Стас із Оленою вже п’ятнадцять років як сім’я. Всі, хто знають їх близько, дивуються, як такі різні люди можуть співіснувати. І взагалі, як вони одружилися? Стас із породи богатирів мовчунів, з тяжким поглядом з-під густих брів. Слова з нього доводиться кліщами витягати. Як він зміг зробити дівчині пропозицію руки та серця – розуму незбагненно. Оленка навпаки надто жвава. Вічно гасає туди-сюди. Та все з жартами-примовками. І завжди з усмішкою на обличчі. А справа була така. Оленка після університету влаштувалася працювати в офіс, де вже працював Стас. З першого ж погляду на чоловіка вона відчула свою половинку.
Стас теж довго затримував на ній свій погляд. А вже те, що хлопець не сипав сальними жартами, як решта колег-чоловіків і зовсім підняло його в очах Олени. Зблизилися вони після зустрічі біля кулера. Стас налив у склянку води та простяг дівчині. – Може каву вип’ємо, – дивуючись своїй нерозсудливості, сказала Олена. – Можна, можливо. Після роботи, – відповів він. З того дня їхні посиденьки у кафе після роботи стали регулярними. Розмови у них проходили так – двадцять слів скаже Олена, одне слово вставить Стас. Причому вставить до місця і з тонким гумором. Іноді гуляли містом. Ходили у кіно. Олена дедалі більше звикала до почуття спокою поруч із Стасом.
Більше того, вона переконалася, що хлопець любить її від щирого серця. Зрозуміла це поглядом, ніжністю, з якою він брав її руку. Але ні слів про кохання, ні пропозиції вийти заміж вона не чула. І тоді дівчина наважилася на відчайдушний крок. – Мені вже неспроможно кола по місту крутити, – сказала вона після чергової зустрічі. – Мені теж, – зніяковіло пробурчав Стас. – А давай завтра до РАГС-а прогуляємося, – сказала дівчина. – Час уже, – сказав хлопець. Так вони створили сім’ю. І жодного разу не пошкодували про це.