У дитинстві я часто гостювала у бабусі, яка працювала бухгалтером та навчила мене цінним навичкам. Я ще не вміла рахувати до ста, але знала, як користуватися старим калькулятором. Пішовши її стопами, я зробила кар’єру у фінансовій сфері, отримуючи непоганий дохід і залишаючи собі зайві гроші. Я відкладала накопичення у валюті і скрупульозно відстежувала свої витрати за допомогою програми для телефону…
Два місяці тому я познайомилася з Артуром – адвокатом, у якого було багато клієнтів, дорога машина та квартира, яку він залишив колишній дружині та дитині. Я захопилася його благородним вчинком і не стала цікавитись його минулим. Незважаючи на виплату аліментів та комунальних платежів у своїй колишній квартирі, Артур все одно примудрявся купувати мені подарунки та водити у ресторани. Нещодавно я поїхала на триденний робочий семінар і попросила Артура залишитись у мене, щоб доглянути за котом.
Повернувшись, я одразу помітила, що з моєї скриньки з грошима зникло 150 євро. Я не могла згадати, як витратила ці гроші, і одразу подумала: чи не взяв їх Артур? Однак я довіряла йому з огляду на його стабільний дохід. Щоб розвіяти свої побоювання, я вирішила запропонувати Артуру жити разом, що дозволило б мені уважніше спостерігати за його діями. Поки я зосередилася на майбутньому побаченні в дорогому ресторані, вирішивши виглядати якнайкраще. Я ще не знаю, чим закінчиться наша історія. Але, як мені вже ясно, виходу з неї два: або ми Артуром будемо разом, або кожен піде своєю дорогою…