Ті кілька днів, коли брат мого чоловіка Олексій зупинявся у нас, з самого початку здавались мені дивними. Він поводився нервово, і коли він поїхав, я відразу помітила пропажу своєї скриньки з прикрасами. Моя паніка швидко переросла у жах, коли я усвідомила, що в скриньці було золото, передане мені від бабусі. Насилу, я розповіла про це своєму чоловікові Віктору. Його реакція приголомшила мене більше за саму крадіжку. «Ти що, звинувачуєш мого брата? Не може бути, щоб Олексій так вчинив. Ти просто десь втратила скриньку», — сказав він, помітно роздратований.
Після бурхливої розмови я зрозуміла, що мені треба діяти самостійно. Я звернулася до поліції, і невдовзі з’ясувалося, що Олексій справді вкрав мої прикраси, щоби погасити свої борги. Коли я розповіла про це Віктору, він вибухнув: «Як ти могла! Це моя сім’я, ти просто хочеш їх знищити. Ти зрадниця!» Ситуація посилилася, коли приїхала моя свекруха. Вона була у нестямі від гніву. «Ти зганьбила нашу родину! У поліцію на свого дівера! Тобі треба було просто пробачити і забути», — умовляла вона. Але я не могла пробачити та забути.
Я відчувала, що мій шлюб, заснований на взаємній повазі та підтримці, руйнується на очах. Я зібрала речі та поїхала до батьків. Згодом, після того, як мої звинувачення були підтверджені, Олексій та його сім’я відшкодували збитки, виплативши гроші замість вже «злитого» золота. Але слова, які вони сказали при цьому, глибоко зачепили мене: «Ти зруйнувала життя нашого сина». У той момент я зрозуміла, що хоча я і втратила багато, але вчинила правильно, захищаючи свої права та цінності. Так, часом захист своєї гідності вартий розриву відносин, які будувалися на невірних принципах.