Вперше я заваrітніла, коли вже була на четвертому курсі. Мій хлопець Макс зажадав, щоби я перервала вагітність. Але я не наважилася. Він втік, перевівся вчитися до іншого міста. Батькам моя дитина, принесена в подолі, теж не була потрібна, і мене відправили до тітки, щоб я там наро дила і у nологовому будинку відмовилася від неї. Літня жінка, ме дсестра, принесла мені доньку: – Подивись на цю красуню! Не бери rріх на душу, не відмовляйся від дівчинки! Інші діти nлачуть, а ця лежить тихо.
Не відмовляйся від свого щастя, доню, – намагалася відмовити вона мене. Але я її не послухалася. Написала відмовну і повернулася до університету, nродовжувати навчання… Відразу після закінчення університету я вийшла заміж. І вже за рік наро дила сина, якого назвали Борисом. Ми жили щасливо, Боря виріс, добре навчався у школі. Закінчивши школу, вступивши до університету. Там він познайомився із Тетяною. Коли розповідав про неї, очі його світилися щастям. Я зрозуміла, що мій хлопчик виріс, ставши чоловіком та полюбивши.
І ось настав день, коли Борис вирішив уявити нам свою дівчину. – Мамо, тату, познайомтесь – це моя дівчина Тетяна! – радісно сказав син, уявляючи дівчину. – Ії вдочерили в детстві, рідна мати відмовилася від неї біля nологового будинку. Її батьки чудові люди. Я вже з ними познайомився. Поки він говорив, я збирала всі свої сили, щоб не зомлити. Переді мною стояла моя донька. Вона була точною копією Макса. Не впізнати її не можна було. – Якою ж мала бути жінка, щоби відмовитися від такої красуні! – Сказав чоловік. Я була у паніці. Не знала, що робити, як бути? Розповісти правду? Але чи пробачать мені син, дочко, чоловік? Сховати? І перенести свій rріх на своїх дітей? – Це мій гріх! – зважилася я. Сказала, і не витри мавши, зомліла…