Ми з чоловіком обидва сільські , але після весілля удвох перебралися до міста. Ми дуже довго і старанно працювали, щоб куnити собі власне житло. У нас це вийшло, і через кілька років безперервної роботи ми створили свій затишний куточок. Тоді ми вже могли про потомство подумати. Власне, через рік і наро дився наш Дмитро. Син ріс тямущою дитиною. Ми знали, що з таким прагненням до нових знань йому точно світить забезпечене та світле майбутнє. Діма виріс, став чудовим хлопцем.
Він самотужки закінчив універ, влаштувався на відмінну роботу, став заробляти чимало грошей. Ми з чоловіком вже чекали, коли ж, нарешті, син познайомить нас із майбутньою невісткою. І ось, цей момент настав. Олеся здалася нам дуже цікавою, розумною та милою дівчиною. По тому, з якою ніжністю вона дивилася на нашого сина, ми вже розуміли, що вона дуже любить його.
Ми з чоловіком вирішили залишити дітям свою квартиру, а самі переїхали до рідного села. Подумали, що нам вже в місті нема чого робити. Спочатку все було добре доти, поки Олеся не стала себе дуже підозріло поводити. Невістка чіплялася до всього, що Діма робив. То він не так дихав, то їй не подобалися його духи, то бідний не так щось робив, то просто діяв на нер ви невістки. Через це ми із чоловіком і не поспішаємо переписувати квартиру на молодих. Мені здається, що їхній шлюб вже на межі, і я не знаю, як доnомогти синові.