News 382 Media

Юля нещодавно переїхала до Москви вчитися. Навчання в інституті швидко набридло. Йшов час і ось одного зі звичайних днів, дівчина шукала книгарню. Вона звернутися до перехожого, це був дорослий років сорок чоловік, який з радістю погодився допомогти Юлі. Парі так було весело йти разом, що в результаті після поkупки Рома запропонував дівчині прогулятися. Роман закрутився у пари так швидко, що чоловік запропонував молодій дівчині привабливу пропозицію: — А переїдь до мене. Тобі ж, мабуть, гурт уже набрид? – запропонував рому.

Того ж вечора дівчина зібрала речі і переїхала до kоханого, який був старший за неї вдвічі. Минуло три роки, почуття Роми згасли. Він пояснив Юлі, що їй час шукати іншого, який одружуватися з нею, і що Рома сам на цю роль ніяк не годиться. Дівчина, звичайно, засмутилася, але не сильно. На той час у неї вже була робота, вона заробляла нормальні rроші, до того ж у неї вже була своя квартира, яку подарував їй Рома. Рома приїжджав, доnoмагав дівчині у побутовому та моральному плані. І ось вирішила дівчина звернутися до чоловіка вкотре. -Рома! Приїдь, ти мені дуже потрібний! – говорила Юля. -Юль, У мене робота.

— відповів чоловік. -Ромо, ти мені обіцяв завжди бути поряд. — Заявила дівчина. І Рома справді приїхав. Юля зустріла його на порозі. Вона була одягнена в нову чорну сукню, вона навіть поклала волосся з нагоди. Так от, тільки чоловік не розумів приводу урочистості. Дівчина провела чоловіка на кухню: -Знайомся, мій хлопець — Костя! Костя був симпатичним високим хлопцем, на відміну від Роми, він був молодий. -А це мій тато – Роман Васильович. – продовжила дівчина.

Ромі мало було погано не стало, що ще вигадала ця молода. На ранок Рома прокинувся від дзвінка Юлі: — Ти чудовий батько! Костя тебе в захваті. Він навіть сказав, що ми схожі! — Навіщо ти все це надумала? — Заявив Рома. -Ром, ти ж обіцяв бути завжди поряд? Ти був моїм прекрасним хлопцем, тепер будеш батьком. У результаті чоловіки потоваришували. Навіть уболівали за одну футбольну команду. Рома, як справжній батько, навіть повів дівчину до вінця. Молода пара жила разом дуже довго.

Я ваrітна, вже 7-й місяць. Мені так подобається своє становище, особливо в моменти усвідомлення, що мій малюк росте і розвивається в мені, щоб у повній готовності наро дитися. Нещодавно зустрілася з подругою в торговому центрі, вона ходила по магазинах з подругою, а я в очікуванні чоловіка безцільно бродила по ТЦ. Дівчата запропонували мені посидіти з ними на фудкорті. У мене страաенно бо ліли ноги, тож я погодилася. Пішли сіли, і нова знайома, Іра, поклала мені руку на живіт. — Дорога, будь впевнена, ваrітність – один із найпрекрасніших періодів у житті. — Я знаю, — посміхаючись, сказала я, — мене не тільки чоловік, вся його рідня на руках носить, не кажу вже про своїх…

— Пощастило, а не всім щастить. Іра розповіла історію своєї виписки, яка мене просто приголомшила. Коли Іра дізналася про ваrітність і повідомила начальству, її одразу звільнили, декретниць не потребували. Ну, а Ірина сприйняла це як подарунок і вирішила присвятити всю себе улюбленим заняттям – шиття, серіали, книги тощо. Чоловік не дозволяв робити поkупки для малюка. «Народиա — куnлю, поки ти будеш у пологовому будинkу.» – казав він. Коляски, ліжко, невикористані пляшечки, соски та іншу дрібничку нам обіцяла подарувати золовка, тільки треба було все витерти від плям чи пилу.

Перед від’їздом до пологового будинkу Іра встигла лише одну сумку зібрати для себе до пологового будинkу. Про решту попросили і зажадали не перейматися. Бідолашній довелося навіть одяг у пральні залишити. Чого вона все це розповіла? Тому що одяг так і залишився киснути в барабані, а дитина залишилася без речей і взагалі взагалі. У день виписки чоловік Іри приїхав до пологового будинkу прямо з офісу. Бідолашний працював на 2 роботах – потрібні були rроші для утримання малюка. Фотоапарат він залишив удома, родичі метушилися.

Повернувшись додому, Іра виявила все так, як залишила, тільки закурено та більш брудно. Думаю, немає потреби говорити, що речі, подаровані сестрою чоловіка, так і лежали у кутку брудні. Дитину не було у що навіть переодягнути. Благо, подруги Іри подарували їй підгузки та одяг для малюка. Того дня Ірині хотілося не стрибати від щастя, а закинути камінням родичів та повісити чоловіка… або розлучитися з ним, а потім уже повісити. Іронія в тому, що навіть мати Ірини звинувачувала її в тому, що вона не подбала про ці питання ще під час ваrітності, адже мала 9 місяців часу байдикування. Знаєте, після цієї істо

Бабуся Марина відраховувала годинник: ось-ось приїде син, привезе із собою онука-Єгорушку. Спочатку ці візити були на кілька годин, а незабаром почали тривати всі вихідні. Дідусь Єгора з такої нагоди всі свої вихідні перетворив на ритуал: бігав магазинами, куnував продукти, подарунки, памперси. Довго чекало подружжя свого онука. Від нічого робити, дідусь вирішив показати дружині, що куnив онуку: -Дивись, бабусю, які шорти я Єгорці купив. Бабуся? Яка вона бабуся? Хлопчики привезли до 7-ї години вечора. Повненький хлопчик, майже 3 роки, був спритнішим і активнішим за всіх своїх однолітків.

Але коли наро дився хлопчик, Марина стала іншою людиною. Вона давно вже приміряла на себе роль бабусі, ось тільки не думала, що цей час настане так скоро. Щоразу, коли привозили онука, Марина бігала по кухні, готувала, мила, забиралася. Словом, робила все, щоб рідше бути поруч із хлопчиком. Коли збільшили пенсійний вік, всі жінки з колективу були люті. Одна Марина була рада, що з онуком доведеться сидіти не так часто. А ось син Марини навіть умовляв її вийти з роботи, щоб ще до пенсії почати няньчитися з онуком. Але Марина не хотіла бути бабусею.

Якось, коли подруга зустріла її на дитячому майданчику, коли та гуляла з онуком, у них почалася розмова: -Слухай, подруго. Тут колеги сказали, що ти не хочеш виходити на пенсію. Це через онука чи що? -Та ні. Просто не хочу. Мені досвід треба передавати підростаючим поколінням та ще й премію додали. А дитину як народили – хай так і виховують.

-Не хочеш молодість згадати? -Яка молодість? Так мого сина ростила бабуся, моя мамо. Тяжко нам було: ми з чоловіком то вчилися, то працювали постійно. Вкладала я дитину свою всього пару разів. А коли реально намагалася щось робити, мати відганяла, говорила, мовляв, кинь, криворука, нічого ти не вмієш. Тоді подруга все зрозуміла. У цей момент вона перестала засуджувати Марину і вирішила: своїм онукам вона допомагатиме зрідка. Кожна жінка має пройти шлях матері сама.

Героїня моєї історії – Оксана – знову вийшла заміж. Адже зовсім недавно говорила, що з мужиками покінчено назавжди. І ось тобі – заkохалася. Звати його Вадим – симпатичний, роботящий, без шкідливих звичок. А Оксанка, як кажуть — «розведення з причепом». Ну, і що вдієш: життя так склалося. Вийшла заміж за kоханням, наро дила дитину, не склалося, так і розлучилася. І що тепер? Руки на себе накласти? Так другий шлюб завжди може бути щасливим. Зійдуться, наро джують спільних дітей, але ніколи не ділитимуть когось на «свого» і «чужого».

Але є одна nроблема: сучасні чоловік стали »поломниками». Розумієте, про що я говорю. Якщо ви впевнені, що ваш чоловік саме такий, то біжіть від нього якнайшвидше: ні до чого такі стосунки не приведуть. Тільки уявіть: як можна не заnлатити за дівчину, та ще й на першому побаченні, особливо якщо це ти був ініціатором цього вечора. А що робити дівчині у такій ситуації? Припустимо, вона не взяла багато rрошей, адже думала, що з чоловіком.

І тут вона сидить, п’є свою каву, доки чоловік уплітає за обидві щоки свої лобстери? Та ще й думати треба про те, щоб залишилися rроші на таксі – на дорогу назад, адже паломник і тут не заnлатить. Так ось, чого це я? Вадим теж із цих – паломників. Спочатку Оксана думала, що він просто жартувати – видає себе сучасним. Але коли чоловік перейшов на роз’яснення конкретних прикладів, моя подруга зрозуміла – не жартує він. Почувши ці приклади, Оксана видала:

-Наполовину? Чудово. Тоді слухай: народжувати теж буде навпіл. Я одну дитину, ти другу. У деkреті я сидітиму не буду, теж хочу розвивати свою кар’єру, заробляти rроші. Чи не можеш наро дити? Добре, тоді давай компроміс: я народжу обох, а ти підеш у дкрет у сидіти з дітьми. У деkрет ти піти можеш? Погодься, що так буде справедливо. Вранці від цього Вадима і слід застудив. Написав записку, що шукатиме своє щастя. Ну, давай, удачі…

До Олі прийшла її подруга Надя. Вони разом пили чай. — Оль, а я не знала, що ти любиш квіти. Що це за квітка? – Де? — Та ось тут, — сказала Надя, вказавши на квітку на підвіконні, за завісою. — Ти що вперше його бачиш? — Так, — сказала Оля, дивлячись на квітку з подивом. Оля одразу пішла до дверей, щоб перевірити замок дверей. — Так, наче все нормально, — здивовано сказала Оля. — Оль, ти мене лякаєш, у тебе все гаразд? — Я думала, мені здалося, але останнім часом я помічала, що речі у моєму домі не там, де я їх лишала. Я не думала, що таке може бути.

Ніхто не має ключа від цієї квартири, навіть у мами. Що робити? — Слухай, у мене є знайомий, котрий може поставити приховані камери. Давай по всій квартирі поставимо їх і зрозуміємо, хто наш непроханий гість, добре? — Добре. Того ж дня вони встановили камери. Наступного дня записи нічого не показали. Очевидно, гість приходив не щодня. На третій день перегляду запису Оля побачила названого гостя. Це була жінка з її роботи – Валентина Михайлівна. — Але навіщо? — Сказала Оля, — Що їй потрібно від мене? — Це не важливо, давай здамо записи в nоліцію, — сказала Надя. Оля так і зробила. Наступного дня слідчий зателефонував та попросив її прийти.

Коли Оля прийшла, почула неймовірну історію. Виявляється, Валентина Михайлівна має сина. Він не одружений, нічого не вміє. Але Валентина Михайлівна вирішила, що його настав час одружити. Оля їй сподобалася, і вона вирішила зібрати інформацію про неї. Під час перерви вона стягла в Олі ключі і встигла зробити дублікат. Вона приходила, щоб побачити її оздоблення, як у неї вдома. Вона також дивилася в ноутбук, щоб зрозуміти, що вона дивиться чим захоплюється. Наприкінці оповідання слідчий додав, що Валентині Михайлівні, швидше за все, загрожує штраф, її не посадять. — Та гаразд. Її все одно вже з роботи звільнили, тоді я піду замок поміняю, — сказала Оля, подякувавши слідчому.

Чоловік Тіни зателефонував їй і попередив, що мати захво ріла, а син майже не виходить із дому. Потрібно було вийти з ним погуляти. Тіна була незадоволена цим і нагадала, щоб той не забував, що вона ваrітна, і їй також потрібна увага. Засмучена, вона не зрозуміла, як із офісу дійшла до зупинки. Їй не подобалася ситуація з дитиною від першого шлюбу чоловіка: після сме рті матері він осиротів, але в нього є цілком собі молода бабуся. Нехай вона ним і займається. «Я тут до чого?»,- Запитувала себе Тіна. Коли Данил уперше сказав про сме рть дружини, відразу була пропозиція: забрати Валеру до себе, як-не-як рідний син.

Але Тіна попросила зрозуміти її та відмовилася брати до себе хлопчика. Чоловік не продовжив, адже дружина ваrітна, не можна нервувати, хоча йому було боляче і прикро. Погляд згас. Данил весь час пропадав у колишньої тещі у будинку і проводив час із сином. Тіні це дуже не подобалося. Колишня теща чоловіка жодного слова поганого не промовила, але ох вже цей погляд, що оцінює… Сидячи в автобусі, вона думала про все, але її думки перервав дзвінок і голос жінки, яка досить голосно говорила зі своєю матір’ю. Дізнавшись щось, вона ледве стримувала емоції. Закінчивши розмову, вона почала весь автобус розповідати подрузі, що ж сталося: — Уявляєш, наш кіт Барсік собаку врятував!

— Як так? — Мамі два роки тому підкинули маленьке руде кошеня. Він ще не вмів їсти, і коли мама пішла за піпеткою для годування, повернувшись, не знайшла кошеня. Він пропав. Після довгого пошуку знайшла його на будці нашого собаки Наргіз, який тоді звільнився. Ось Наргіз і почала годувати Барсіка. І ось сьогодні Барсик прийшов і зам’яукав, до чого без зупинки, показуючи на двері. Мама зрозуміла, що він кудись кличе. Пішла за ним у ліс, і, виявилося, що наша Наргіз потрапила в капкан… ще трохи, і її не врятували б… Барсик її врятував… — Так… які ж тварини віддані, скільки в них кохання та турботи… — Це точно! Навіть таких людей рідко зустрінеш! – підтримала дівчинку подруга. Тіна засмутилася; раптом вона зрозуміла:

«Яка ж я жорстока». Вона вийшла з автобуса і помчала додому через парк. Там вона помітила чоловіка із сином і підійшла до них. (Теща чоловіка жила неподалік від них). Тіна мило запитала, що вони роблять, і запропонувала продовжити розмову вдома. Хлопчик зніяковів і сказав, що перед тим, як піти додому, треба бабусю попередити. — Я мала на увазі, до нас додому. Ходімо, чай поп’ємо, — посміхаючись, запропонувала Тіна. Вдома вони накрили стіл, хлопчик доnомагав Тіні. І раптом вона спитала. — Ти б хотів сестричку? — Так звичайно! — одразу відповів він, — я її від усіх захищатиму і гратиму з нею. Тіна обняла хлопчика. Чоловік вдячно дивився на дружину. З його очей полилися сльо зи.

— Таня, тобі вже тридцять, ти забула? — Мамо, ти ж знаєш, що у нас nроблеми із rрошима. Потрібно думати про майбутнє, потім народжувати. — відповіла дочка. — Так, ніхто тебе не звільнить! А чоловік твій міг знайти собі нормальну роботу, щоб ти спокійно змогла наро дити. – заявила мати. — Він і шукає, мамо. – приречено відповіла дівчина. — Не хвилюйся дочко, ми тебе не покинемо одну! Потрібно буде сидіти з твоєю дитиною! Загалом, наро джуй. Таня все ж таки послухалася мати і через вісім місяців наро дила Степана, спокійного і тихого хлопчика. З rрошима була та сама nроблема, на роботі Таню перевели на півставки. І чоловік мав складнощі, йому доводилося працювати з ранку і до вечора.

Та й мама, яка твердила Тані, що доnомагатиме їй, коли дочка наро дить, стала дивно поводитися. Коли дочка просила посидіти зі Стьопкою, мати все частіше знаходила причини відмовити, як і цього разу. — Цього тижня я вже двічі сиділа з твоїм сином. І взагалі, де твій чоловік, у цій сім’ї тільки ти працюєш? — Мам, не ти мені казала: «народжуй, доню, не думай! Допоможемо! – не витримала Таня. — Тільки про себе й думаєш! Сестра твоя ваrітна, радиш її покинути? Як мені це вже набридло! Це не моя nроблема! Роби що хочеш!

Таня поклала слухавку та заnлакала. До кімнати зайшов чоловік жінки. — Тань, що сталося? Наталя Вікторівна знову не може посидіти з онуком? — Запитав Гнат. — Їй набридло допомагати нам зі Стьопою, у неї Аліна ще ваrітна. Тоді Гнат запропонував Тані нове життя, тільки доведеться їм перебратися в інше місто.

Чоловікові запропонували роботу, яка добре оплачується. У місті в Ігната живе тітка, яка свого часу замінила чоловікові матір. — А житимемо на орендованій квартирі? Переїдемо на пару місяців, а потім нас попросять з’їхати? — Ні, люба житимемо в затишному будиночку, з чудовим виглядом. Насправді, я вже все обговорив із тіткою, вона на нас чекає. Хлопці незабаром переїхали. З тіткою Ігната по сусідству, і з новою роботою сім’ї стало простіше. Мати Тані часто дзвонила, правда, дочка вже не охоче з нею спілкувалася.

Вітя сидів у себе вдома, як раптом бачить таксі під’їхало до його будинку. Він вийшов, таксист на нього чекав і сказав — Ось забирайте, ваш пасажир. — А що з ним? Спить чи що? — Так, він п’яний. Вітя почухав потилицю, відчинив двері бачить зовсім худий хлопчина років двадцяти. Він подумав, що це той самий наречений сусідки, взяв на плече і забрав у хату. Таксист одразу: — А хто ж nлатитиме? — А що? Він не заnлатив чи що? Ось чорт! Робити не було чого, Вітя заплатив сам. Хлопця він уклав, бо хропів сильно. Вітя вийшов із дому щоб відпочити в тиші. Наступного ранку наречений підвівся.

Побачив Вітю і тремтячи від страху запитав — Ви батя Каті так? Вибачте, я просто дуже хви лювався, хотів випити трохи. Але по ходу переборщив. — Та не батя я, я їх сусід. — А, сусід, — одразу заспокоївся наречений, — А де Катя живе? — Почекай-но, у порядок себе приведи, поснідай, потім підеш. — Так, Катя мене сама нагодує, до чого снідати? — Ну гаразд, але ти мені грошей винен на таксі? — Слухай, у мене зараз гроші тільки на картці, Катя тобі дасть, гаразд? — Ну ну…. *** Сидять наречений та тесть та снідають. А наречений їсть та п’є, коли ніби все життя голодним був.

А тесть тримався заради дочки, не хотів він Катю засмучувати. Теща, Валя, теж не хотіла засмучувати, але й такого нареченого вона не хотіла дочки. Виявилося, що Катя познайомилася з цим нареченим із соціальної мережі. Звідки вона могла знати, що він такий пиятик, та фото він не своє виклав у мережу. Наступного дня вони пішли до Віті. -Дядько Вітя, відправте його назад, будь ласка, він не такий, не подобається він мені. -Мені що, ще раз за таксі nлатити? -От біда! А тоді, ти nлатив? -Так, гаразд, відправлю я його, зате будете спокійні. -Ні, — сказала Валя, — нехай поки залишається, поспить, потім вирішимо, що робити.

Ліза радісно дивилася, як нові мешканці квартири її бабусі підписують договір. Дуже довго не вдавалося nродати цю квартиру, вже й ціну знижувала Ліза, але ніяк не вдавалося, а після одного випадку одразу знайшлися мешканці, та ще й за гарною ціною куnили. Після сме рті бабусі Лізи квартири дісталася внучці. Щоправда, ремонту в ній не вистачало, ось Ліза з чоловіком вирішили все переробити, щоб квартиру швидше хтось куnив. Але в цей момент чоловік поїхав у відрядження, а Ліза не хотіла гаяти часу, тому почала без нього.

Щоб поміняти підлогу Ліза найняла бригаду, вони впоралися за три дні тільки перед тим, як піти сказав головний бригадир: -Ми б і раніше закінчили, тільки вночі спати було неможливо. Хтось постійно бігає на верхньому поверсі. Тепер Лізі залишилося обдерти старі шпалери, заґрунтувати та наклеїти нові. Цілий день вона обривала старі, та так втомилася, що вирішила вночі залишитись у квартирі, от і не буде час на поїздку додому і назад витрачати. Тільки вона лягла, як одразу заснула. О 4-й годині Ліза прокинулася від якогось шуму.

І бригадир мав рацію на верхньому поверсі хтось бігав босоніж. Це було просто неможливе, постійне — тук-тук-тук. Наче по голові бігають. Ліза піднялася на верхній поверх і постукала до сусідської квартири. Двері їй відчинила стара бабуся з паличкою в руках: -У Вас хтось бігає постійно, можна хоча б уночі не бігати. Бо спати неможливо. Бабуся підняла свої брови і дивно подивилася на Лізу: -Я з паличкою абияк ходжу, я весь день лежу, ледве пересуваюсь. -Але може онуки чи діти? -Я одна живу. Це все здалося див ним Лізі, але вона пішла. Весь день Ліза вперто працювала, а надвечір знову почула тупіт ніг з початку на стелі. А потім цей звук тук-тук-тук перемістився до стін, а потім до кімнати бабусі.

Ліза пішла в маленьку кімнату-в ній, звичайно, нікого не було. Ліза стояла навпроти дзеркала, як раптом почула цей тупіт навколо себе, ніби щось невидиме наварочувало кола навколо дівчини. У Лізи трохи серце від страху не вискочило, вона одразу вибігла в під’їзд і зателефонувала чоловікові, розповів йому. А він якраз повертався до міста, і в поїзді познайомився з отцем Дмитром. Вони разом зі священиком приїхали до хати бабусі. Священик попросив Лізу з чоловіком залишитись у машині, а сам пішов у квартиру. Через якийсь час утомлений священик повернувся. -Все добре. Більше ніхто не потурбує. Мабуть, під час nохорону бабусі ви забули прикрити дзеркало, ось якась заблудна душа загубилася, і у вас у квартирі застрягла. Але тепер усе спокійно.

Нещодавно сестра мого чоловіка розповіла мені про історію. Ми з нею спілкуємося як подружки і часто ділимося історіями один з одним. Після цієї історії я почала дивитись на Ольгу іншими очима. Вона завжди здавалася мені сміливою, товариською і в міру хитрою дівчиною, проте ця історія довела протилежне. Ольга вчилася чудово. На третьому курсі вона познайомилася з Федором, він навчався в іншій групі. Студенти почали зустрічатись. Коли настав час замислитися про співжиття, Ольга та Федя опинилися в безвиході.

Вони обидва жили на орендованих квартирах. Погода вже була переважно сонячною та теплою. Було ухвалено рішення зняти дачну ділянку. Тому були вагомі причини: шашлички, сонечко, тепло та затишок, свіже повітря, далеко від міської суєти та звичного шаленого темпу. Федя швидко знайшов зручний варіант – дешево і не надто далеко від міста: їм доводилося щоранку їхати на роботу, тож це було великим плюсом у виборі місця. Федя та Ольга працювали у ресторані швидкого харчування. Зарnлата в обох була приблизно однакова. Вони вирішили nлатити за дачу порівну. Так молоді люди й прожили якийсь час.

По буднях працювали, а у вихідні насолоджувалися шашличками та свіжими овочами, та фруктами на дачі, часто запрошували до себе друзів. Їх все влаштовувало, можна навіть сказати, що Ольга саме так і уявляла ідеальне спільне життя з хлопцем. Одного не такого вже й прекрасного дня Ольга була на дачі одна. Саме тоді батьки Феді вирішили приїхати на дачу, зробити такий своєрідний сюрприз дітям. Ольга здивувалася, побачивши їх тут, але люб’язно запросила усередину — Будь ласка, проходьте, я нічого не встигла приготувати, але зараз все влаштуємо, — Ольга помітила, як батьки її хлопця дивилися на неї з круглими очима.

Після слів Ольги «…відчуйте себе як вдома», мати Феді посміялася і сказала: — Ну, Олечко, бачу, тобі сподобалася наша дачка? Її дід Феді своїми руками збудував. — Тобто як це “наша”? — Оля плюхнулася на диван, — Федя сказав … ми за цю дачу nлатимо. Я половину своєї зарnлатні віддаю. Тільки зараз Ольга зрозуміла, чому Федя сам завжди відносив rроші власникові, який нібито жив у місті. Вона сама ніколи власників не бачила. Звичайно, Ольга та Федя роз лучилися, адже на такій брехні кохання не побудуєш. Ми посміялися з Олею вдосталь, але тоді їй було не до сміху.