Нещодавно хлопчик з мого курсу якось напросився в гості до мене, сказав, що хоче дізнатися мене ближче і подивитися, де я живу. Не знаю чому, але я погодилася привести його до себе додому. Живу я недалеко від нашого університету, квартиру знімаю одна, так як для мене комфорт важливіше грошей. Батьки доnомагають мені і з цим ніяких проблем не буває, та й я працюю після пар. І ось, коли ми зайшли додому, Максим почав озиратися, запитав, навіщо мені стільки шаф, причому величезних.
– Так зручніше. Він якось хитро подивився на мене, потім посміхнувся і сказав, що згоден зі мною, напевно, зручніше. Сказала, що мені зручно речі зберігати саме в цій шафі, і запитала, про що він взагалі подумав, коли я це сказала. Він відразу відкрив шафу без со рому і почав дивитися, скільки там місця. Я дивилася на це все і не могла зрозуміти, що відбувається; тоді він, зрозумівши, що пови нен порозумітися, сказав мені, що тут зручно можна заховати Дон Жуана. Я на нього запитально подивилася і запитала, що все це означає? – Просто мені не подобається, що ти в такому будинку живеш. Я сказала, що, головне, мені все подобається, але досі не могла зрозуміти, що його не влаштовує.
Він ще запитав, чи є у мене балкон, я відповіла, що так. Після цього він взагалі втратив контроль над собою, сказав, що звідси взагалі можна втекти, дуже легко зістрибнути з другого поверху. Коли я сказала, що я не збираюся нікого ховати тут, він відповів, що його не обдуриш, і він не хоче стати жер твою обману. Одним словом, див на людина, яка, не знаю, ким себе уявив. Я попросила його піти, сказала, що до мене повинні прийти гості, мовляв, забула, що планувала саме в цей час. – Хто ж збирається в гості? – Дон Жуан. Я ледве його випровадила – дивніше людини я не зустрічала. Зараз я його уникаю, а він не розуміє – чому.