Все своє життя я намагалася бути зразковою дочкою та другом. Завжди робила те, що від мене очікували: добре вчилася, допомагала по дому, підтримувала друзів. Але одного разу я зрозуміла, що при цьому зовсім забула про себе. “Мамо, я вирішила взяти відпустку і поїхати мандрувати одна,” – сказала я одного літнього ранку, сидячи за сніданком. “Одна? Але ж ти завжди боялася нового і невідомого,” – здивовано відповіла мама.
“Так, але тепер я хочу спробувати. Я хочу зрозуміти, чого хочу від життя,” – відповіла я, відчуваючи хвилювання і водночас визволення. Подорож була як пробудження. Я зустрічала нових людей, куштувала незнайому їжу, вивчала різні культури. Кожен день був наповнений новими враженнями та відкриттями. Я почала заповнювати щоденник, щоб закарбувати у пам’яті всі свої думки та переживання. “Привіт, можна я присяду тут?” – запитав мене одного разу молодий чоловік у кафе в одному з міст. “Звичайно, сідайте,” – посміхнулася я.
Ми почали розмову, і я здивувалася, як легко мені було спілкуватися з цим незнайомцем. Після повернення додому я зрозуміла, що змінилася. Я стала більш відкритою, впевненою в собі і, головне, зрозуміла, що можу жити так, як я хочу, а не так, як від мене очікують. “Мамо, я хочу змінити роботу і зайнятися тим, що справді мене захоплює”, – оголосила я під час вечері. “Я завжди знала, що ти сильна. І я рада, що ти знайшла свій шлях”, – м’яко сказала мама. З того часу я намагаюся жити для себе, шукати та втілювати свої мрії і бажання. Я знайшла себе, і це була найважливіша подорож у моєму житті. Хіба я не права?