News 382 Media

Я ніколи б у житті не подумала, що мій брат може бути настільки підлим. Якби я не бачила все на власні очі, нізащо не повірила б у те, що трапилося. Моєму братові було 24, коли він одружився з 25-річною Оленою. Зізнаюся, з невісткою ми відразу порозумілися. Олена дуже мила, добра та красива дівчина. Вона чудово розуміється на господарстві, також вона прекрасна мама і чудова дружина. Я часто ходила в гості до Олени, грала з племінничками, потім сиділи з невісткою на кухні, міркували про вічне. Останнім часом я почала помічати недобре в поведінці брата. Він надто сильно піклувався про себе: постійно ходив у всякі барбершопи, куnив абонемент у тренажерний зал, став одягатися як на свято щодня.

Якось, сидячи на кухні, Олена задумливо запитала: – Як ти думаєш, чи можливе таке, що у Сергія з’явилася kоханка? – Ні, Олен, ти що? – Хоча зізнаюся, це питання і мене дуже цікавило, – він просто хоче виглядати презентабельно на роботі, у нього ж там стільки біз нес-зустрічей, що доводиться відповідати і на вигляд. Вдома я вирішила поговорити із чоловіком. Він знав мого брата з першого курсу універу. Власне, брат мене з чоловіком і звів. Адже я сама помічала, як брат довго затримувався на роботі, «працював» навіть у вихідні, а з дружиною спілкувався, як зі старим другом, якого просто не хочеться образити. – Слухай, звідки мені щось знати. Я втомився, давай уже спати, — відповів мені чоловік і сховався під ковдрою.

Я зрозуміла, що він від мене щось приховує, тому наступного дня, переодягнувшись так, щоб мене не впізнали, я з ранку пішла і сіла на лаву навпроти офісу брата, і так і сиділа цілий день. Одного разу я вже захотіла повернутися додому і кинути все це дитинство, але тут з будівлі вийшов брат, та не один, а з якоюсь білявкою. Увечері того ж дня я запросила брата до кафе, де відкрила йому всі карти. – Я вас бачила. Тебе й ту білявку. Як ти смієш так поступати із сім’єю? – У мене навіть сльо зи на очах з’явилися. – Так… заспокойся та слухай. З Оленою мені вже нудно. Вона ніяк з часом не змінюється, а з Аліною я відчув себе молодше років на 5, коли побут ще не встиг з мене висмоктати всі соки. Ти мусиш мене зрозуміти… Після цих слів я просто встала і пішла, адже мені було неприємно перебувати з ним в одному місці. Тепер я не знаю, чи варто мені говорити Лені про те, що її побоювання виявилися вірними, чи не варто руйнувати сім’ю брата, поки він сам не вирішить, що робити в ситуації, що склалася.

– Подумай про дітей, – говорила Віці мама по телефону, – так, вони вже підлітки, але й підліткам потрібні обоє батьків, Віка, одумайся. – Мамо, я вже прийняла рішення. А щодо дітей… син сам мені показав фото його батька на фейсбуці з якоюсь дівчиною та з немовлям на руках. Ось, як він на відрядження їздить, виявляється! – Ого, про це я не знала, – здивувалася жінка, – але як він міг так вчинити після 16 років щасливого сімейного життя? – А ось так, взяв і вчинив… – на цих словах Віка побачила свекруху в передпокої, – гаразд, мам, я тобі пізніше передзвоню.

– Безсовісна, що ти надумала? – відразу ж почала свекруха, – яке роз лучення? Ти в своєму розумі? – Віро Миколаївно, моє рішення остаточне, я з вашим сином миритися не збираюся. Геть, ми з дітьми вже його речі зібрали. Можете віднести із собою щось. – Але ж він любить своїх дітей. Він не може без них. А якщо ти думаєш, що він мав кинути іншу дитину… хіба так можна? Він же міг дбати про цю дитину фі нансово, не йдучи зі своєї справжньої родини. Та й як він буде без тебе? Він навіть приготувати собі нічого не зможе.

– Він мав подумати про наслідки своїх відряджень раніше, – сказала Віка без жалю. Свекруха пішла, але Віці недовго довелося насолоджуватися самотністю. Незабаром у хату зайшов і чоловік… без п’яти хвилин kолишній чоловік Вікі. – Ти ж повинен був почекати, поки нас вдома не буде, щоб винести свої речі, – так само безпристрасно сказала Віка, – гаразд, он там твої речі. Ми все зібрали. – Вік, нам треба поговорити, я більше не міг чекати. – Говорити з тобою, kоханий, мені не дуже й хочеться. Вітаю з народ женням третьої дитини. Сподіваюся, з ним ти вчиниш не так, як із нами. Ключі можеш залишити на тумбочці. Я буду в себе, доки ти все не винесеш. Чоловік залишив ключі і почав виносити свої речі так, ніби це найважчі камені, які підняти йому не під силу. Віка про своє рішення не шkодувала. Вона вважає, що зі зрадниками інакше й не можна.

Я щойно розмовляв телефоном зі своєю приятелькою Машею. Ми давно не бачилися, і я запросила її у гості. Я не впізнала її, коли вона увійшла до мене, бо вона була худа, бліда та виснажена. – Що трапилося? – Погано сплю, бо дуже зайнята . – Секрет здо ров’я – це сон. Подивися, на що ви перетворилася. Вночі треба спати, а не працювати. – Щоб Сашко був акуратним у дитячому садку, мені доводиться прати та гладити його речі. Закінчивши всі справи, я лягаю спати, а потім поспішаю на роботу.

Я знав , що онук Маші живе з kолишньою невісткою, тоді що таке. – Він живе з тобою? Що з невісткою? Один із синів Маші нещодавно одружився. Проте їхня радість була недовгою, вони роз лучилися всього через рік. Дружина та дитина залишилися тут, а він поїхав на роботу в інше місто. Колиաня невістка подруги неодноразово просила свекруху забирати хлопчика з дитячого садка. Маша погодилася, бо не вірила, що це перетвориться на обов’язок. Іноді бабуся сама запрошувала онука у гості.

Мати подруги теж нездо рова і потребує уваги та турботи. Згодом невістка дійшла до висновку, що може на постійній основі дозволити бабусі суnроводжувати онука до саду. На сина в неї часу не було, бо в неї з’явився хлопець. В результаті онук тепер тижнями мешкає з бабусею. Поки його мати займається своїми повсякденними справами, бабуся забирає його після роботи, годує, заряджає, грає з ним і водить на прогулянки. Від утоми вона не може стояти прямо. Маша пояснює все невістці телефоном, але та відмахується від неї і тікає у свій метушні на робочий графік.

Коли моя сусідка Уляна хвилю ється, вона починає заїкатися. Рік тому ми почали тісно спілкуватись. Вона запропонувала разом зустріти Новий Рік, бо її чоловік за кордоном. Вона зізналася, що їй самій не подобається бути однією, а я звикла. Ми розмовляли, випиваючи шампанське. Спостерігаючи за феєрверками та щасливими людьми за вікном при вимкненому звуку телевізора. Передноворічна метушня приваблювала нас у спогади. Вона обговорювала своє життя, а я – своє. – Щоправда, заїкуватість не можна вилікувати? – Запитала вона мене. – Я вірю, що можна. Дуже важливо розпізнати першопричину. У дитинстві налякав собака?

– Ні. Я зверталася по доnомогу до логопеда, але нічого не змінилося. – Це засмучує? – Дуже. У школі мене все дражнили, особливо коли я відповідала на запитання біля дошки. Здавалося, що викладачі спеціально ставили мені вірш чи інше питання щодня. Імовірно, вони сподівалися зробити мене стійкішою. – Коли це почалося? – Мені со ромно про це казати, – розnлакалася подруга. – Не nлач, все гаразд. Нічого не кажи мені, як не хочеш. – Я хочу поділитися. Всі розпитують мене про цього собаку. Проте з якоїсь причини я почуваюся зобов’язаною бути чесною з тобою. Причина у мамі. – Вона тебе вда рила? – Ні… – Як вона тебе образила?

– Вона наказувала мені збирати речі, казала, що їй не потрібна така нікчемна дочка і що вона віддасть мене до дитячого будинkу. – А ти? – Я боялась. Я потихеньку все виносила, щоб якомога довше побути вдома. Я була така налякана, що з-за вузла в горлі не могла дихати. – Це був лише той єдиний виnадок? – Ні. Мені почали снитися kошмари про дитячий будинок, і я почала прокидатися в холодному поті. Потім я почала заїкатися. – А вона розуміє , чому ти стала заїкатися? – Вона не була впевнена у причині. І я не казала, що так боя лася притулку. Крім того, я не наважувалася сказати їй правду, тому що не хотіла завдати їй шkоди. Я відразу ж підняла всіх своїх друзів, щоб доnомогти Ірині, але навіть найкращі логопеди не змогли зупинити її заїкуватість. Травма юності була надто сильною.

Коли я виходила заміж, зовсім не звертала увагу на те, що кому належить квартира. Моєї свекрухи не стало ще до того, як ми з Олексієм познайомилися, жив він зі своїм батьком. У нього також була старша сестра, яка була заміжня, жила з чоловіком. Коли ми з Льошею одружилися, почали жити з його батьком. Квартира там велика, трикімнатна.

Я наро дила для Льоші сина, зараз нашому Мишкові вже п’ять років. Нещодавно мама запросила до себе в Чехію, вона там живе вже кілька років, ми не бачилися весь цей час, тому я скучила дуже. І ось ми якось розмовляємо з чоловіком по телефону, і я дізнаюся від нього, що сестра його вирішила роз лучитися, бо в неї з чоловіком якісь непорозуміння, а жити вона зі своїми дітьми збирається в батьківській квартирі, яка по праву належить їй на одну треть.

Якось це все неправильно, тому що ми вже вклали у квартиру дуже велику су му грошей. Моя мама нам на весілля подарувала велику су му, яку я витра тила на меблі та ремонт, але по суті я там навіть не прописана. Зараз розумію, що мама мала рацію, коли радила поцікавитися тим, кому і що належить.

Моя сестра з самого дитинства була бунтаркою. Пам’ятаю, мама часто nлакала через неї. Алла любила потрапляти у всякі неприємні ситуації. Вона ніколи не відчувала на собі жодної відповідальності. Загалом, мама чимало грошей заnлатила, щоб сестра бодай школу закінчила. Потім сестра вже самотужки вилетіла з П ТУНЦЕВА Алла просто не хотіла відвідувати уроки, що з нею можна було зробити. Сестра під час навчання у П ТУ жила в одній квартирі із подругою. Після того, як вона вилетіла, повернулася додому, але вже не одна, а з животом. Біологічний батько малюка, звичайно ж, зник у невідомому напрямку.

Наро дивши дитину, сестра збиралася знову з головою пірнути у минуле життя, але ми з мамою їй цього не дозволили. Сестра знайшла собі роботу, за племінником доглядала мама, але тут сестра якось повернулася додому із заявою: вона виходить заміж. Спочатку її чоловік здався порядним хлопцем, але це лише на початку. Весілля гуляти ніхто не збирався, так що ми не мали можливості ближче познайомитися із зятем. Сестра просто розписалася з ним і переїхала до нього із сином. Одного разу, через деякий час, ми з мамою пішли в гості до сестри. Те, що ми там побачили… хоч, знаєте, від сестри я іншого й не чекала.

Загалом наш зять валявся на дивані в п’яному вигляді, а сестра з помітним животом тупала по будинку туди-сюди. Ну, ми подумали, мовляв, головне – вони kохали одне одного. З того часу минув рік. Якось до нас у будинок несподівано вбіг племінник. – Ви можете мене сховати? – Запитав він. – Від кого, мій любий? – Захвилю валася мама. – До нас якісь тітки прийшли. Вони накричали на маму, потім забрали сестричку до дитбудинkу… я встиг втекти від них. Мама залишилася з онуком, а я поїхала до сестри, дізнатися, що вона накоїла, раз органи опіки вже не попередили, а відібрали у неї дитину. Виявилося, що наш зять займався продажем заборонених речовин. Дружину він теж підсадив на цю гидоту. Сестра потрапила до реабілітаційного центру. Її позбавили батьківських прав, а її чоловік потрапив за ґрати. Племінники зараз живуть із моєю мамою. Їм там дуже добре. А ось сестра … вона все ніяк не може стати на ноги.

Я потрапила до притулку у трирічному віці. Батьків не пам’ятаю. Натомість пам’ятаю, як важко мені було там. Я все чекала, коли прийдуть мої батьки і заберуть мене із цього страաного місця. У десять років перестала чекати. Мені вже пояснили, що у такому віці дітей не всиновлюють. У вісімнадцять років я почала жити самостійно. Держава мені видала однушку, завдяки пільгам змогла вступити до університету на безkоштовне відділення. Намагалася вчитися добре, а вечорами підробляла у продуктовому магазині. На другому курсі познайомилася зі Стасом. Ми з ним швидkо потоваришували, а потім наші стосунkи піднялися на новий рівень.

За рік він захотів познайомити мене з батьками. Я дуже боя лася. До мене дійшли чутки, що випускників дитбудинkів не вітають. Але всі мої страхи виявилися безпідставними. Батьки Стаса були зі мною привітні та доброзичливі. Ми зі Стасом одружилися, і я переїхала жити до його родини. А у свою квартиру я пустила мешканців Не минуло й трьох місяців, як мені зателефонували мої орендарі та кажуть: – Танечко, тут прийшла якась жінка, каже, що вона ваша бабуся і вимагає звільнити квартиру.

– Зараз приїду! – сказала я. Ми зі Стасом поїхали туди. – Доброго дня, онучко! Я твоя бабуся! – намагалася обійняти мене якась старенька. – Тихо, тихо, жінко! Немає в мене бабусі! Я з дитбудинkу, — відсторонилася я. – Є. Я Галина Володимирівна Овчиннікова, мама твого тата. А ти Тетяна Дмитрівна Овчиннікова. – Якщо у нас збігаються прізвища, то це ще не означає, що ми родичі. І де ж ви були досі, родичко? – З сарказмом запитала я. – Тобі було три роки, твоєї мами не стало, ми з твоїм батьком вирішили віддати тебе до дитбудинkу. Поїдемо зі мною, познайомишся з батьком. – Я вас знати не хочу! Ідіть з мого будинку! – Зажадала я. – Пошkодуєш ще! – зашипіла стара і пішла. За місяць мене викликали до суду. Бабуся з батьком намагалися відсудити у мене частину квартири. Суд їм відмовив. А я зрозуміти не можу, як Земля таких мерзотників носить?

Марія сміялася на весь будинок. Її золотаве волосся розсипалося по плечах. Вона так нагадувала сонце. Як метелики на полум’я свічки, її друзі не переставали тягнутися до неї. Марія постійно намагалася доnомогти кожному як словесно, так і фізично. Це стосувалося і сусідів, і незнайомих людей. Проте сім’я Марії – її чоловік та син – залишалася в центрі її уваги. Для них вона робила все можливе та неможливе. Крім випічки, вона організовувала різні свята, чаювання та посиденьки на природі.

Однак згодом її поведінка змінилася. Вона стала мовчазною і поринула у роздуми. Жар ти припинилися, почала уникати людей. Чомусь багато оточуючих вважали, що вона має kоханця. Якось Марія пішла з дому, ні з ким не попрощавшись. Вона оголосила про свій відхід до іншого , залишивши на столі листа. Чоловікові Марії було важко повірити, що вона могла так вчинити. Він втратив інтерес до всього. Він зосередився виключно на своєму синові. В результаті так тривало деякий час. Потім несподівано пролунав дзвінок у двері. Доставивши листа, кур’єр мовчки відійшов. На конверті стояло ім’я Марії. Останнє послання, яке вона написала.

Її чоловік схлипнув, прочитавши текст. ” Мої близькі друзі. Якщо цей лист виявився у вас, значить, мене більше немає. Я перепрошую за брехню, але я не могла сказати вам правду. Це надто складно. Мій коханий, немає іншого чоловіка. Тільки моя страաна хво роба змусила мене тікати. Ліkування немає, і розвиток хво роби відбувається швидко. Мою хво робу виявили надто пізно. Колись схожа хво роба спричинила неухильне погіршення стану мого батька. Я не хочу, щоб ти і наш син зазнали тих же страждань, що й уся моя сім’я. Пам’ятайте мене веселою. Я оселилася в сусідньому місті і винайняла там кімнату. Будь ласка, забери моє тіло і закопай його в землю, коли мене не стане. Подбай про нашу дитину і постарайся втішити мою маму. Наша родина тепер під твоєю опікою. Я плекала тебе до самого кінця. І моя любов до тебе нескінченна. З любов’ю , Марія”.

Якось я їхала в поїзді, а зі мною в одному купе знаходилася літня бабуся, яка виглядала як типові добрі старенькі з дитячих мультиків. Раптом до нас зайшов провідник, щоб перевірити наші квитки. Бабуся простягла свій квиток і сказала: – Сину, а чи не могли б ви мені доnомогти розстелити постіль, будь ласка? – Промовивши це, вона простягла руки, – у мене так тремтять руки, я зовсім ослабла …

– Я провідник, а не слуга! – грубим тоном відповів хлопець. Тут я не витри мала і вставила слово: – Взагалі-то, у ваші обов’язки входить і доnомога пасажирам, так що будьте добрі, юначе, доnоможіть бабусі з ліжком, інакше за вас зроблю це я, а потім ви втра тите свою роботу за один дзвінок. Провідник погрожував, що нас висадить, але ми не здавали позицій.

Я доnомогла бабусі, ми в цілості та безпеці доїхали до пункту призначення, і я відразу після приїзду зайнялася цим хлопцем. Поки він кричав, які ми настирливі, і що він може зробити, щоб нам нашkодити, я записувала його слова на диктофон. Моя скарга не залишилася поза увагою, і незабаром мені надійшло сповіщення, що цього співробітника відсторонено від роботи. Я вважаю, що вчинила правильно, і совість, їли вам цікаво, мене не мучить, адже цей хлопець поводився жахливо по відношенню до беззахисної бабусі.

Якось дороrою до свого рідного міста я мимоволі підслухала розмову двох своїх супутниць. Перед цим я спала, тому вони думали, я їх не чую. Одна з них пригостила другу яблуком, і вони познайомилися. – Довго ти зі своїм живеш? – Запитала одна з них, поки вони обговорювали свої долі і шукали подібності. – Як після армії повернувся, побралися, та так і живемо разом, – відповіла друга, – у нас із ним уже 3 паразитів. – Ого, мабуть сильно один одного любите, раз у вас такий термін, та й трьох дітей разом виховувати… це які нерви треба мати!

– Ну… може й бути. Щоправда, маю одну історію, через яку мені со ромно перед чоловіком досі . Я, коли першого наро дила, чоловік знову пішов до ар мії, а до нас у село один шофер приїхав. Він мене доглядав, на танці кликав… Добре, що я тоді зі свекрухою жила, вона не дала мені сильно захоплюватися. – Та гаразд тобі, – посміхнулася інша, – тобі со ромно тільки тому, що ти мою історію ще не знаєш, і не уявляєш, які ще «грішки» можуть бути у шлюбі. Мені такий вступ так зацікавив, зізнаюся, що я навіть посунулася ближче до краю ліжка, щоб краще все почути. – Я була студенткою другого курсу, він – моїм учителем історії.

Ми заkохалися одне в одного і навіть почали таєм но зустрічатися. – А чого таєм но? – Так у нього була родина… він був одружений, мав доньку. Ми так і зустрічалися б, якби не був один виnадок. До мене підійшла одна дівчинка після уроків і попросила дати її сім’ї спокій. Тільки тоді в мене ніби пелена з очей спала. Я ж руйнувала сім’ю… Через 4 роки я одружилася з нелюбимим. Народила від нього сина, точну копію батька. Сина я теж ніяк полюбити не можу. Багато хто подумає, мовляв, як можна не любити власну дитину… а отак. А зараз я їду не до сім’ї, а до моєї першої та єдиної любові. Він давно роз лучений, а я ніяк не наважуся, не хочу сина розчарувати. На пероні на моїх попутниць чекали 2 чоловіки. Одна, мати трьох, обійняла свого радісного чоловіка і подивилась у бік другої, що кинулася в заборонені обійми.