Костя зі своєю дружиною і тещею повертався додому після спектаклю, в якому він грав головну роль. -Ну як вам спектакль, сподобався? -Так, художник добре попрацював, сцена така як справжня, не відрізнити, – понуро сказала теща. -Та й костюми дуже якісні, – підтримала мати дружина Кості. -Ну що ви все про ганчірки… як вам гра акторів, а саме головна сцена.
Дружина заметушилася на місці, відвернулася від чоловіка і стала дивитися у вікно, ховаючи свої очі. А теща вже не витримала і сказала: -Ну знаєш, зятьок, добре, що я своїх подруг на виставу не покликала, на таке дивитися! -На яке таке? Що вам не сподобалося? -Твоя головна сцена, Костя, вона жахлива, мені со ромно було, ти ж розумів, що дружина в залі сидить, – ледь не nлачучи, сказала дружина. -Ви що про поцілунок? Так це моя профессия, що мені тепер звільниться і взагалі в театрі не грати?
-Так ви ще, напевно, і репетирували це кілька разів, так? – сказала теща. -Звичайно, а як же без цього. -Значить погано репетирували, раз так вийшло… -Не зрозумів. -Ти як головну героїню цілував? Бездушно, байдуже, ніби вона тобі чужа жінка і ти її не любиш, – почала жінка. -Але так і є, вона для мене чужа. Я ж тільки тебе люблю! -Костя, на сцені у тебе немає дружини, ти повинен був її «любити» і показати це у своєму поцілунку. А поцілунок був огидним. -Добре, що мої подруги не бачили. А то подумали б, що ти дочку мою також бездушно цілуєш, – підсумувала теща. Далі всі їхали мовчки.