Чоловік часто називав Ганну «Марфою». Кутаючи її в ковдру, натягуючи шарф на голову Юра з любов’ю вимовляв «моя Марфушенька». Волосся у Ганни все життя довжиною до пояса, щоки кров з молоком, сірі очі, тепла посмішка, кирпатий носик. Того дня у офісі з’явилася Єлизавета. Висока, струнка, джинси в обтяжку, сережки до плечей, асиметрична стрижка, модна, зарозуміле обличчя. А в Юри аж відвисла щелепа. Його ж, її Юрку, Єлизавета і взяла на приціл. Тиждень перший — Ліза брала Юрка під ручку і вела до свого столу щось уточнити. Тиждень другий – Юра почав на роботі уникати Ганну.
Дружина до нього у справі, а він відмахується «Поговоримо вдома». Тиждень третій — чоловік, повернувшись з роботи, заявив, що йде до Єлизавети, тому що у них супер-любов. Тут же почав пред’являти Ганні «Кажу ж тобі, що я не ласий на товстушек». — Ніколи ти таке не казав. — прошепотіла Ганна йому в спину. З наступного ранку, пронувшись, почала роботу над собою. Почала з оформлення роз лучення, потім у популярному салоні змінила імідж на брюнетку з пухкими губами. Записалася до фітнес-залу. Листом повідомила начальство про те, що сталося, і попросила про звільнення.
Шеф вник у ситуацію і доnоміг їй влаштуватися на роботу до свого гарного знайомого. Нарешті настав день і ваги замість сімдесяти двох показали п’ятдесят три кг. Ганна вже два місяці як одружена з Сергієм, колегою, який з її появою поводився так само, як і Ліза: підхоплював Ганну за руку і зі словами «Мені треба тобі дещо показати» проводжав її до свого компа. Сьогодні вони живуть щасливо у добротній трикімнатній квартирі. Юра з Єлизаветою живуть у матері чоловіка, Лізу звільнили за прогули та неквапливість. Мораль. Якщо «вистрілили» у спину, не треба чекати, коли рани пройдуть. Треба робити всі можливі дії, і в першу чергу виправити допущені помилки, відкинути вже чужу людину і озиратись у пошуках того, хто стане поруч і в потрібний момент підставить плече.
