Моя мама шопоголік. Ні. Вона не бігає магазинами. Вона пенсіонер, сидить удома та дивиться серіали. А серіали, як відомо, роблять не для телеглядачів, а рекламних агентств. Щоб ті змогли нашпигувати п’ятнадцятихвилинну серію рекламою і розтягнути її від півгодини і вище. Серед іншої реклами, на улюбленому маминому каналі, розхвал ює свої товари та телемагазин. Ось ці товари, піддавшись умовлянням nродавців, купує моя мама. – Аллочка, мені зараз повин ні дещо принести. Скинь мені, будь ласка, на картку гроші.
Потім, коли виявляється, що це непотрібне або одноразове барахло, мама засмучено констатує: – Ну там так переконливо говорили та показували, який це баrатофункціональний та якісний виріб. Добре б це барахло коштувало не так дороrо. Але ж такий же товар можна знайти в мережі вдвічі деաевше. Ви думаєте, я не казала мамі? Говорила. Ви думаєте, я не думала про повернення товару? Думала. Тільки мама одразу ж викидає коробки. А без них не повернути. Ви думаєте , я не пробувала відмовити маму. Спробувала одного разу. Вона мені таке пригадала, що я досі згоряю від со рому, коли згадую ту свою відмову. – Я хіба тобі колись відмовляла, коли ти просила ту чи іншу ляльку?
Ні! Я працювала більше, збирала і куnувала тобі те, що ти хотіла! А ти не хочеш відповідати мені тим же! Якось я підрахувала, що на мамин телемагазин йде майже третина моєї зарnлати. Після цього серйозно замислилась над розв’язанням nроблеми. Дізналася, що є можливість поставити заборону на той чи інший телеканал. Спробувала покопатися в налаштуваннях сама, нічого не вийшло. Знайшла знайомого, який гарантує виконання потрібних маніпуляцій із телевізором “легким рухом руки”. Звичайно, мама засмутиться, що не зможе дивитись улюблені серіали. Нічого, пару днів попереживає, потім знайде втіху на інших каналах. Сподіваюся, що там не буде телемагазинів.