– Мамо, тату, переїжджайте! Я хочу подарувати цю квартиру Антону, щоб він нарешті зробив мені пропозицію

0
57

Мої батьки просто не хочуть, щоб я була щасливою. Інакше як пояснити те, що відбувається у нашій сім’ї? Нещодавно мама з татом вийшли на пенсію та переїхали жити до села. Їм там, за їхніми словами, легше дихається, спокійніше. Я була тільки рада, адже нарешті стала господинею в нашій квартирі. Грошей, які я заробляла, не вистачало на те, щоб жити окремо, а чоловіка, до якого можна було б переїхати, у мене не було. Щиро кажучи, в особистому житті мені, м’яко сказати, не щастило. Був один хлопець, з яким ми зустрічалися цілий рік, і всі думали, що йдеться про весілля. Але на мій день народження Сашко заявив, що вже сім місяців зраджує мені, і інша дівчина вагітна його дитиною.

Advertisements

 

Тоді я начебто відпустила цю ситуацію, спробувала закохатися знову. Сергій здавався ідеальним: симпатичний, розумний, з відмінним почуттям гумору. Ось тільки виявилось, що він крав у мене гроші. Якось я прокинулася, а в мене ні грошей, ні прикрас. Єдиною думкою, яка мене рятувала, було: Бог любить трійцю. На Антона я покладала величезні надії. Адже коли тобі за 40, самотність стає особливо болючою. Ми зустрічалися вже три роки, все у нас йшло гладко, але пропозиції руки та серця я так і не дочекалася. Зрештою, я запитала прямо: – Антоне, чому ти досі не кличеш мене заміж? – Бо не можу. В мене ні квартири, ні машини.

 

Все належить твоїм батькам, а я просто тут мешкаю. Не можу я одружуватися з такими умовами. – То давай купимо щось своє! Я не проти. – Купити? Де я візьму гроші? От якби ми вже мали щось своє, щоб документи були на моє ім’я. – Знаю! Давай перепишу на тебе квартиру! Ми вже як сім’я, – запропонувала я, і Антон погодився. Так і домовилися: він – шлюб, я – квартиру. Але батьки зовсім не зраділи цій ідеї. Вони почали стверджувати, що я знову зв’язалася з кимось, кому потрібна лише квартира. Та хіба жив би Антон зі мною три роки, якби не любив? Не думаю! Мама відмовляється переписувати квартиру на мене, і через це моє весільне свято знову відкладається. Я починаю думати, що вона просто не хоче бачити мене щасливою. Навіть якщо Антону справді потрібні квадратні метри – хай так! Я хочу заміж і доб’юся свого.

Advertisements