Якось до мене прийшов колега по роботі, знову п’яний. Він часто ходив поговорити зі мною. Але останнім часом він приходив п’яним. -Що з тобою знову? Чому сьогодні щось випив? — Так, дістало вже все, не можу. — Що трапилося — Так, бачити не можу я її і цю дитину вже. Ні бачити, ні слухати. Не можу вдома сидіти через неї. — Ну, вибач мені, звичайно, але, що ти хотів, дитина тільки народилася… -Та не про Вітьку я, — перервав він, — ця Настя, донька Олі.
— А до чого тут вона? — Та бачити я її не можу вже просто. Вона ж не моя донька, вона мені чужа. Я просто не можу бачити її поряд з моєю дитиною. А вона постійно лізе до нього, грає. Я просто цього не витримую і починаю кричати, розумієш? -Знаєш будь, я твоєю дружиною, я б давно за таке тебе вигнала б. Та твоя Оля молодець яка, що тебе стільки терпить. А що тобі могла зробити ця маленька дівчинка, скажи мені? -Та нічого не зробила, розумієш, але все одно не можу я її бачити поряд. Прийняти не можу. -А Що ти раніше не думав про це, коли на Олі одружився? Вона вже з дитиною була.
Одружився б з тією, у кого немає дітей. А як Настя до тебе ставиться? -Так набридала постійними розпитуваннями. Ось останнім часом вже не так сильно. Але все одно по дому ходить, грає… Але Оля у мене гарна, все прибирає, готує, дивиться за дитиною. -Слухай, моя тобі порада, знайди спільну мову з дитиною та швидше, а то потім пізно буде. Ти ж розумієш, що мати все одно вибере дитину, не тебе. Якщо ти хочеш залишитись з Олею, тобі доведеться це зробити. -Та не буду, нічого такого робити. Вона бісить мене розумієш. Не можу я. -Ти так доведеш справу до того, що Оля тебе з дому вижене. -Як подивлюся, ти теж не хочеш мені доnомогти, гаразд, піду я.