Кирило та Ксенія, друзі з дитячого садка, з радістю ходили в одну школу та в один клас, а батьки домовилися, щоб вони сиділи за однією партою для взаємної підтримки. Однак до третього класу Ксенія почала виявляти занепокоєння з приводу однокласників, і це почуття повторив Кирило, у якого також з’явилися фізичні ознаки знущань. Стурбовані матері виявили, що їхні діти стали мішенями групи агресивних однокласників.
У пошуках вирішення проблеми вони зустрілися зі шкільним персоналом, але зіткнулися з запереченням і хаотичною сценою, в якій хулігани активно знущалися з їхніх дітей, а вчителі виправдовували таку поведінку “дитячими витівками”. Незважаючи на втручання вчителів та директора, ситуація залишалася невирішеною, багато в чому завдяки впливовим батькам хуліганів. Керівництво школи, хоч і співчувало їм, відчувало себе безсилим перед цими забезпеченими сім’ями, чиї внески до фонду школи захищали їхніх дітей від наслідків.
Бездіяльність керівництва змусила матерів Кирила та Ксенії перевести дітей до іншої школи, щоб забезпечити їхню безпеку. У результаті не лише Кирило та Ксенія знайшли притулок у новому освітньому середовищі, а й їхня вчителька Оксана Василівна звільнилася, розчарована безконтрольною провиною та нездатністю адміністрації підтримувати дисципліну через фінансові зв’язки з сім’ями порушників. Цей епізод продемонстрував складну динаміку між цілісністю освіти та зовнішнім впливом, залишивши незабутні наслідки для всіх учасників.