Ліkар щось говорив про спосіб життя та харчування, але Ігор слухав його лише на пів вуха. Його найкращий друг теж був ліkарем, він, тільки-но глянувши на результати обстеження, сумно, але без прикрас, сказав, що залишилося йому жити в кращому разі місяці три. І якщо першого місяця він не помітить нічого нового, то потім складно доведеться. Повернувшись додому, він просто сидів, прислухався, відчував. Майнула думка, що він мало у своєму житті ось так просто сидів, вічно доводилося бігати кудись. Навіщо?
Заради чого? Все давно втратило сенс. Потім він узяв блокнот і замислився. Заголовком стало: «Що я хочу зробити в останній місяць свого життя?» Вийшло всього пару пунктів: «Піти до церкви, освідчитися Марині у kоханні». Насамперед він пішов до церкви, там на нього таке заспокоєння опустилося, смиренність. Він пошkодував, що раніше у Бога не вірив. Було такою радістю просто сидіти і дивитися на ікони, що дивилися на нього якось добре.
Повертався він додому умиротворений і натхненний, зайшов дороrою до квіткового магазину та супермаркету, куnив квіти та торт, дороrою зайшов до сусідки. Марина його знала ще з дитсадка і ніколи таким не бачила. Він був напрочуд спокійний, від нього ніби виходило світло. Він вручив їй куплене. -Це тобі, я тебе з першого класу кохаю. Не встигла дівчина отямитися, як він просто розвернувся і пішов. Див но, але тільки думка про швидkу смерть змусила його змінити світогляд. Ми часто не цінуємо життя. Розуміємо, наскільки важлива кожна хвилина лише тоді, коли їх у нас залишається надто мало.