Славик, різко прокинувшись від дзвону будильника, з характерним стоном усвідомив, що запізнився. “Тільки не сьогодні”, – пробурмотів він, швидко перебираючи одяг. Поки він стрибав на одній нозі, намагаючись одягнути штани, його погляд упав на будильник — до початку робочого дня залишалося лише півгодини. Серце Славка билося, ніби він уже біг на роботу. Спустившись у двір, він кинувся до свого автомобіля і спробував завести його. Машина, ніби навмисне, геть-чисто відмовилася заводитися. У розпачі Славко штовхнув колесо.
– Проблеми з машиною? — почувся жіночий голос. Славко обернувся і побачив усміхнену білявку, яка, здається, нещодавно переїхала до їхнього дому. — Здається, сьогодні не мій день, — зітхнув Славик. – Потрібна допомога? Можу підвезти, – запропонувала вона. Славко був здивований цією несподіваною щедрістю. – Ви серйозно? Це було б здорово! Вони швидко сіли, пристебнулися і, поки автомобіль впевнено мчав міськими вулицями, Славко і нова сусідка, Наташа, обмінялися історіями про своє життя. — То ви новенька в нашому домі?
— спитав Слава. – Так, переїхала сюди тиждень тому. Але, здається, я вже знайшла дружніх сусідів, — з усмішкою відповіла Наталка. Під’їжджаючи до офісу Славка, Наташа сказала: — Сподіваюся, ви не щоранку розбиватимете свою машину, щоб я підвозила вас? Славко захихотів: — Я обіцяю, тільки у крайніх випадках! Коли Славко прийшов на роботу, він не міг викинути з голови цю зустріч. Увечері він запросив Наташу на вечерю, щоб подякувати їй за допомогу. І ось так, із простої пропозиції допомоги, почався їхній роман — щирий, наївний і такий гарний.