Home Blog Page 759

У 58 я вирішила знайти чоловіка на сайті знайомств. Від першого смерділо, другий прийшов з дружиною, а від третього, мені нічого не залишилося, як збігати

Мені 58. Вже 8 років я живу сама. У сина є своя сім’я, але він мене часто відвідує. А чоловік пішов від мене до іншої молодші ще 8 років тому. Від самотності я божеволіла. У мене були подруги, але ж ви розумієте, що подруги – це не те, чого хочеться дощовим затишним днем поруч, на дивані, за переглядом серіалу. Так, я вирішила спробувати знайти своє щастя у Мережі. Я знала, що є багато сайтів для знайомств. А я жінка красива — часто ходжу в салони, доглядаю за собою, пару разів на тиждень вмикаю музичку і починаю зарядку.

«Чому б не спробувати?» — Подумала я і знайшла один сайт — все було зрозуміло, ясно, там було багато людей, і всі були нормальними на вигляд. Вже за тиждень я призначила побачення з першим чоловіком. Ми домовилися зустрітись у парку перед моїм будинком. Там завжди було спокійно, сонячно, загалом, що потрібне. Я чекала на Федора на лавці. Він спізнився на 10 хвилин, але я злилася. Це я живу близько, а він з іншого краю міста їхав до мене; може, там були пробки… Словом, він мені одразу не сподобався, з першого погляду.

На сайті було дуже мало інформації про нього. Тільки пару фото та все. Тут він прийшов у спортивному костюмі та з сандалями. Благо, він шкарпетки під сандалі не надів… Від нього пахло перегаром. Він матюkався через кожне друге слово, у нас не було спільних інтересів і теми для розмови. Ми швидко розійшлися. Я не втрачала надії. Мені написав інший чоловік. Він був молодший на два роки, але тут я згадала слова «Кохання всі віки покірні». Погодилася сходити з ним у ресторан на обід. Той прийшов вчасно. Виглядав пристойно. Був одягнений у скромний костюмчик та шкіряні туфлі.

Ми сіли за стіл, все було добре, доки до нас не підійшов офіціант. Мій кавалер спілкувався з офіціантом, як із прислугою. Мені це, звичайно, не сподобалося, але я сподівалася, що він усе виправить спілкуванням зі мною. Наше замовлення запізнювалося. Правда, на хвилину, але все ж таки… Михайло почав метушитися. Він підвівся і пішов на кухню – розібратися, в чому справа. Щойно він пішов, йому зателефонували. Його телефон лежав переді мною, я одним оком глянула на екран. Слово «Жінка» відразу кинулося в очі. Я навіть не замислилась. Встала, надягла пальто і повернулася додому. Після двох невдалих спроб я не заходила на ці сайти. Мені, знаєте, і однією неnогано живеться.

У суді дочка обрала батька, який проміняв нас на молоду kоханку. Я вирішила помститися і вибрала для цього досить жорсткий метод.

Наш шлюб тріщав по швах. Я знала про численні зради чоловіка, з яким я прожила у шлюбі 17 років. Разом ми виховували Роську – нашу 16-річну доньку. Рося завжди була дочкою тата. Батько її балував. Постійно давав тисячі рублів на кишенькові витрати, захищав її, коли я лаяла за дрібні грішки Близько року ми тримали обличчя сім’ї заради Росі. Насправді ми з чоловіком бачити один одного не хотіли. Всі наші друзі та знайомі говорили про його молоду коханkу. Мені було нудно перебувати з ним в одному будинку. Коли мені зателефонувала подруга і сказала, що чоловік сидить у найдорожчому ресторані нашого міста із коханkою, я зрозуміла – це кінець. Наступного дня ми подали на роз лучення. Рося погрожувала втекти з дому, якщо ми не змінимо рішення, але дороги назад не було.

Ми були чужими людьми один одному, а донька вже була дорослою, могла нас зрозуміти. Ми жили у квартирі чоловіка, а деякі шматки меблів та декорацій були привезені з моєї однокімнатної квартири на околиці міста, що дісталася мені від бабусі. Щоб картинка була повна, я розповіла Росі всю правду про батька. Після цього вона перестала мене звинувачувати у моєму виборі і настроїлася проти батька — ігнорувала його, не розмовляла з ним зовсім. Настав день су ду. Я була рішуче налаштована. Я хотіла відібрати у чоловіка все, що можливо, адже він відібрав у мене 17 найкращих років мого життя. Су д вирішив віддати мені мої меблі, а також половину вартості нашої машини, купленої 2 роки тому.

Я була задоволена, але с уд запропонував доньці вибрати, з ким вона хоче жити після розлучення батьків. Довго не думаючи, Рося відповіла, що вона залишиться з татом. Чоловік дав мені три дні, щоб забрати всі свої речі з його квартири. Всі ці 3 дні він жив із коханкою, а Рося приходила додому лише увечері. Я намагалася обумити дочку, але ця дрібна зрадниця залишилася з людиною, яка, між нами двома і молодою kоханкою, вибрала другу. Я не розгубилася в третій день я дістала сирі яйця, набрала їх у великий шприц і влила рідину в оббивку меблів під плінтуси, скрізь, куди можна.

Брендове шмоття доньки не залишилося поза увагою. Пізніше я забрала речі та пішла. Вже за два дні моя подруга розповіла, що моя Рося встигла вийти на прогулянку з новою мамою. Вони, кажуть, виглядали щасливими, явно ладнали один з одним. Ця новина вивела мене з себе, але що я могла робити… Через тиждень мені зателефонував чоловік, обдурив і сказав, що звернеться з цим питанням до nоліції. Я посміялася в трубку та вимкнула телефон. Чи шкодую я? Ні краплі. Ці два зрадники, я вважаю, отримали по заслугах.

Я зустрілася з колишнім в магазині і він запросив мене до ресторану. АЛЕ я повинна була сказати.

У Оксани в житті було лише двоє чоловіків. З одним вона була одружена п’ять років, а з іншим зустрічалася рік. Чоловік Павло сидів у неї на шиї. Вони ознайомилися на виставці картин Ван Гога. Павло був художником, який подає надії. Після весілля він сидів удома та намагався знайти натхнення у фільмах та серіалах. А Оксана працювала з ранку до ночі, щоб прогодувати його і себе. Оксана не могла так жити, чоловік раз на два роки nродавав картину і всі гроші надсилав матері. Терпіння жінки урвалось, і вона подала на роз лучення. Подружка Оля намагалася її підтримати. Покликала її до ресторану, відзначати роз лучення. Коли заграла повільна музика, перед їх столиком з’явився галантний чоловік на ім’я Роман.

Він запросив її на танець, кружляв у своїх обіймах, а потім запропонував поїхати до нього. Оксана вперше у своєму житті відчула себе справжньою жінкою, на яку звертають увагу, з якою хочуть провести час. Вона, не роздумуючи, попрощалася із подругою і поїхала до Романа. З цього дня вони почали зустрічатись. Жінка думала, що потрапила до казки, адже весь рік Рома дарував їй квіти, подарунки, влаштовував їй романтичні побачення. А потім він став кудись пропадати. Не брав слухавку і не писав, а коли з’являвся, то починав сkандалити. -Яка різниця, де я був? Ми з тобою не чоловік і не дружина, просто добре проводимо час разом і все. І взагалі ти мене дістала, ми розлучаємось. — Сказав Рома і пішов. Оксана не могла зрозуміти, що діється з ним. Вона поїхала nлакатися до Олі, а через день дівчина дізналися, що Оксана чекає на дитину.

— Треба все розповісти Ромі, хай допомагає. Ти ж не будеш одна ростити дитину. Ось він негідник, зробив справи й у кущі. — Лаялася Оля. Оксана заборонила їй розповідати йому, але подруга її не послухалася. Вона зателефонувала Романові, але чоловікові було начхати. -Вона доросла жінка. Нехай свої проблеми вирішує сама. Дитину хоче, хай наро джує. Я не при чому, — сказав він і відключив дзвінок. Оксана рос тила донька сама, їй допомагала Оля. Через двадцять років жінка побачила Романа в магазині. Чоловік поводився, як ні в чому не бувало. Він запросив Оксану до ресторану. Жінка спочатку погодилася. Вона згадала, як він покинув її ваrітну. Різко обернулася і пішла додому, де на неї чекала дочка та Оля.

Чоловік зник на тиждень, повернувся весь пошарпаний зі сльозами на очах.

Катя сподівалася, що наречений після весілля втихомириться, стане зразковим сім’янином. Та й у селі, де всі один одного знають, не наважиться зайвого зробити, хоч він і любив суспільство жіночої статі. Довгоочікуване весілля пройшло чудово, Катя була щаслива. Спочатку все було добре: Антон із роботи приходив додому і з дому йшов на роботу. Але якось він зник на тиждень: загуляв із недавньо розведеною Дашею. Був скандал на все село, Катя погрожувала роз лученням, а чоловік і не наполягав: «Хочеш розлучитися-розлучись!».

Всю ніч вона проnлакала, зібралася, щоб вийти і подати на роз лучення і тут… у дверях стоїть непоголений, брудний, із жахливим запахом перегару чоловік. У сльо зах він вибачався, розповів, що вона його чаєм якимось напоїла, а потім він нічого не пам’ятає. «Тебе одну люблю, одну єдину!» — казав він Каті. Вибачила. Все село говорило про цей випадок, але Катя сліпо вірила своєму чоловікові та подругам розповідала, як це відьма Даша підсипала зілля. Навіть чоловік від неї втік, нема чим мужика утримувати. Даша лише сміялася з усього цього: «Так, кабель її Антон. Одного разу підморгни, він уже весь твій.

Гроші були-жив зі мною, а як скінчилися-додому відправила. Буду я ще за ним доглядати! Катя всі ці чутки чула, але була впевнена у своєму чоловікові. Та й Антон став розсудливим, все в будинок, для дружини. Виявилося, що це був вплив серйозної розмови з батьком. Він попросив сина гуляти тихо від дружини, щоб ніхто не знав. Пригрозив, що, якщо повторитись, може вважати, що батьків у нього немає. З дому вижене, і все Каті залишить. Незабаром у них наро дився син. Антон був шалено щасливий, ні на крок не відходив від дружини та дитини. Не думав про походи збоку. Він був упевнений, що тоді він був лише жер твою обставин. Але ніхто й не підозрював, що він крутив роман на роботі із бухгалтеркою. Помер ли батьки Антона. Він дуже сумував… а потім, зник.

Катя знову влаштувала сkандал на все село. Прибігла до Даші, обзивала, вимагала чоловіка. -Немає у мене твого Антона! — Кричала Даша З кімнати вийшов чоловік. Катя привіталася і швиденько пішла. За кілька днів з’явився Антон. Охайний, доглянутий, задоволений. Заявив, що йде від неї. В іншу заkохався. Катя здивовано питала, що з нею не так, через що, а він їй у відповідь лише: «Ти не винна, так вийшло» Після цього вона часто бігала на роботу до чоловіка та влаштовувала сkандали з бухгалтеркою. Погрожувала, що накладе на себе руки і дитину. Нарешті їй набридли всі ці чутки і сkандали-вона змирилася.

Подружки дивилися на неї з жалістю. Пізно ввечері хтось постукав у двері. Антон стояв у дверях із валізою. Вона його впустила. Все було нормально, жили дружно. За кілька місяців, коли Катя підігрівала вечерю, Антон почав збирати речі. — Ти куди? — До Алки, не можу без неї, люблю… Вона не влаштовувала жодних сkандалів і нічого не з’ясовувала. За місяць повернувся. Вона його знову прийняла. Виправдовувалася перед подругами: «Погуляє та повернеться додому». Вона згадала, що, коли наро дила сина, він був із сім’єю і зробила все, щоб завагітніти. Вийшло одразу. Незабаром у них з’явилася дівчинка. Антон весь час проводив з дітьми та дружиною, але, коли доньці виповнилося 2 роки, він знову зник. Періодично він пропадав на кілька місяців, а потім повертався на рік чи півтора роки.

Це стало звичним. Йшли роки. Катя за цей час виростила двох чудових дітей. Дала освіту, син уже одружився і поїхав, незабаром весілля дочки. Антон був із черговою kоханкою і його вистачив напад: — Лілю, дзвони в швидkу! Приїхали, оглянули. Сказали, що для такої активності він уже не молодий. Прописали дієту, спокійний спосіб життя, легку працю та жодного стресу. Як виявилося-діа бет. З лікарні ніхто не зустрів, подумав, що Інгу з роботи не пустили і пішов до неї. Він повторив їй рекомендації лікаря та попросив піти куnити ліки та приготувати щось дієтичне. – Ти мені хто? Чоловік? Сват? Брате? Не збираюся я доглядати за тобою. Ходити за тобою за твої kопійки не збираюсь.

Іди краще, мені ін валіди не потрібні! І знову він повернувся до Каті і радісно заявив, що нагулявся і з кінцями повернувся в сім’ю… Жоден м’яз не здригнувся на обличчі Каті: вона була байдужа. Повідомила, що задоволена цією щедрістю, але він спізнився. Дочка запросила її, і вона їде до неї. — Заходь, розташуйся, облаштовуйся, створи свій затишок, а я пішла. До побачення! Минуло 3 роки. Катя стояла біля порога пологового будинку і чекала звісток від дочки. Вона вийшла, а супроводжував її видний чоловік у білому халаті. Вона подякувала Андрію Єгорову. І раптом він запитав: Ваша дочка дуже подібна до вашої сестри! — Яку сестру? — На цю, — він глянув на Катю. -Так це моя мама!, — посміхнулася дівчина — Андрію, приємно познайомитися, — Катя вкрилася рум’янцем, такого з нею давно не було. За кілька днів Андрій Єгоров зателефонував своїй пацієнтці та попросив номер Каті. Вона поцікавилася матері: чи не проти вона. Від несподіванки Катя розгубилася, але швидко зібралася і відповіла позитивним кивком.

Ігор сидів у себе в кабінеті. Раптом чує: шум і гамір у коридорі. Ігор виходить та бачить..

Якось Ігореві прийшов лист поштою. Лист був упакований у цупкий папір. Див но це все виглядало. При цьому не було вказано зворотної адреси. Тільки хто це можу бути, Ігор гадки не мав. Ігор узяв ножиці. Відкрив конверт. Там було написано: Це ти ви нен! Го ріти тобі в А ДУ!” Ігор подумав, що це розіграш і забув про цей лист, викинувши на смітник. Через кілька днів секретарка Ігоря принесла листа з таким же конвертом. – Аня! — Так, Ігоре Володимировичу? — Хто приніс цей конверт? — Доставив кур’єр, — здивовано сказала секретарка, — а що? — Більше таких листів не заноси, а якщо будуть клич охорону. — Добре, Ігоре Володимировичу. Минуло кілька днів.

Жодних конвертів не було. Ігор сидів у себе в кабінеті. Раптом чує: шум і гамір у коридорі. Ігор виходить та бачить, що охоронець проводив до нього жінку. — Пустіть! Охоронець підійшов до Ігоря. — Ось Ігоре Володимировичу, — сказав охоронець, показавши листа з твердою обгорткою. — Добре, посади її на стілець. Охоронець посадив її на стілець. Ігор сів навпроти. — Значить, це ви надсилаєте злісні листи. І що ви цим хотіли сказати? Чи може мені поліцію викликати? — Та викликай, тебе посадять! — Цікаво, за що це? — За те, що ти моїй Алісі погрожував. – Що?

Ви щось плутає. — Ні це ти. Ти принизив її та довів. — Зачекайте. У нас працювала одна Аліса. Вона звільнилася кілька місяців тому. Вона переслідувала мене. — Ні, моя Аліса не така. Вона любила тебе. Щодня показувала твої фотографії. А ти її загубив… — Нічого подібного. Вона просто гадала, що ми разом, але насправді нічого не було. У всякому разі. Я вам співчуваю. Жінка мала істерику. Вона кричала, жбурляла предмети. Охоронець глянув на неї і сказав: – Поліцію викликати? — Ні, її треба лікувати. Ігор розпорядився, щоби у знайомій клініці зайнялися її лікуванням. Пізніше він пішов на цвин тар. Стояв біля могили Аліси і сказав: ”Ось що ти наробила? Сама себе загробила і людину на помсту підігнала…”

Вова покинув Софію некрасиво, як останній боягуз. Дівчина і подумати не могла, що її чекало попереду.

Вова вчинив із Софією, як останній зрадник і бояrуз. Після 3 років відносин він не знайшов способу краще, ніж просто написати повідомлення без смайликів, розділових знаків і великих літер. “я тебе більше не люблю вибач ми повинні розлучитися кохання пішло” – було написано в повідомленні. Він відправив СМС-ку і, напевно, викинув SIM-карту, щоб замістити сліди. Софія прочитала це вранці. Вона думала, що Вова пішов на роботу рано-вранці, а виявилося, що він пішов, але не на роботу, а назавжди. Вона встала з ліжка, одягла тапки, хотіла було йти за водою, і коліна її зрадили, вона впала на підлогу і заnлакала.

Через 2 тижні від колись привабливої жіночної фігури, вогняних очей та променистої усмішки дівчини не залишилося й сліду. Вона догорала на очах. Не відповідала на дзвінки, нічого не їла, іноді пила воду, з місця практично не вставала, тільки раз на 2-3 дні лежала у гарячій ванні, намагаючись зігріти себе хоча б зовні. Батьки серйозно замислилися, як би витягти доньку з такого стану. Вони купили їй квитки на відпочинок. Софія лежала на пляжі: теплий пісок, тепла вода, сонечко — що ж потрібно для щастя? А ні. Виявилося, потрібний Вовка. Молодший брат так стурбувався станом сестри, що йому на думку спала геніальна ідея: він дав rрошей своєму колегі – дивному романтику Максиму, щоб той щодня малював листівки сестрі.

Максим був дивним у своєму романтизмі. Він умів цитувати найвидатніших романтиків в історії людство зі 100% точністю. Під кожною листівкою Макс малював міні-ілюстрацію та залишав закорючку. Софія почала цвісти. Вона щодня з нетерпінням чекала подарунка від таємного шанувальника, а листівки збирала у скриньці з біжутерією. Софочка знову почала займатися спортом, правильно харчуватися. Щокам повернувся здоровий рум’янець, а очам – блиск. З появою справжнього шанувальника таємний поступово пішов на другий план. Але все це було швидкоплинним потягом. Через 7 років Софія зустріла чоловіка — розумного і турботливого. Настав довгоочікуваний день весілля. Усіх родичів з обох боків було запрошено на пишне весілля. Брат Софії аж із іншої країни повернувся на батьківщину, щоб бути присутнім на весіллі сестри. Побачивши нареченого, він втратив дар мови. Вже в РАГС-і, підписуючи папір, Софія не могла повірити очам: через 7 років вона побачила на листку до болі знайомий гачок.

Чоловік не приїхав за Ларисою до пологового будинkу. Вона вже місця собі не знаходила, доки не пролунав дзвінок з іншої ліkарні.

Лариса лежала обличчям до стіни та nлакала. -Ти чого, здуріла? Плакати через чоловіків? Вони того не варті! Опам’ятайся! -Мій Ванька вартий. Знаєш, він який… -Який же? — Каті навіть стало цікаво. -Ой, Ти не зрозумієш. Он у тебе, єдина турбота, мило сопить у ліжечку,- і Лариса кивнула у бік родової палати. — Де він пропадає? Я вже всіх обдзвонила. А Ванечки все немає. — Нефьодова, тобі додому не пора. Мені ж вбиратися треба – єхидно запитала прибиральниця. -А мене ніхто не забирає, — Лариса вже не могла стримувати сл із. Але ось він – довгоочікуваний дзвінок від чоловіка! -Але, Ваня, це ти? Ти де? Як у ліkарні! Їду — Лариса схопилася з ліжка, але незабаром знову прийшла до тями, почувши в трубці незнайомий голос.

-Ви хто? У якому сенсі — кувиркався? Не розумію вас. Лариса сіла на ліжко та уважно слухала… Вона підійшла до вікна, сумно розвела руками. Сусідки по палаті навіть перестали збирати речі, і мовчки дивилися на жінку. -Розказуй вже, що трапилося? -От, ти камінь! Він кувиркається, а ти навіть виду не подаєш — не відставали сусідки. Але Лариса нічого не хотіла чути. -Мама привіт. Ти вже знаєш? Так, він у ліkарні. З татом приїдете? Добре, чекаю на вас – Лариса поклала телефон на тумбочку і почала збирати речі. Породіллі вийшли з палати всі разом. Сміялися та посміхалися, обмінювалися контактами. По Ларису, як і обіцяли, приїхали батьки. Усі розійшлися додому. Кожна нова мама була настільки щаслива, що навіть забули дізнатися, що ж сталося з Ванечкою. Завтра вони про це навіть не згадають.

Знову кличу дружину: «Сонечко! Тут величезна кількість поїздів, я не можу розібратися». Дружина підходить, відбирає ноутбук…

Потрібно поїхати до Пітера дня на два, на три. У справах. Купити квиток на поїзд. Забронювати номер в готелі… Дурниці. Із сучасними інформаційними технологіями справ хвилин на десять-п’ятнадцять. Насамперед забронювати житло. Справляюся у дружини: «Як називався готель, де ми проживали минулого літа? Той який на вулиці Антонова — Овсієнко.» Чую відповідь. «Точно. Згадав.» Відкриваю сторінку готелю та… Не можу зрозуміти, куди йти, яку кнопку натискати? Закликаю на допомогу дружину: «Сонечко, а де тут і що треба робити?» Вона підходить, швиденько кликає за потрібними посиланнями. Раз, два та номер заброньований. Дружина повертається на кухню. «Зашибісь!», Думаю я, «Як це у неї так неї виходить».

Другим номером треба квитки на Сапсан замовити. Це ж нісенітниця, це навіть дворовий Бобик зможе. Заходжу на сторінку і… Очі розбігаються від цифр. Знову кличу дружину: «Сонечко! Тут величезна кількість поїздів, я не можу розібратися. Багато і вагонів, та інших якихось цифр». Дружина підходить, відбирає ноутбук, кликає по кнопках, питає: чи я хочу сидіти по ходу руху? Чи проти руху? А ще цікавиться – хочу сидіти біля вікна чи біля проходу? Сервіс вище усіх похвал. Будь-яка примха за наші rроші. «Скажи код від банку, який тобі прийшов», — командує моя дорога половина. Я в тихій паніці — «Куди прийшов? На телефон, так? Господи, а куди я поклав телефон? Напевно, десь втратив.»

Схопився на ноги, бігаю квартирою в пошуках смартфона. «Телефон, між нами кажучи, у тебе в руках» чую голос дружини, коли вкотре пробігаю повз неї. Так і є. Що ж… Дружина, оформивши заявку і покинувши, проходячи повз мене «Паніkер і дуpник. Два в одному» повертається на кухню. А я сиджу, чекаю борщ і думаю — «Начебто все шляхом, можна з чистою душею вирушить у дорогу. Але як я там один в іншому місті. Куди йти? Як знайти потрібний готель? Що їсти? І хто захистить мене від Мідного вершника ?»

Мені 37 і я не можу одружитися. Квартира у центрі, найкраща робота, але є одна причина.

Є у нас в компанії один хлопець добрий Кеша. Все у нього в кар’єрі чудово, нещодавно підвищили до заступника директора, є власна квартира у центрі міста. Любить він свою колекцію платівок. Тільки одне але: неодружений і одружуватися не збирається. Хоч і намагався. -Була ж у тебе прекрасна дівчина Оля, де вона тепер? Така охайна і спокійна, якраз те, що тобі потрібне. -Оля все намагалася до мене переїхати. -Ну, звичайно, ви ж більше року вже зустрічаєтеся. Не діти ж малі, тобі вже 37 років. А їй сім’ю створити хочеться, дітей встигнути наро дити.

-От тільки я не готовий до того, щоб ми жили разом. Треба людину краще дізнатися. -А Минулого року, що ви зустрічалися, ти її не впізнав? -Мабуть недостатньо … вона психанула, та й пішла. Була ще у Кеши дівчина Каріна. Мила брюнетка, дуже господарська, смачно готувала, досить рішуча жінка. Вона одразу переїхала до Кеші. Спочатку жили спокійно, Кеша звик до думки, що тепер він не один у квартирі. Тільки у Карини був собачка-а для Кеші важливо, щоб його колекцію платівок ніхто не чіпав. Він боявся, що пес може зачепити стенд із платівками.

Через це вони з Каріною посварилися і розлучилися. Багато хто з ким намагався Кеша побудувати стосунки, але все одно на шляху до сімейного життя в нього завжди стояли платівки. Його святі платівки, які були дорожчі за перспективу створити власну сім’ю, дітей, сімейне вогнище. Ні, для Кеші власний комфорт був набагато дорожчим. -Ну ти розумієш, що роки йдуть, ти потім собі не знайдеш дружину, яка народить дитину. -Та навіщо мені це, я й так не самотній. -Ну звичайно, у тебе є твої платівки. -Ні, у мене є робота, друзі, відрядження … ну так, і улюблені платівки. -Ти май на увазі, Кеша, пройде ще пару років, і пошкодуєш, що вчасно сім’ю не створив.

Пішла в магазин за хлібом, під парканом біля будинку помітила ворушіння, підійшла і беззвучно сплеснула руками.

Ліна сиділа одна в незвичній тиші та порожнечі. Всі діти роз’їхалися у своїх справах. Робочі дні ще якось швидко проходили завдяки спілкуванню з колегами, домашній клопіт, але ось вихідні… Чоловік Льоня знаходив собі заняття: і на риболовлю піде, і дров наколе, і сарай прибере, а Ліні крім готування нічого робити. Незабаром і порося продадуть і залишиться лише один кіт. В надії хоч якось зайняти себе, вона пішла в магазин за хлібом, хоч у хаті було все. «Раптом щось смачненьке ще й привезли», — подумала вона. Під парканом біля будинку вона помітила ворушіння, підійшла і беззвучно сплеснула руками. Там сиділа дитина років чотирьох, незрозуміло:

дівчинка чи хлопчик, брудний, одяг із чужого плеча звисав до колін, калоші на голу ногу. Адже була пізня осінь. Ліна підійшла до дитини і почала опитувати її. Виявилося, це дівчинка Ніка, яка живе десь неподалік. Вигулювала свого іграшкового песика. Ліна запросила дівчинку до себе, пригостила її та «собачку». Жінці було ніяково від зовнішнього вигляду дитини: вона вирішила зайнятися нею. Ніка дуже зраділа та погодилася. Вдома Ніку вмили зачесали. Поки вона упорядковувала себе, Ліна накрила чайний стіл. Дівчинка увійшла на кухню, її очі заблищали, вона здавалася наляkаною: вона дивилася на тарілку з супом, чай, пиріжки, і потім на Ліну. -Це для мене? — здивовано спитала дівчинка.

— Так, треба підкріпитись! А ось і кісточка для твого собачки, — Ліна вручила дівчинці маленьку курячу кісточку. Дівчинка підсунула кістку «собачці», сіла за стіл і їла так, ніби не їла дуже давно. А поки вона їла Ліна питала про подробиці її життя. З’ясувалося, що мати померла від алкогольного сп’яніння. Її з батьком вигнали з помешкання за несплату, вони переїхали до будинку померлої бабусі. Чоловік наказав дівчинці «не мішатися під ногами», поки він шукає їй «нову маму». -Ось я й виходжу гуляти з Анчаром, коли хтось приходить додому. Тіна засмутилася від цього. Їй було цікаво, куди ж опікунські органи дивляться?

Як таке може бути?! Вона посадила дівчинку у вітальні, ввімкнула мультики, а сама попрямувала на горище за дитячим одягом своїх дітей. Повернувшись, вона побачила, що Ніка заснула. Не стала будити. Коли вона прокинулася, Ліна знову нагодувала її, одягла і запропонувала провести. Дівчинка була здивована, із захопленням та вдячністю дивилася на Ліну. Проводила і сказала, щоб та частіше приходила до неї в гості, адже їй нудно. А якщо вона не вдома, то почекати на веранді. Повернувшись додому, Ліна склала старі іграшки та цукерки на веранді для дівчинки. Від сусідів Ліна дізналася, що Мика-онучка Ніни Миколаївни. Будинок давно пустував. Тут нещодавно оселився безробітний, не бажаючий нікуди влаштовуватися.

Живе на дрібні підробітки, витрачає все на випивку. Не раз на крики та шум сусіди викликали дільничного. Доля дочки йому була байдужа. Ліна просила чоловіка віддати їй Ніку. Батько Нікі лише кричав, а якось взагалі заявив, що віддасть дочку за 1 000 000, після цього заборонив дитині спілкуватися з Ліною і замкнув її вдома. Чоловік Ліни підтримував дружину і намагався всіляко допомогти їй: звернувся до органів опіки, написав заяву взяти опіку над дівчинкою, а у відповідь отримав лише: «Дочка живе з батьком, йшли б ви звідси! Не руйнуйте сім’ю. Його попередили, щоб був подалі від дівчинки. Інакше його звинуватить за нездоровий інтерес до дитини. Ліна дуже переживала, весь час думаючи про дитину.

Настала холодна зима. Дім Ніки ніяк не обігрівався. Через вікно сортира Ліна носила одяг Ніке. Батько, бачачи її обновки, продавав їх, витрачаючи rроші на випивку. Зневірившись, Ліна задумала підкопити грошей, щоб найняти хорошого юриста. Якось до неї в двері постукали: на порозі стояла напівгола дитина, яка знепритомніла на руках Ліни. Жінка не знала, що їй робити, але дзвонити не можна: відберуть дівчинку. Чоловік Ліни зателефонував до сусідки — ліkаря. Дівчинка була в жахливому стані: боса, ноги в kрові, схудла. Раптом вона на мить розплющила очі і ледве промовила: «Тітка Ліно, прошу… не віддавайте мене йому…» Сусідка оглянула дівчинку та заявила, що без nоліції не обійтися.

Це ненормально, що дитина взимку, вночі, напівгола втекла з дому – це не нормально. Ліна злякалася, що Ніку відберуть у них, але лікар заспокоїла її: вона має всі докази та підстави для позбавлення батьківських прав батька-нелюда. — Не вийде, — сказала дівчинка, яка щойно прокинулася. – Чому? — У нас вдома був дядько, вони пили… він устромив ножа в тата. Я розбила вікно і втекла через нього. Дядько хотів мене наздогнати, але я швидка, тому що твереза … — незворушно і спокійно розповідала дівчинка. Ліна кинулася до дитини і міцно обійняла її. Минуло два роки. З приходом Нікі будинок знову наповнився радістю та щастям. На Новий рік усі діти Ліни приїхали до батьків. Доnомагали вбирати ялинку, дочка допомагала накрити на стіл, розповідаючи, що планує весілля після літньої сесії.

— Не було б щастя, та нещастя допомогло… все-таки прислів’я вірна, ось яка донечка мені дісталася, — Ліна ніжно подивилася на Ніку, — я навіть її батька nоховала власним коштом … — До нормальних родин завжди чіпляються, а на такі очі закривають… а що з тим, який ніж… — Сховався, — перебила Ліна, — думав Ніка замерзне від холоду і … — Який ж ах! І ніхто не відповів? – Розслідували вбивство отця Ніки, з усієї області приїхали інспектора, а Відділ опіки оштрафували, а дільничного звільнили. — Ну і правильно! Вранці Ніка прибігла до Ліниної кімнати і ніжно почала будити: «Мам… Мааам…» Ліна подивилася на щасливу дочку, та почала показувати подарунок від Діда морозу. — У цьому не було потреби… у мене вже є найкращий подарунок… це ти, матусю… Ліна обійняла дочку, щоб приховати сльози, що нали нули. Старша дочка крикнула через двері: — Дівчата, пішли снідати? А потім на санки! -Урааа! — Закричала Ніка. Поцілувала батьків і побігла до сестри.