступній зустрічі, адже з собою я мала тільки гроші на будматеріали. Що далі? Іноді життя підносить такі сюрпризи, що просто дивуєшся. Зять – нормальний хлопець, працьовитий та порядний. Але його батьки – це щось з чимось. Сподіваюся, онук успадкує найкращі риси, бо жити з такими родичами доньці буде непросто. Бажаю всім миру та добра!