– Знову на дивані валяєшся! Встав би, вийшов на вулицю, прогулявся… Погода відмінна. – І чого я там на вулиці не бачив? – пробурчав у відповідь чоловік. – Сусідку нашу нову, не бачив. Красуня. Струнка, ноги від вух, очі зелені, і руда. Вся в твоєму смаку. Немає бажання на неї помилуватися? – Ну побачу я її. Ну то що? Що від цього зміниться? мені вже більше сімдесяти років. А ти мені про якихось дівчаток розповідаєш, – Семенович крекчучи сів на дивані. – Очі у тебе загоряться, ось що зміниться, – відповіла дружина, розуміючи, що зачепила своїми словами чоловіка. Раніше-то чоловік на всіх красунь задивлявся.
– Ну, очі може і загоряться, але всередині-то порожньо. Гляди на баб, не гляди на них-нічого не зміниться. – З сумом сказав чоловік. – Ще як зміниться. Що я тебе не знаю, чи що? Тут же молодцем станеш. Спину випрямиш, живіт підтягнеш і вперед, в атаку. – Підколола його дружина. – Ну у тебе і фантазії. – Чоловік пригнічено похитав головою. – Так я ж не лаюся. Мужики всі такі. Рефлекси спрацьовують. – Ось же. Раніше навіть швидkоплинний погляд на жінок викликав у тебе істерику.
Тепер-то що змінилося? А чого це ти на мене хит ро так дивишся? – Дивлюся, життя в тобі заграло. Ти тепліше одягнися. А назад йти будеш, торт куnи. До чаю. – Напучувала дружина чоловіка. – У нас же є цукерки. – Донька з онуками прийдуть. І якщо навіть руду не побачиш, не смій повертатися сумним. Щоб дітей не засмучувати. – Так може ніякої рудої красуні і не існує. – Існує. Ну хіба що не у нас у дворі. Ну раз все одно вже піднявся на ноги, то і сходи, прогуляйся. Іди, іди… “Уф! Зовсім розклеївся чоловік. Кожен раз доводиться що-небудь придумувати, щоб вигнати його на вулицю, повітрям подихати!”