Після раптової смерті чоловіка, Олексія, Алла Борисівна залишилася сама. Через три місяці самотності зателефонувала її дочка Марина. Марина, відчуваючи матеріальну скруту попросилася переїхати до неї. Алла Борисівна із сумнівом погодилася, вважаючи, що вона не має права відмовити в такій ситуації. Незабаром у будинку вдови відбулися зміни. Рахунки накопичувалися, дочка та зять відлинювали від обов’язків, а Алла Борисівна займалася домашніми справами одна. Марина часто змушувала її платити за комунальні послуги та продукти, спустошуючи її пенсію, вигадуючи собі та чоловікові дитячі відмовки.
Сім’я займала всі куточки двокімнатної квартири, і Алла почувала себе у власному будинку непроханою гостею, якій немає місця. Зневірившись, Алла задумалася про переїзд на постійне місце проживання до свого заміського будинку. Сусід, Антон Миколайович, застеріг від цього через труднощі життя на дачі взимку. Натомість чоловік запропонував альтернативу: вони могли б жити разом у його міській квартирі, допомагаючи один одному.
Алла, зворушена до сліз такою пропозицією від найнесподіванішої людини, погодилася. Коли Алла повідомила Марині про своє рішення переїхати, дочка не виявила жодного занепокоєння, крім того, хто платитиме тоді за продукти та комуналку. За допомогою Антона Алла зібрала свої речі, з полегшенням залишаючи будинок, де вона почувала себе чужою та неоціненою. Антон сподівався, що їхнє спілкування принесе їм обом таке необхідне щастя та спокій. Втім, недаремно сподівався!