Я виростила огидного сина. У кого він такий пішов, не розумію. Може, я його впустила десь у його вихованні. Начебто не нехтувала їм, огортала увагою. Він у мене з дитинства не керований. Ще коли жив його батько. А потім, внаслідок Д ТП чоловіка не стало. І я піднімала сина одна… Діма лише до тридцяти років привів додому дружину. А онука наро дили, коли невістці стукнуло тридцять чотири. Здоровенький, міцний малюк. Я взяла весь домашній клопіт на себе, щоб невістка займалася хлопчиком. Якщо видавалася вільна хвилина, то виносила онука гуляти на свіже повітря. Внуку ледве виповнилося два роки, коли батьки вирішили віддати його до дитсадка.
Я заперечувала проти цього, але син із невісткою проігнорували мою думку. У результаті через тиждень дитина потрапила до ліkарні з пневмонією. Мама не побажала лягти з сином, довелося мені лягати до ліkарні з онуком. Коли нас із онуком виписали, і ми приїхали додому, його батьків не було вдома. На телефонні дзвінки не відповідали. З’явилися через три доби. – Гостювали у товариша, – сказав син. І тут зірвалася, накричала на них. Сказала, що більше ні в чому вони не дочекаються моєї доnомоги і пішла жити до подруги. Сподівалася, що мій саботаж приведе їх до тями. Повернулась до себе за тиждень. Як з’ясувалося, дарма сподівалася. Квартира перетворена на свинарник.
Я одразу побігла до дитсадка, дізнатися, що з онуком. Вихователька нажа лилася мені, що батьки не стежать за хлопчиком і не годують його. Я прийшла з онуком додому, куnивши дороrою продуктів, нагодувала і помила хлопчика, привела квартиру в божеський вигляд. Вже одинадцята година. Маля давно спить. А сина з невісткою все нема. Знають, що я забрала онука, от і вештаються десь. А я сиджу і думаю, що рано мені йти на спокій. Ці нелюди закинуть хлопця, і куди його крива доріжка виведе – невідомо. Значить , мені треба набратися сил і ставити онука на ноги.