Мені 78 років, і хоча вік ще не такий вже й великий, здоров’я почало сильно підбивати за останні кілька років. Найважче стало, коли ми з дружиною захворіли на коронавірус. Галина йшла на очах. Ми обидва лежали у реанімації, але додому повернувся лише я. Син навіть не приїхав забрати мене після лікарні. – Тату, у мене робота. Я й так ледве відпросився на похорон мами, більше не можу, – сказав він телефоном. Мені було дуже боляче це чути.
Але я сам дістався автовокзалу і поїхав до села автобусом. Всю дорогу згадував про свою Галю, як ми жили, рідко сварилися. Коли були молоді, мріяли звести гарний будинок і завести трьох дітей. Будинок у нас вийшов чудовий – цегляний, просторий, з трьома кімнатами та кухнею. А ось дітей Бог дав лише двох. Донька Ілона після школи виїхала до США, виграла якийсь учнівський конкурс. Там вийшла заміж за американця, народила двох дітей. Але за всі ці роки приїхала додому лише одного разу. Я навіть не бачив своїх онуків.
Син Сергій живе у місті, розлучився з дружиною, а онук росте без його участі. Невістка, до речі, дуже гарна жінка. Не знаю, чому вони не склалися. Якось вона просто зібрала речі та повернулася до батьків. Тепер я бачу цього онука дуже рідко, і серце від цього розривається. Після хвороби я залишився зовсім один. Стан здоров’я погіршився – виникли проблеми з судинами. Лікар сказав, що мені не можна жити на самоті, повідомив це Сергію, але його це не зворушило. Цього року було особливо тяжко. Восени я купив дров, але сам колоти їх не міг. Подзвонив синові. – Приїдь, допоможи мені з дровами.
Я не впораюся. – Коли я маю це робити? Ти хочеш, щоб я втратив роботу? Так і минула майже вся зима. У хаті холодно, топлю тільки коли сусід приходить і помагає з дровами. Через це я захворів на бронхіт, піднялася температура. Може, помру в цьому будинку один, нікому не потрібний. У розпачі знову зателефонував до сина. – Сергію, мені холодно! У хаті наче кригою все покрито. – Послухай, ти вже мене дістав. Якщо тобі так важко, давай я влаштую тебе в дім для людей похилого віку. Я замислився. Може, справді мені там буде краще? Хоча я ще не такий старий, міг би пожити у селі. Але як мені бути? Сусіди радять залишити комусь будинок, щоб мене доглядали. А я хотів написати заповіт на онука. Може, запропонувати це невістці? Але тоді Сергій може образитись. Як би ви вчинили на моєму місці?