Коли я виходила заміж, то свекруха спитала, де ми з чоловіком збираємося жити. Вона сподівалася, що ми переїдемо до неї. Але цього не сталося, і я така рада. Коли я сказала, що ми житимемо у мене в квартирі, то свекруха одразу змінилася в обличі. Вона не чекала такого повороту. А мені квартиру батьки одразу після університету подарували. У квартирі був скромний ремонт, але мене все влаштовувало. А після двох років спільного життя вирішили ми із чоловіком завести дитину. Як я заваrітніла, то треба було облаштовувати дитячу кімнату.
І ця тема ремонту нас затягнула, вирішили зробити її у всій квартирі. Але тут потрапила свекруха, вона так сказала: – Мій син робитиме ремонт лише там, де йому належить територія. А в тебе в квартирі для нього немає місця, квартира твоя. Якщо він хоче зробити ремонт, то нехай робить його в мене, все ж таки в моїй квартирі йому належить 20%. Я такого почути точно не очікувала. Може, вона забула, що її син мені не чужа людина, а чоловік. І взагалі ми в моїй квартирі всією сім’єю зібралися жити.
І тим більше навіщо вона рахує гроші вже дорослого сина. Чоловік спочатку мало не прислухався до матері, але я його на місце поставила. Сказала, що коли йому так важливо те, що мати сказала, то нехай збирає речі і до неї переїжджає. А я сама з дитиною у себе в квартирі залишусь. Потім чоловік зрозумів усю абсурдність ситуації. Ремонт ми все ж таки зробили, і у всій моїй квартирі за тим дизайном, який я захотіла. Свекруха після цього ходила і носа вертіла, намагалася якісь мінуси в квартирі знайти. Але не змогла.