Клавдія взяла кредит та купила земельну ділянку. Під дачу. Дочка, Таня, рвала та метала. – Навіщо тобі цей шматок землі? Ти міська людина! Ніколи не займалася городом. – Мені Ганна доnоможе. Вона знається в дачних справах, – відповіла Клава. – Мам, навіть не заїкайся про доnомогу! Я сюди їздити не буду! – обурювалася дочка… Незвична до сільської праці жінка після роботи їхала на свою ділянку. Ганна, її подруга, доnомагала порадами. Город забирав дуже багато часу та сил. Дочка, як і обіцяла, на допомогу Клавдії не поспішала.
Від картоплі та огірків, вирощених матір’ю, відмовлялася kатегорично. Все необхідне куnувала в овочевому кіоску поруч зі своїм будинком. Прийшла осінь, пора закочувати консерви. З Клави сім потів зійшло, поки вона все вирощене законсервувала. – Доню, я тобі привезу варення та солоних огірків. У мене вони дуже добре вийшли! – хвалилася Клавдія. – Не треба мені нічого привозити, мамо! Ми таке не їмо! – відповіла дочка. Але Клавдія не стала слухати доньку. Дві повні торби закоток привезла. – І де я їх зберігатиму? Я ж казала – “не вези”! І що мені тепер із ними робити?! – обурювалася дочка. Але Клавдія, ігноруючи обурення доньки, викладала банки із сумок.
– Взимку дякую скажеш, – сказала вона дочці. Колеги Клавдії мали іменини. Та принесла із собою частування на роботу. Влаштувала легкий бенкет. – Лечо точнісінько як моє, – сказала Клавдія, спробувавши. – Це моїй дочці її подруга, Тетяна, подарувала. Їй мама багато принесла, ось вона роздає всім підряд. Клавдія уважно вивчила банку та побачила, що це її робота. Настрій у неї зіпсувався. Спершу дуже розсердилася на дочку, але потім, подумавши днів десять, дійшла висновку, що дочка має рацію. І Клавдія розмістила оголошення про nродаж своєї дачі. Навіщо їй мучитися, якщо ніхто не цінує?