Рік від року заздрість Каті до Ірини ставала все сильнішою, адже та шанувалася в селі за порядок у будинку та слухняних дітей. “Іван весь час мене пиляє, порівнює з Іриною”, – нарікає Катя, – “а мої діти зовсім не допомагають!”. “Чому ти не можеш бути схожою на Ірину?”, – сказав Іван, – “вона з усім справляється, незважаючи на велику родину!”. Пригнічена неадекватністю чоловіка, Катя нарешті звернулася за порадою до Ірини.
“Як же ти все встигаєш, а я ось – невдаха в очах сім’ї?!” Чекаючи глузувань, Катя була привітно прийнята Іриною. “Ніяких секретів, Катю, просто випий з нами чаю”, – запропонувала Ірина, демонструючи навички своїх дітей та вміння працювати в команді, що залишило у Каті почуття задуму та заздрощів. Вирішивши змінитись, Катя почала визнавати таланти своїх дітей та хвалити їх за старання. Ця новонабута вдячність змінила динаміку її сім’ї, створивши сприятливе середовище для подальшої дружби.
Спостерігаючи за тактовністю Ірини, Катя застосувала аналогічну тактику, представляючи завдання як приємний клопіт заради комфорту своєї сім’ї, а не як обтяжливу роботу. Її сім’я відреагувала на це позитивно, об’єднавшись для ефективного та радісного виконання завдань. Натхнена прикладом Ірини, Катя стала ставитись до своєї сім’ї з більшою любов’ю та вдячністю, створюючи в будинку атмосферу, в якій кожен член сім’ї відчував себе цінним та мотивованим, що призвело до гармонійного та повноцінного сімейного життя.