У студентські роки я зустрічався з дівчиною Настею. Ми познайомилися в університеті, у нас одразу на першому курсі склалося коло спілкування. Я з перших днів примітив Настю, вона була такою яскравою і не схожою на решту. Зі мною вступив ще й мій друг Ігор. Він коли побачив Настю, то став над нею сміятися спочатку. Мовляв, у неї див ний капелюх, смішні окуляри і взагалі одягається вона без смаку. А мені подобався незвичайний смак дівчини. Ми стали з Настею зустрічатись.
Але Ігор все також nродовжував мені розповідати наодинці про її мінуси. Мовляв, готує вона не дуже, на дітлахів часто заглядається, сміється надто голосно, та й взагалі див на вона якась. Я почав прислухатися до друга і поступово помічати всі мінуси Насті. А коли ми з’їхалися, і Настя стала влаштовувати мені концерти з приводу того, що я часто гуляю з друзями та з Ігорем-мене просто вивело з себе. Яке вона мала право взагалі мені вказувати, що робити. Я ж їй не чоловік, мене ніщо не тримає. У результаті я зібрав речі та повернувся жити до батьків. Так я втра тив зв’язок із Настею на 3 місяці.
І тут я помітив, що мій друг Ігор теж кудись зник. Він рідко відповідав мені на дзвінки, не виходив гуляти, завжди був зайнятий. Зрештою я сам вирішив прийти до нього додому, зрозуміти, що відбувається. І яке було здивування, коли на порозі квартири Ігоря я побачив Настю в халатику. Виявилося, що вона вже місяць його громадянська дружина. Ігор навіть не хотів мені спочатку щось пояснювати, але я його змусив: -Ну а що ти хотів? Ви ж роз лучилися, а мені Настя різко сподобалася, ось живемо разом. -Тобі ж вона не подобалася, ти стільки мінусів у ній знайшов. -Так, але плюсів більше, – нахабно відповів мені Ігор. А мені стало так со ромно, я послухав його, замість того, щоб слухати себе. Але тепер уже пізно.