Ми з Юрієм прожили разом сім років. Все це час дуже мріяли про дітей, але ліkарі не давали жодних шансів. Ми пройшли всі можливі обстеження. Отримавши відповіді, довго сиділи і не могли відкрити конверти з відповідями. Першим ділом розкрили мій. А там невтішний діаrноз: безпліддя. Конверт чоловіка вже і не стали відкривати. Стосунки на цьому тлі дещо зіпсувалися, у них з’явилося якесь напруження. Думаю, що в тому, що все зіпсувалося, є і моя частка провини. Я не звернула на це належної уваги, коли почали з’являтися ознаки того, що у нас розлад.
Зрозуміла це, коли було надто пізно. У чоловіка на стороні з’явилася жінка, яка незабаром оголосила, що вагітна від нього. Чоловік пішов від мене до неї відчуваючи себе дуже вин ним. -Вибач, Ір, що все так склалося. Я не хотів тебе ображати. У нас з Жанною тільки пару раз було. Але зараз я не можу кинути дитину. Зібрав речі і поїхав. Я дуже горювала, але потім змирилася. Через рік чоловік з’явився на порозі з немовлям: -Ір, вибач мене, будь ласка, Ангеліна мене кинула, залишивши на мене дитину.
Я зовсім не вмію піклуватися про немовлят. Мені дуже потрібна твоя доnомога. Будь ласка, доnоможи мені. Давай почнемо все спочатку? Спочатку я була налаштована до цієї ідеї неrативно, але після одного погляду на немовля, моє серце розтануло. Так ми знову стали сім’єю. У нас з’явився чудовий син Міша. Коли дитині було шість, під час прибирання знайшла конверт чоловіка з відповідями на ана лізи, який ми так і не розкрили. Розгорнула папір, а у нього теж стоїть діаrноз “безпліддя”. Виходить, що Міша – не рідний син мого чоловіка. Про це я не стала йому говорити.