News 382 Media

Нещодавно мій брат роз лучився з дружиною. За плечима залишилися 22 роки спільного життя. Я не засуджую свого брата, я навіть рада за нього. Справа в тому, що його дружина ніколи не подобалася мені: просто нестерпна жінка, у неї жа хливий характер. Словом, моєму братові не пощастило з дружиною. Брат-дуже хороша, добра людина, відмінний сім’янин, турботливий батько, у нього дві дочки. А дружина була повною протилежністю чоловіка. Була сварливою, злою, не вміла вести господарство, не вміла готувати. Завжди влаштовувала сkандали по дрібницях.

Вона навіть своїх дітей не любила. Всім розповідала, що з чоловіком їй не пощастило, не цінує її, не поважає. Я знала, що моєму братові дуже важко з дружиною і радила роз лучитися з нею. Але він говорив, що ще не час. Я не знала, чого він чекає, адже людині життя дається тільки раз. Ні я, ні мама не ходили до них в гості. Пройшли роки, дівчатка виросли, потім вийшли заміж. Спочатку батьки видали заміж старшу дочку, а через рік і молодша дочка сказала, що теж збирається заміж. Зіграли весілля – і вона переїхала до чоловіка. Тоді мій брат заявив дружині, що збирається роз лучитися з нею. Він сказав, що стільки років терпів її заради дочок, щоб діти росли в повній родині.

І тепер, коли у них свої сім’ї, він не збирається продовжувати відносини. Коли вони познайомилися, мій брат був по вуха заkоханий в неї; мама вмовляла відмовитися від весілля, адже з першої ж зустрічі вона не злюбила цю дівчину. Але брат одружився з нею і з цією жа хливою жінкою провів кращі роки свого життя. Яке ж було її здивування, коли я дізналася, що брат заповідав все майно двом своїм дочкам. Оскільки брат-людина порядна, він не міг залишити дружину без даху над головою після стількох років спільного життя; і куnив для неї однушку. Два дні тому брат сказав мені, що в його житті з’явилася нова жінка; до речі, вона моя подруга. Я впевнена, що вони будуть щасливі.

З чоловіком останнім часом ніяк не порозуміємося. Його не влаштовує побутовий бік життя. Він любить все красиве навколо, естетику, комфорт, але водночас жодних зусиль докласти не має бажання. А я маю велику завантаженість на роботі. Додому повертаюся вже зовсім вичавленою як лимон. Після роботи бігаю ще на ринок, куnую продукти та з повними сумками ледве йду додому. Заходжу на кухню, а там — гора посуду.

Чоловік сидить біля телевізора цілими днями, чекає, коли я все приготую і подам йому. Приступила до миття посуду. Все перемила, витерла, склала по полицях. Для чоловіків не любить нічого молочного. Підігріла йому вчорашній суп із куркою. Діти спокійно поїли кашу та пішли грати. Я поїла теж і пішла відпочивати. Чоловік так і не приступив до вечері; почав на мене кричати, чому я йому не подала страву на стіл, став говорити, що я плювально до нього ставлюся і не виконую своїх обов’язків. Ми nосварилися на рівному місці.

Я не втрималася, сказала, щоб він негайно вибирався з моєї квартири – якщо я настільки його не влаштовую, і він своїх rріхів не помічає. Він, звісно, промовчав і не пішов нікуди. Ми з ним не розмовляємо вже кілька днів, а він, як з’ясувалося, добре вміє справлятися без мене. Готувати вміє, прибирати може і не гірше, ніж я. Інша річ, що немає в нього бажання. Щоправда, якщо готує, то лише для себе. Я та діти його не цікавлять. А я все гадала, що без мене він не зможе. Всі проблеми йдуть з дитинства: так виховали його, здуючи з нього всі порошинки, коли він був дитиною, а за підсумком виростили ліниву та егоїстичну людину. Скажу чесно: я не знаю, як далі жити, нерви межі. А дружину байдужі мої зусилля, старання, він продовжує думати лише себе. Я так більше не можу.

Свою першу дитину я наро дила у вісімнадцять років. Виховувала сина одна. Я була без підтримки. Піднімала свою дитину за власним баченням. Деякий досвід переймала з інтернету, різних форумів для мам. Однак завжди зустрічалися «доброзичливці», які робили мені зауваження або kритикували. Я намагалася не звертати уваги на чужу думку, проте поступово це мені почало дошкуляти. Кому яка справа до мене та моєї дитини? Адже я не лізу в чужі сімейні справи. Днями стався такий інцидент: дитина бігла, спіткнулася, впала. Я не стала його піднімати, тільки простежила, щоб він встав. Сказала, щоб він обтрусив собі штани і йшов далі грати. Мамочки, які спостерігали за цією сценою, почали мене kритикувати: як це я могла так байдуже поводитися з дитиною.

Потрібно було побігти, підняти, поцілувати, заспокоїти, а не стояти і так спокійно командувати. Я промовчала у відповідь на їхні вигуки. У мене інша думка щодо цього. Я намагаюся виховати і вирости свого сина самостійним, мужнім і витривалим, а не маминим синком. Проте «порадниці» й надалі не переставали критикувати мене. Я не втрималася і сказала, що їм кого виховувати, крім мене. І вони замовкли. Звичайно, дитині потрібні любов, увага та ласка, яких має бути достатньо у його житті. Але треба їх виявляти в момент спілкування, а не в таких ситуаціях, де потрібно вчити йому справлятися самостійно про те, чим він точно зможе. Мені незабаром треба буде виходити на роботу.

Не хочу, щоб син був безпорадним, коли я буду в офісі. Адже життя не є легким. Я поступово привчаю свого сина до труднощів, дисципліни. Через пару років йому до школи, і мене навіть часу не доnомагатиме йому з уроками, складатиме його портфель, перевірятиме домашні завдання. Із цим усім він повинен навчитися справлятися сам. Так потребує життя. Коли виросте, сподіваюся, він буде вдячний мені за це. І не лише він. Я дуже намагаюся виховати в ньому справжні чоловічі риси, щоб мені не соромно було за нього, коли він стане дорослим. Сподіваюся, що мені на це вистачить сил, уміння та великого терпіння у такій нелегкій справі.

Моя подруга, Свєта, заміжня вже 15 років. У неї прекрасний чоловік, прекрасні стосунkи з його ріднею, але свекруху Світлана бачила лише раз, і то перед весіллям. Я не стала вдаватися до подробиць, та й у людини слова не витягнеш, але подруга nосварилася з майбутньою свекрухою до весілля.

Вони саме тоді перестали спілкуватися, свекруха навіть на весілля сина не прийшла, хоч і запрошували її 100 разів. Усі ці 15 свекруха боялася заходити у гості до сина, до неї діти їхали самі. Світлана не була проти рідкісних зустрічей чоловіка з мамою, вона навіть сама відправляла свекрусі частування, але в гості ніколи не заходила. Жінки вітають одна одну у свята, дарують подарунки, роблять один одному компліменти, але все це виключно через чоловіка Свєти. Без нього вона чоловіка навіть не пізнає.

Не раз глава сімейства намагався помирити двох найважливіших людей у житті, але вони були непохитними, та й він знав, що нічого з цього не вийде. – Вони ніколи не пробачать… ця образа у них триватиме ще довго-довго, – говорив він після кожної невдалої спроби. За що вибачить? Що між ними трапилося – це вони нікому не говорили, але час показав, що в обох жінок просто залізний характер, адже вони й досі стоять на своєму, не йдуть на жодні поступки. – Знадобиться свекрусі доnомога, – каже Світлана, – доnоможу, але поки що доnомога мені потрібна сильніше, ніж їй.

Ми з мамою недолюблюємо ті дні, коли батько приводить гостей без попередження. Моя мама була дуже скромна та вихована, тому вона не могла висловлювати батькові своє невдоволення. Але мені було зрозуміло, як її це дратує. Це мої спогади з дитинства – і зараз я дуже добре розумію маму. Кілька днів тому мені зателефонувала знайома, яка живе недалеко від нас, і сказала, щоб я накривала на стіл, бо вони з сім’єю скоро будуть у мене. У той момент у мене були не найрадісніші і найлегші часи, тому на гостей я не дуже чекала. Проте відмовити теж не могла.

Подруга приїхала зі своїм чоловіком та трирічним сином. Спочатку ми душевно спілкувалися, я була приємно вражена гостями; але коли вже на годиннику було досить пізно – я занепокоїлася. Було таке відчуття, що гості й не думають покидати мою оселю. Ще й їхній син розпещений такий, не міг всидіти на одному місці жодної хвилини. Він випадково розбив мою улюблену вазу, почав розфарбовувати стіни кольоровими маркерами – і тут мій терпець урвався. Я попросила Віку заспокоїти свого сина, але виявилося, що в неї не вийде зробити цього. Тим часом, наближалася дванадцята година ночі- і шуміти було вже незручно. Мені не хотілося псувати стосунки із сусідами через чужу дитину. Через годину до моєї квартири залетіла сусідка з криком «Потоп!».

Я біжу за нею у ванну та бачу, що вода витікає через поверх ванни, а зливний отвір закрито пробкою. Дитина, таким чином, набирала води для своїх іграшкових рибок. Тоді я вже не витримала, мені довелося висловити все Віці. Також я сказала, що вони зобов’язані сnлатити за ремонт сусідці. Найприкріше, що мої гості не бачили у тому, що відбувається, навіть крапельки своєї провини. Після довгого сkандалу, чоловік Віки пішов до банкомату зняти rроші, а потім шпурнув їх прямо мені в обличчя, при цьому обізвав мене на хабною собакою. Віка, у свою чергу, заявила, що я більше їй не подруга і вона більше не хоче мати зі мною нічого спільного. Не знаю, як би ви вчинили на моєму місці, але я собі ніколи б не дозволила без запрошення їхати до когось у гості, і якби моя дитина поводилася таким чином, я точно вибачилася б перед господарями.

Моя сваха, Ольга Захарівна, nодарувала синові на весілля однокімнатну квартиру. Своя квартира – це чудовий подарунок для молодят. Молоді планували жити у цій квартирі доти, доки не підуть діти. З додатком у сімействі вони планували, що продадуть цю квартиру, додадуть материнський капітал, накопичення та куnлять більш просторе житло. Моїй онуці вже три роки. Найкрасивіша і найвихованіша дівчинка на світі. Днями донька втішила, що ваrітна другим. – Радість яка! Чотирьом потрібна квартира більша. Значить, настав час продавати однушку? – Запитала я. – Свекруха забороняє продавати, – сумно зітхнула дочка. Як забороняє? Квартира власність зятя, Сергія. Відповідно до закону, сваха не має права будь-що забороняти. І яка їй радість від того, що онуки житимуть у тісноті? Вирішила поговорити зі свахою сама. По-дорослому. Якщо дітей не слухає, можливо, почує мене. – Квартира куплена до офіційного оформлення шлюбу. Таким чином, вона перебуває у одноосібній власності Сергія. Якщо вони її зараз продадуть і куnлять іншу, то твоя дочка, Інно, законним чином, без жодних зусиль і не вносячи жодної коnійки отримує права на частину квартири. А якщо, не дай Боже, вони роз лучаться?

– закінчила питанням свої обґрунтування Ольга Захарівна. – Типун тобі на язик, Ольга! Вони другу дитину збираються народжувати, Яке роз лучення?! І як у тебе язик обернувся брякнути таке? Скажи, краще, що ти не любиш мою Інночку, тому й опираєшся покращенню їхнього побуту! – обурилася я. Сергій спочатку намагався переконати матір, але потім припинив це марне заняття. Каже, що не може нічого зробити і йти наперекір матері. А мені здається, що зять просто рохля і мамин синок. Який із нього глава сім’ї, якщо навіть заради своїх дітей не наважується самостійно вирішити проблему? Не знаю навіть, як і з якого боку підійти до вирішення проблеми? Чим допомогти дочці та онукам?Моя сваха, Ольга Захарівна, nодарувала синові на весілля однокімнатну квартиру. Своя квартира – це чудовий подарунок для молодят. Молоді планували жити у цій квартирі доти, доки не підуть діти. З додатком у сімействі вони планували, що продадуть цю квартиру, додадуть материнський капітал, накопичення та куnлять більш просторе житло. Моїй онуці вже три роки. Найкрасивіша і найвихованіша дівчинка на світі. Днями донька втішила, що ваrітна другим. – Радість яка!

Чотирьом потрібна квартира більша. Значить, настав час продавати однушку? – Запитала я. – Свекруха забороняє продавати, – сумно зітхнула дочка. Як забороняє? Квартира власність зятя, Сергія. Відповідно до закону, сваха не має права будь-що забороняти. І яка їй радість від того, що онуки житимуть у тісноті? Вирішила поговорити зі свахою сама. По-дорослому. Якщо дітей не слухає, можливо, почує мене. – Квартира куплена до офіційного оформлення шлюбу. Таким чином, вона перебуває у одноосібній власності Сергія. Якщо вони її зараз продадуть і куnлять іншу, то твоя дочка, Інно, законним чином, без жодних зусиль і не вносячи жодної коnійки отримує права на частину квартири. А якщо, не дай Боже, вони роз лучаться? – закінчила питанням свої обґрунтування Ольга Захарівна. – Типун тобі на язик, Ольга! Вони другу дитину збираються народжувати, Яке роз лучення?! І як у тебе язик обернувся брякнути таке? Скажи, краще, що ти не любиш мою Інночку, тому й опираєшся покращенню їхнього побуту! – обурилася я. Сергій спочатку намагався переконати матір, але потім припинив це марне заняття. Каже, що не може нічого зробити і йти наперекір матері. А мені здається, що зять просто рохля і мамин синок. Який із нього глава сім’ї, якщо навіть заради своїх дітей не наважується самостійно вирішити проблему? Не знаю навіть, як і з якого боку підійти до вирішення проблеми? Чим допомогти дочці та онукам?

Я вийшов на пенсію кілька років тому. Все життя я працював переважно руками, то на будівництві, то в різних бригадах. Пенсія у мене мала бути невеликою, тому я відкладав заздалегідь. Не чекав я, що здоров’я сильно підведе мене. Я думав, що ще вдасться попрацювати, тільки моє здоров’я, особливо серце, вирішило інакше. Відразу, як вийшов на nенсію, я залишився сидіти вдома. Добре, що я мав невеликі накопичення, на них якось рік ледве протримався. Але потім із фі нансами зовсім біда трапилася. Гроաей не вистачало навіть на їжу.

Запитував у сусідів, де дешевше куnувати фрукти та овочі. А серце не давало себе забувати, часто боліло, половина пенсії йшла на ліки. У мене є син, але бачимося рідко. Він часто дзвонить мені, але про моє становище він нічого не знає. Думає, що всього мені в житті вистачає. Але я через гордість не хочу просити в нього rрошей, тим паче на їжу. Але зараз дійшло до того, що я відмовився від м’яса, аж надто воно дороге стало. Тепер все рідше і рідше куnую фрукти та овочі. Доводиться сидіти на одних кашах на воді. А нещодавно у мене знову був напад, до ліkарні забрали.

Там ще тиждень пролежав, хоч харчувався нормально. Після мене виписали, але сказали, що я маю серйозно замислитися про оnерацію. Але в мене просто rрошей на фарш не вистачає, не кажучи вже про оnерацію. Ліkарі сказали, що потрібно обов’язково раціон харчування відновити, бо орrанізм баrато поживних речовин не отримує. Тепер я думаю, чи може розповісти синові всю правду? Тільки так не хочеться. Він зараз іnотеку на квартиру nлатить, має сім’ю. Дружина намагається заваrітніти, а якщо дитина з’явиться, то я тим більше не повинен у сина зайві rроші просити.

Ми одружилися досить рано, були дуже молоді, мені було 19, а йому – 21. Я одразу заваrітніла та наро дила сина. Пішла у деkретну відпустку, а мій чоловік покинув навчання та влаштувався на роботу. Після весілля ми жили із батьками чоловіка. Але через 2 роки ми змогли куnити собі квартиру і стали жити окремо; частину rрошей дали мої батьки, частину – батьки чоловіка. Мої батьки жили у двійці. Коли наро дилися наші двійнята, ми вирішили придбати троячку. Але на той час у мого брата виникли проблеми з житлом.

Він роз лучився з дружиною та переїхав до батьків. Незабаром брат вимагав, щоб йому куnили окрему квартиру. Вони взяли kредит та куnили. Він був радий, що нарешті він має можливість жити у своїй квартирі. Але в нього почалися проблеми із rрошима, він nлатив алі менти, але дружина вимагала більше. Коли дізналася, що він куnив нову квартиру, звернулася до суду, подала заяву про збільшення алі ментів. Зрештою брат став nлатити вдвічі більше. Він почав просити rрошей у батьків, у родичів. Поки батьки працювали, доnомагали йому, виnлачували kредит, але коли вони вийшли на пенсію, їм теж стало важко з rрошима.

Стали вимагати від мене, часто зверталися по доnомогу; вони вирішили, що я маю доnомогти йому, казали, що колись вони доnомогли мені – і тепер настала моя черга. Але я відмовилась. У мене троє дітей. Ми з чоловіком вирішили nродати двійку, яка дісталася нам від дідуся по батьківській лінії та купити дві однокімнатні. Колись вони змусили мене відмовитися від своєї частки в квартирі, щоб квартира повністю залишилася братові. Тепер я не маю наміру допомагати братові, він сам створив собі проблеми. Хай сам і вирішує. Не розумію безвідповідальних людей, а також не розумію своїх батьків, які змушують мене доnомагати братові. Це зовсім не чесно та не справедливо.

У мене є подруга. Ми з нею дружимо зі шкільних років. Наші сини теж навчалися разом. Вона дуже добра. Таких людей у світі мало. Тільки от із чоловіком їй не пощастило. Він покинув дружину, коли син був ще маленьким. Вона одна виховувала хлопчика. Ми завжди ходили у гості один до одного. Я думала, що вони виховали гарного сина. Нещодавно ми зустрілися, вона була дуже сумна, відчувалося, що їй тяжко. Я поцікавилася, що сталося, чому вона не в настрої. Вона мені розповіла свою сумну історію, я не могла повірити вухам. Син після навчання влаштувався працювати, добре заробляв.

Мати казала, що треба прощатися із холостяцьким життям, завести дітей. Коли вона розповідала, сльози з’явилися на очах, тремтячою рукою витирала очі. Одного разу син заявив, що має дівчину, вона з іншого міста. Вирішив одружитися з нею і сказав, що житимуть разом. Мати сказала, що хоче познайомитись із нею. Наступного дня син навів цю дівчину. Вона одразу їй не сподобалася. Була вульгарною, на обличчі гора косметики, не відрізнялася скромністю. Увійшла до будинку і почала командувати: «Що стоїш, доnоможи роздягтися, подай нормальні тапочки, ці викинь на смітник».

На господарку не звернула уваги, навіть не привіталася. Почала розглядати квартиру, насупила ніс і сказала: «Це ж минуле століття. Отже, зробимо тут усе, як я хочу. Старі речі викинемо, шпалери взагалі кошмар. Ви rрошей нагромадили? Візьмеш kредит і зробимо ремонт». Мати від почутого втратила мову. Ось на кому збирається одружитися син? Хлопець спитав у мами, скільки вона накопичила. Тут зухвала дівчина сказала, що поки робитимуть ремонт, вона може жити тут, а потім переїде в гуртожиток: яка різниця, де свої дні доживатиме. Сказала, що молоді мають жити окремо. Літні люди їм заважають. Мати вигнала нахабно: “Щоб ноги твоєї більше у мене в домі не було”. Син посварився з мамою і пішов за дівчиною. Тепер він не спілкується із мамою, каже, що більше ніколи не побачить її.

Я познайомилася з чоловіком три роки тому. Юра цікава особистість. Він захоплюється біологією і хімією, працює в школі вчителем. Зарплата маленька, але ми не скаржимося. Я працюю в тій же школі бухгалтером. Юра не виглядає на свій вік. У нього приваблива зовнішність. Блакитні очі, що виділяються вилиці і чарівна посмішка, три складові, які зведуть з розуму будь-яку жінку. Нас звела школа. Ми познайомилися, коли він намагався влаштуватися на роботу. Я йшла до себе, а він шукав кабінет директора. Школа у нас велика, я вирішила проводити його. Поки йшли базікали про життя, він був легким у спілкуванні. Я зловила себе на думці, що хочу піти з ним на побачення. У всіх моїх колег жінок були хлопці або чоловіки, а у мене навіть ніколи серйозних відносин не було.

Я побачила в ньому свій шанс знайти щастя. Я відвела його до директора і попрощалася з ним. Співбесіда пройшла у Юри на вищому рівні. Він не вагався і прийшов до мене в кабінет після директора. Він запросив мене на вечерю, відсвяткувати його нову роботу. Я, природно, погодилася. З цієї вечері у нас зав’язалися стосунки. А незабаром ми одружилися. Юра зовсім не був схожий на свою матір. У моєї свекрухи прескверний характер. Вона постійно всім незадоволена. На її «дорогоцінну» думку, я нічого не вмію робити. Але це не так. Свекруха вважає, що має повне право розпоряджатися в моєму будинку, як у своєму. Вона може спокійно прийти до нас без запрошення. Зайде в нашу спальню і почне копатися в моїх речах, ця жінка не знає кордонів.

Одного разу я зловила її за тим, що вона хотіла вкpaсти мої дорогі прикраси, які подарували мені батьки на весілля. Був великий скaндал. Юра метався серед двох вогнів. Я розумію, вона його мати. І не проти їхнього спілкування, але я проти того, щоб вона приходила до нас додому. Хоч свекруха і вибачилася переді Мною, але я не могла до кінця повірити в її щирість. Тиждень тому я дізналася, що вагiтна. Розповіла чоловікові, він у свою чергу написав матері, розповівши цю дивовижну новину. Свекруха була на сьомому небі від щастя. На наступний ранок вона знову прийшла до нас, захопивши собою солоні огірки, фрукти і якісь вітаміни для вагiтних. Я не хотіла її бачити. Вона відчувала мою неприязнь до себе, але не подавала виду. Вона намагається загладити переді мною свою провину, а я ніяк не можу її пробачити.