Більшість життя я прожив без батька: він пішов від нас до іншої жінки, коли мені було всього два роки. У мого брата Славка залишилися слабкі, але щасливі спогади про нього, і я заздрив цьому зв’язку, сам не маючи жодних спогадів про батька. Подорослішавши, я одружився, але мама без пояснення причин не схвалювала мою дружину, і наші стосунки стали напруженими.
Хоча ми підтримували добрі стосунки з батьками моєї дружини Поліни, мама трималася на відстані, рідко відвідуючи нас. Якось батько несподівано підійшов до мене на вулиці і розповів, що стежив за нами здалеку, поважаючи бажання матері тримати нас подалі від нього через минулі образи. І тому що він знову зійшовся зі Славком, а тепер шукав зустрічі і зі мною. Це возз’єднання викликало обурення моєї матері, коли вона дізналася про наше спілкування, і посилило існуючу напруженість з приводу моєї незалежності та вибору, зокрема моєї орієнтації на дружину та її сім’ю, а не на неї.
Народження мого сина, якого ми назвали Анатолієм на честь мого батька, а потім дочки Катерини на честь матері Поліни, ще більше загострило суперечки з матір’ю. Її постійна критика та нездатність сформулювати свої претензії призвели до того, що ми з дружиною розірвали стосунки з нею, знайшовши спокій на віддалі від токсичних родичів. Наше відчуження від матері, хоч і болісне, дозволило нам побудувати нашу сім’ю без її необґрунтованого несхвалення і жити тим життям та відносинами, які ми вибрали, без її втручання.