Коли я була ще зовсім маленькою, мій брат, Павло, піклувався про мене більше батьків. Ті працювали, і, на жаль, часто їх не бувало поруч в потрібний момент, зате Пашка був моєю підтримкою, опорою і надійним плечем. Паша займався зі мною уроками, пояснював складні для мене теми, допомагав, чим би я не займалася. Мама багато працювала, тому часто мені і їсти готував Пашка. Коли я закінчила школу, мені запропонували nродовжити навчання в Англії. Знання для цього були, грошей не було.
Паша тоді заспокоїв мене. Він дав мені можливість навчатися в країні моєї мрії, заробляючи і відправляючи всі свої гроші мені на особисті витрати і оnлату навчання. Через 5 років я вже була майстром своєї справи, а Паша встиг одружитися, а недавно і маму до себе забрав, адже тій вже було важкувато самостійно пересуватися. Я повернулася на батьківщину і заснувала свою справу. Все йшло ідеально, незабаром я куnила собі квартиру. Наш батьківський дім стояв порожній, і тоді я подумала, чому б не здійснити мрію брата.
Він просто завжди дбав про мене, забуваючи про власні мрії і бажання. Так чому б не перебудувати батьківський будинок в автомайстерню для брата?! Я все так і зробила. У День народження брата я збиралася віддати йому ключі від своєї мрії, але тут напередодні свята мені подзвонив він і запитав, чи не буду я проти, якщо він продасть рідну домівку, і ми з ним поділимо гроші. Ну, природно, я відмовилася, але брат довго засмученим не залишився. Коли я привела брата до майстерні, його очі так засяяли! Я такої непідробної радості вже давно не бачила. Пашка обійняв мене і почав дякувати, але ми ж всі знаємо, що що б я не робила, його ставлення до мене упродовж всього життя нічим не компенсувати.