У 22 роки я була матір’ю прекрасної 6-річної дочки, яка була у мене з 16 років. Вихована працьовитою самотньою матір’ю, я не мала батька, тому що він пішов, коли я була зовсім маленькою. Моя підліткова вагітність почалася під час навчання в технікумі після зустрічі з Владом – моєю першою любов’ю. Однак, коли я повідомила про вагітність, він покинув нас зі страху. Спочатку я приховувала свою вагітність від усіх, поки помітно не вирісший живіт, не зробив це неможливим.
Моя мати, приголомшена перспективою утримувати ще одну дитину, наполягала на перериванні вагітності. Але на той час, коли ми звернулися до лікаря, переривати було вже пізно. Хоча я відчула полегшення, мама продовжувала наполягати, розглядаючи інші радикальні заходи, щоб таки перервати вагітність . Не в змозі змиритися з цією думкою, я втекла до батьків Влада, на сьомому місяці вагітності. Вони прийняли мене і надали підтримку, що різко контрастувало з рідною матір’ю, яка завалювала мене дзвінками. Повернення додому через кілька тижнів було важким: мама лаяла мене, не розуміючи, що я потребую підтримки.
Тим не менше, коли народилася моя дочка, обидві бабусі були поряд зі мною, і навіть Влад повернувся, покаявшись і бажаючи почати все спочатку. Згодом наша родина відновилася. Ми з Владом одружилися, з’їхалися і створили люблячий будинок для нашої дочки, яка тоді тільки-но почала ходити в дитячий садок. Зараз ми вже всерйоз замислюємося про другу дитину та вдячні за наш шлях до щасливої родини.