Все своє життя я бачила свого старшого брата Олексія якимось недосяжним та холодним. Він був старший за мене на 4 роки, і я завжди відчувала перед ним якийсь обов’язок. Він рідко показував свої почуття і здавався потайливим. Але все змінилося, коли я зненацька потрапила до лікарні. “Ти як, мала?” – це було перше, що я почула, прийшовши до тями в палаті. Олексій сидів поряд зі мною, тримаючи мою руку. Його голос звучав м’яко і дбайливо, зовсім не так, як я звикла. “Олексію? Що ти тут робиш?” – Здивувалася я, відчуваючи слабкість і запаморочення.
“Як що роблю? Відвідую свою сестру. Ти думала, я залишу тебе одну?” – його очі були сповнені щирої турботи. Це було для мене відкриттям. Всі ці роки я думала, що він байдужий до мене, а виявляється, що він просто не вмів показувати свої почуття. Протягом усього часу, доки я була в лікарні, Олексій відвідував мене щодня. Він читав мені книги, приносив фрукти та просто розмовляв зі мною. “Ти знаєш, я завжди думала, що ти до мене байдужий”, – зізналася я одного разу. Олексій усміхнувся і зітхнув. “Я завжди хотів бути для тебе добрим братом.
Просто не знав, як це показати. Ти для мене дуже важлива.” Ці слова глибоко зворушили мене. Я зрозуміла, що моє сприйняття його холодності було хибним. Насправді він завжди дбав про мене, просто не вмів висловлювати свої почуття. З того часу наш зв’язок з братом став набагато теплішим і ближчим. Я отримала не тільки фізичне здоров’я, але й новий, більш глибокий зв’язок з братом, якого ніколи не очікувала набути. А які стосунки у Вас із братом чи сестрою?