Я вже чотири роки, як заміжня. Живемо окремо. А моя мама впевнена, що ми з чоловіком, якимось шостим почуттям повин ні зрозуміти її бажання та бігти їх виконувати. Втім, ці заскоки почалися не вчора. Такою вона була завжди. Ще до мого заміжжя завжди знаходила привід образитись на мене. – Сама випила, а мені запропонувати чаю не спромоглася! – сказала вона мені, коли я прийшла до вітальні. Але ж буквально хвилину тому прийшла на кухню, побачила, що я п’ю чай і нічого не сказала.
Могла й сама собі налити. Або попросити мене… Повертаючись додому, дзвоню мамі: “Що купити?” “Нічого не треба”, каже вона. Вдома розкриваю щойно куплену шоколадку. – А мені шоколадку куnити не здогадалася? – обурюється вона… Тепер, коли я вже заміжня, мама знаходить привід причепитися не тільки до мене, а й до мого чоловіка. – Чому він мені не пропонує доnомогу? Я йому не сім’я? – обурюється мама. А звідки зятю знати, яка доnомога потрібна тещі? Приїхали її відвідати. Костя помітив, що шпалери в її вітальні зблікли. Запропонував доnомогу із ремонтом. – Твій чоловік страաенно невихований! Він наважився вказати мені на збляклі шпалери!
– заявила мені мати. Ось і пропонуй їй доnомогу після цього… Нещодавно ми з Костею поїхали відпочити до Чорного моря. Мамі про це я повідомила вже з узбережжя. – Ну, звичайно, захотіли і поїхали! А те, що мені, можливо, буде потрібна ваша доnомога, вас не цікавить. – Яка доnомога? Терміново? Не потерпить? – Занепокоїлася я. – Це вже не важливо, якщо ви про мене не турбуєтеся! – відрізала мама. А ось тут мама неправа. Я дуже турбуюся про матір, як про скалку в одному місці. Мені вже набридли її необґрунтовані претензії. А чим старша вона стає, тим більше приводів знаходить, щоб образитися.