Баба Арина знаходилася у важкій ситуації, яка щодня приносила їй горе та сльози. Її син, Дмитро, був одружений з Іриною, яка з невідомих причин забороняла йому зустрічатися з матір’ю. Дні бабусі тяглися одноманітно і сумно, сповнені туги та очікування новин від сина. “Мамо, я так хочу до тебе приїхати, але Ірина проти. Вона каже, що у нас дуже багато справ,” – говорив Дмитро у рідкісних телефонних розмовах. Арина завжди відповідала йому: “Синку, я завжди рада тобі, ти знаєш. Не хочу створювати тобі проблеми.
Просто сумую.” Вона намагалася зрозуміти, чому Ірина так робить, але не могла знайти відповіді. В один із особливо важких днів, коли сльози знову застилали їй очі, баба Арина вирішила поговорити з невісткою прямо. Зібравшись із силами, вона зателефонувала до Ірини. “Ірино, люба, можливо, ми з тобою зможемо переговорити? Я дуже сумую за Дмитром і хочу зрозуміти, чому він не може приїхати,” – м’яко почала Арина. Ірина, здавалося, була захоплена зненацька.
“Арино Петрівно, я… Я просто думаю, що Дімі краще зосередитися на нашій родині. У нас багато проблем, і його присутність тут важлива”, – невпевнено відповіла вона. “Але він мій син. І мені його не вистачає. Ми могли б допомогти один одному, адже ми сім’я”, – наполягала Арина. Ця розмова змусила Ірину замислитися. Того ж вечора вона поговорила з Дмитром, і вони вирішили, що важливо підтримувати зв’язок із усіма членами сім’ї. З того часу Дмитро почав регулярно відвідувати свою матір. Баба Арина, нарешті, спромоглася побачити свого коханого сина, і її дні перестали бути такими самотніми. Сльози на очах змінилися усмішкою, а в будинку знову з’явилися сміх та радість.