Прагнучи не запізнитися, я вийшла з дому раніше, щоб пройти співбесіду в офісі, розташованому неподалік мого орендованого житла. Незважаючи на мою кваліфікацію, вигляд численних претендентів не додав мені бадьорості. Всередині я зустріла Руслана Олександровича, напрочуд харизматичного молодого заступника директора, чий проникливий погляд і спокійна манера поведінки приголомшили мене.
“Невже в такій професійній обстановці можна закохатися в людину з першого погляду?” – подумала я. Під час співбесіди Руслан помітив мою нервозність, запропонував води та вступив у тееплу розмову, яка, на мій подив, завершилася пропозицією про роботу. Радість від працевлаштування перепліталася з симпатією, яка почала стрімко зароджуватися. Наші професійні стосунки непомітно переросли у романтичні під час ділової поїздки, прихованої від колег. Цей таємний зв’язок процвітав протягом двох років, поки моє прагнення до зобов’язань не призвело до напруги і зрештою до відчуження.
У помилковій спробі викликати ревнощі або, можливо, залікувати свою образу, я поспішно прийняла пропозицію від колишнього, аби похвалитися цим рішенням перед Русланом. Його реакція була бурхливою та власницькою, що призвело до пристрасного примирення та нестандартної пропозиції руки та серця. Ми швидко одружилися, пишно відсвяткувавши весілля у колі друзів, а я залишилася з почуттям провини за раптову відмову від колишнього, який уже сам готувався робити пропозицію. Незважаючи на це, я впивалася знову набутою радістю, передбачаючи розвиток нашого союзу.