Андрій та Олена, однокурсники, одружилися перед самим захистом диплома. Після закінчення університету обоє влаштувалися працювати. Пропрацювавши рік Олена заваrітніла, а через три роки наро дила другого сина. Жили вони дружно, претензій один одному не висували, ревнощами не вимотували. Дружина займалася вихованням синів, чоловік заробляв. Коли молодший син пішов до садка, Олена вийшла на роботу. Ось із цього моменту у них і почалися дрібні сварkи.
Андрій став пред’являти різні претензії до дружини, які в основному стосуються не прасованих сорочок. Олена пояснювала, що з роботою та дітьми не встигає… Якось чоловік дочекався, коли діти заснуть, і сказав Олені, що поkохав іншу. Дружина спершу здивувалася, потім нічого не кажучи, зібрала його речі в чемодан і сказала: “Іди!”. Він одразу пішов. Вранці Олені дітям сказала, що тато поїхав у відрядження. Надовго. А за кілька тижнів, раптом зрозуміла, що відсутність батька дітей не хвил ює. Вони не питають: “Коли тато повернеться?”. Їм він байдужий. І чомусь від усвідомлення цього факту їй полегшало.
Потім про те, що Андрій пішов, дізналася мати Олени. Вона приїхала до неї, сказала, що піклування про онуків бере на себе, і мало не силою відправила дочку до санаторію. Олена повернулася, відпочила, виспалася, і дуже вдячна мамі. Ще бабуся Олени вчила її: “Якщо чоловік зібрався йти, не чіпляйся за нього. Якщо любить – то прийде назад, а ні – так і не треба”. Олена десь у глибині душі сподівалася, що чоловік повернеться. Андрій повернувся через два місяці, о десятій годині вечора, з тією ж валізою. Довго вибачався, наводив якісь аргументи на своє виправдання. Але більше напирав що любить її, і весь час су мував за нею. Олена постелила на дивані, сама пішла читати казку на ніч дітям. Але навіть коли діти заснули не вийшла, не захотіла починати розмову, залишилася спати з синами. А вранці прокинулася – подивилася на чоловіка і зрозуміла, що вибачила.