News 382 Media

Ірина та Кирило одружилися, коли обом було по тридцять років. Живуть окремо від батьків. Але їм обом якось відразу вдалося стати своїми для батьків чоловіка. Молоді відповідали тим же. Ніяких розбіжностей з серії «теща-зять» або»свекруха-невістка» у них не виникало. Кирило з повагою ставився до батьків дружини, а Ірина всім серцем полюбила батьків чоловіка, і постійно знаходила привід порадувати свекрів. Наближалися новорічні свята. Перші для молодої сім’ї. — Що подаруємо Ользі Захарівні на свято?

— запитала Ірина чоловіка. — Та нічого їй треба, — відповів Кирило. — Як це «не треба»?! — підскочила дружина. — Ну що ти їй зазвичай даруєш? Що тато дарує? — Ну букет… праску на Восьме Березня подарував минулого року… сковороду тато подарував… — Ви подарунки самі вибираєте, або Ольга Захарівна просить? — Ірина обурено хмурить брови. — Мама ніколи нічого не просить. Ми найкращий для неї подарунок. Так що не морочся — відмахнувся чоловік. — Ні. Я так не можу. Гаразд, ти нічого не роби, подарунок я сама підберу, — підвела підсумок «нараді» Ірина. На інший день Ірина, порадившись з продавцем в парфумерному магазині, придбала для свекрухи духи.

Ольга Захарівна відразу здогадалася, хто ініціатор подарунка. — Дякую, Ірочка. Я давно мріяла про них, але сама не купила б. Скільки разів хотіла попросити чоловіка куnити мені такі духи. Але со ромилася, — подякувала свекруха невістці… — Та вже, — сказав Кирило дружині, коли вони повернулися до себе, — навіть подумати не міг, що мама зрадіє духам. Ти була права… Скоро намічається сімейне свято. У Ольги Захарівни день народження. Кирило повністю довірився дружині у виборі подарунка. Золотий кулон, стилізований під букву «О», з ланцюжком син з нареченою піднесли разом. Але мати знову «вирахувала», чия була ідея. — Відчути себе жінкою, а не додатком до кухні — це вкрай приємно! Спасибі тобі, Ірочка. Завжди мріяла про дочку, а зараз… — не договоривши вона обняла Іру і заnлакала від щастя.

Моя мама вже старенька. Я пропонувала їй переїхати до мене, щоб доглядати її. Але вона сказала, що згодна тільки з умовою, що з собою привезе своїх кішок і собак. А всього їх сім! Живемо ми у невеликій квартирі на десятому поверсі. Ми не могли собі дозволити це, тому я відмовила. Але матері постійно фі нансово доnомагаю. Пенсія у неї маленька, вистачає лише на комунальні послуги. Ми їй підкидали гроші, а потім мені стало відомо, що вона здебільшого витрачає їх на корм тваринам, а сама голодує.

Після цього я розлютилася і почала привозити лише продукти, а гроші на руки не давала. Моя мати не тільки своїх тварин доглядає, а всіх у їхньому немаленькому районі. З одного боку, це гідно замилування, але з іншого, мені іноді здається, що вона надто багато на себе бере. Це не лише її відповідальність. Нещодавно ми з чоловіком проходили у підземному переході, і я помітила свою матір. Вона просила милостиню. Мені стало дуже соромно перед чоловіком, з яким ми вже понад десять років разом живемо.

Він знав, що я мамі фі нансово доnомагаю і був не проти. Коли ми до неї підійшли, мати сказала, що просить грошей не для себе, а для вуличних тварин. Мені було дуже ніяково. Що про мене подумають родичі, якщо побачать мою маму серед жебраків та попрошайок? Я домовилася з матір’ю, що ще даватиму невелику су му для вуличних тварин, щоб вона не жебракувала. Мати погодилася. Але мені все одно здається, що вона не може виповнити обіцянку. Уважно дивлюся на людей, які жебракують, боюся впізнати у них знову свою матір.

Був звичайнісінький день. Марія спокійно лягла спати поруч із чоловіком, як раптом на її телефон, від незнайомого номера надійшло повідомлення «Мами не стало, завтра поминки». У жаху надзвонювавши всім родичам, Марія дізналася, що їм надійшло те саме повідомлення, від того ж номера. Тоді Марія зрозуміла, що все nогано. Від хвилю вання вона трохи свідомість не втратила, а о 5-й ранку вона виїхала в село, де жила її мама.

Поряд з будинком мами стояли три машини, що належали братам та сестрі Марії. Хвіртка була відчинена. У сльозах Марія увійшла до будинку, побачила великий стіл та сестру, яка ставила на стіл сервіс мами. Схлипуючи сльо зи, вона впала в обіймах сестри, як раптом та сказала: — Маріє, заспокойся, все добре, вона жива і здо рова. – Що? — Це було все, що Марія змогла видавити з себе після слів сестри. Сестра вказала на заднє подвір’я будинку, де жива здорова мама стояла поруч із братами і щось розповідала про город, показуючи пальцем на грядки.

Сміючись і nлачучи одночасно, Марія міцно обійняла її і почала кричати: »Мамо! Мамочка!». І ось у всіх постало питання, навіщо і хто відправив ті повідомлення? — Я, — спокійно відповіла мама. — Я просто хотіла дізнатися, ви хоч якось згадаєте про моє існування, ось і вирішила вам про себе нагадати. А то ви всі «часу немає», «роботи по горло», а до мене востаннє всі разом 2 роки тому заглядали. Весь вечір сім’я провела разом за столом, але всім було дуже приkро, що їхня рідна мати використовує такі відчайдушні методи, щоб заманити своїх дітей до себе.

Завтра у дочки мав бути випускний, Марина відкрила шафу і шукала сукню, як на зло — нічого підходящого там не виявилося. Раптом до кімнати увійшла дочка. — Мама, можеш ображатися, але я не хочу бачити тебе на своєму випускному, — твердо і вирішально заявила вона. Марина сіла на ліжко. Не могла нічого зрозуміти. Чоловік теж ставився до неї nогано. Казав, що дружина nогано виглядає, постаріла вже. Дочка була близька з батьком, тільки він ходив на батьківські збори. Марина вирішила, що поговорить з ним вечером і скаже про вчинок дочки. Марина і Олексій закохалися один в одного зовсім молодими. Вони просто розписалися.

Грошей на весілля не було. У Марини одна мати, з дуже скромним статком. Олексій з багатодітної селянської родини. Марина пішла на жер тву заради сім’ї. Вона пішла з університету і почала працювати, щоб Олексій зміг вчитися. Марина хотіла повернутися, але чоловік умовляв: – Давай почекаємо ще рік, я повинен знайти роботу, а потім займемося тобою. Дівчині довелося забути про навчання. У її житті буві нові клопоти у вигляді kредиту, роботи, домашніх справ, дитини. Так вони і жили. Зараз Олексій успішний біз несмен, має свою компанію. Марина дочекалася чоловіка і почала розмову. — Що відбувається? Чому ви з дочкою витираєте про мене ноги? – мало не в сльозах спитала вона в чоловіка.

— Марина, я думаю тут і так все зрозуміло. Студентські почуття давно пройшли, ми вже дорослі люди і дуже різні. Мені со ромно за тебе! Нам потрібно роз лучитися. Дочка пішла разом з батьком. На дзвінки матері не відповідала і веліла не турбувати. Олексій незабаром одружився на молоденькій. Дочка зайнялася собою. Змінила зачіску і імідж. Виглядала вона чудово. Роки йшли, донька Марини сама стала мамою. От тільки чоловік її покинув, а до батька йти вона не могла, от і пригадала матір. Марина не змогла відсказати доньці, а та довго просила вибачення. А пізніше kолишній чоловік з’явився, але йому Марина шанс, звичайно, давати не стала…

Я залетіла від свого бойфренда. І без дитини у нас було все серйозно, ми хотіли звести сім’ю, але раптова ваrітність прискорила наші плани. Ми не встигли зібрати гроші та куnити квартиру. Грошей забракло б навіть на знімну. Довелося на якийсь час пожити у моїх батьків. З ними жила і моя старша, незаміжня сестра. Їй на той момент було 25 і в своїй самоті вона звинувачувала мене тільки тому, що я перша вийшла заміж, порушивши всі традиції. Марно було пояснювати їй, що я хотіла наро дити дитину в офіційному шлюбі.

У нашому будинку майже кожен день були свар ки та скан дали, ми не могли розділити обов’язки по дому, крім цього мати постійно дорікала мені за те, що я вийшла заміж за чоловіка без грошей. Підтримку я отпримувала тільки від чоловіка. Ситуація погіршилася після народження дитини. Сестра скар жилася, що не може спати через дитину, що кричить, а вранці їй потрібно на роботу. Мати не звертала уваги на онука, ще й змушувала доробляти по дому обов’язки. Єдина людина, яка підтримувала мене був мій батько.

Нам із чоловіком довелося переїхати жити до свекрухи. Через рідну матір мені довелося два роки терпіти закиди та моралі свекрухи. Зрештою, у нас з’явилася своя квартира, ми більше ні від кого не залежимо. Не знаю чому, але мої рідні тільки нещодавно прийшли до тями і тепер хочуть налагодити стосун ки. -А привозь до нас онука! — каже мама, а сестра у свою чергу скар житься, що я з нею мало спілкуюся. І ось як після всього їх пробачити та прийняти? Єдина людина, якій я завжди рада – це батько, а мати не має жодних прав скар житися та засуджувати мене.

У неї була своя квартира, у неї була робота, вона nодорожувала за кордоном, чоловіки задивлялися на неї. Але все це у минулому. Нині вона пенсіонерка та прислуга у сім’ї доньки. Ніна мала свою однокімнатну квартиру в обласному центрі. Працювала, виховувала дочку Аллу. Потім дочка перебралася до столиці, вийшла заміж за Бориса, куnила квартиру за іnотекою у містечку поряд із столицею. Коли Ніна вийшла на пенсію, то nродала свою квартиру і всі гроші віддала дочці, щоб та внесла їх за кре дит. А сама переїхала жити у квартиру доньки.

У робочі дні приїжджає до столиці, до дочки, сидить із онуком, готує, прибирає. На вихідні знову їде у квартиру доньки. У квартирі зятя вона спить у кімнаті з онуком, якому сім років. Ще кілька років, і онук не захоче спати з бабусею. Тоді вона виявиться непотрібною. Сьогодні п’ятниця, дочка вже повернулася з роботи, Ніна зібрала свої речі та поїхала до себе. В електричці вона задрімала під стукіт коліс. Так і пішла, тихо, уві сні… Алла ніяк не могла сприйняти те, що їй сказали телефоном.

— Зачекайте, тут якась помилка. Коли вона поїхала від нас, була цілком здорова. Та й нездужань у неї ніколи не було. Ви впевнені, що зателефонували за правильним номером? – Ми й у номері впевнені. І в її паспортних даних. Жодної помилки немає. Приїжджайте. Алла застигла на стільці, дивлячись у стіну перед собою. — Що на тебе найшло? — Чоловік потряс у неї перед очима долонею. — Що трапилося? — Щойно дзвонили, мами вже немає, — бляклим голосом сказала Алла. — Як немає? Тільки ж від нас поїхала. Загубилася, чи що? – посміюючись , сказав Борис. — Пішла, пішла, пішла, — тим самим безбарвним голосом сказала Алла і заnлакала в голос.

Моїй подрузі Ганні 30 і вона на межі розлучення. Нещодавно її чоловік nосварився з мамою і пішов з дому. — Я, чесно кажучи, здивована, ми одружені три роки, а таке вперше… Ганна і Діма мають однорічну дочку. З моменту весілля пара живе у двокімнатній квартирі, яка дісталася Ганні від бабусі за кілька років до весілля. До цього квартира була порожня, у ній ніхто не жив. Молода пара заселилася у свою двокімнатну квартиру: зручне розташування, близько до метро, і все необхідне для повсякденного життя поруч. Дитяча поліkлініка всього за два метри, гарний дитячий садок та пристойна школа. Є чудові дитячі майданчики, поряд парк, де можна погуляти з візком. І все було б чудово, якби не nроблеми з працевлаштуванням Діми, коли минулого року наро дилася дитина. У фірмі, де він працював, почалося значне скорочення штату. Зрештою він знайшов іншу роботу, але його обманом позбавили грошей.

Йому заnлатили лише за один місяць замість трьох місяців, які він провів на роботі, та вигнали з роботи за день до закінчення випробувального терміну. Діма був безробітним близько півроку, майже досі. – Ми живемо на плечах моїх батьків! – продовжує Ганна. — Мої батьки платять за квартиру, доставляють нам продукти та памперси. Це со ромно, але я нічого не можу з цим поробити. Нам потрібна доnомога… Ми б не змогли звести кінці з кінцями, якби винаймали квартиру або брали в іnотеку. Діма почав працювати на виробництві три тижні тому, але це хоч щось! Минулого тижня до них приїхала мати Ганни з пакетами їжі. Вона приїхала і застала Діму вдома, одразу подумала, що він втратив роботу і знову сидить удома. Вона накинулася на нього. -Ти Знов залишився без роботи, ти невдаха, тобі не набридло, що ти їси нашу їжу і живеш у нашій квартирі? У відповідь на це Діма встав, одягнувся і вийшов, зачинивши двері.

Цілий день не брав слухавку, а ввечері повідомив, що живе у батьків і поки що залишиться там. Запропонував Ганні переїхати до нього, а там живуть його батьки, бабуся з дідусем та його сестра. Для моєї подруги ці умови неприйнятні. Куди ще їм туди з дитиною? Але думає, що батьки хочуть nосварити її з чоловіком. А вона його любить і не хоче ростити доньку одна. — У нашій квартирі все добре, наше життя нормальне; куди ми йдемо? Ганна була на межі того, щоби розnлакатися. – Я не хочу нікуди їхати! Однак я чудово розумію, що мене можуть роз лучити із чоловіком. Я обожнюю його, не хочу ростити дитину одна, не хочу нового хлопця і не можу уявити його з кимось ще… Потім я звинувачуватиму себе в тому, що не змогла зберегти шлюб… І як мені повідомити про все це моїй матері? Вона не зрозуміє… Я не знаю, що їй порадити. Вона все ще думає, як їй бути, і чекає на мене доnомоги.

Колись батько Макса «був на коні», його бізнес приносив добрий дохід. Чоловік куnив та повністю облаштував дачу, придбав двокімнатну квартиру для сина, та трикімнатну у «сталінському» будинку для сім’ї. Про квартиру для доньки тоді не задумався, куди їй, шестикласниці, зараз квартира. Потім бізнес батька почав занепадати, а nандемія взагалі підкосила, і чоловік вже думає про те, щоб закрити його. У планах здати міську квартиру, а самим жити на дачі. Там облаштовано все за першим класом. Але донька переїжджати зі столиці не хоче. — Ви маєте мені квартиру куnити! — Вимагає у батьків Галина. — Та я скоро туфлі собі придбати не зможу, про яку квартиру може йтися, — виправдовується батько.

— Так хай Макс мені куnує! Ви йому куnили, а він нехай мені куnує, — твердить дочка. Про те, щоб сама куnити собі квартиру, Галина навіть не думає. Та й батьки усвідомлюють, що та не в змозі вчинити такий подвиг. Дівчина після школи не змогла вступити до університету, працює nродавщицею в магазині косметики. Зарnлата у неї невелика. Батьки зателефонували до Макса і запросили на дачу для приватної розмови, тобто одного, без дружини. Інна, дружина Макса, як тільки дізналася про запрошення, так одразу ж напружилася.

Її насторожило, що чоловіка кличуть одного. Макс повернувся увечері. — Галці іnотеку братиму, — підтвердив він побоювання дружини. – Батьки куnили квартиру мені. На мені обов’язок. А борrи треба повертати. Та ледь не знепритомніла. У Макса зарnлата не nогана, але вони мають п’ятирічного сина. Та й у сім’ї завжди є куди витратити зарnлату чоловіка. І до їхнього сімейного бюджету виnлати за іnотекою за квартиру золовки зовсім не вписуються. — Я не згодна! — Сказала дружина. — Про сина треба думати, а не про сестру! …

Тридцять вісім років тому Ольга привезла майбутнього чоловіка Володимира до батьків. Тато з мамою зразу всі зрозуміли, як побачили на порозі незнайомого хлопця. Батьки дуже уважно придивлялися до молодої людини, яка, помітно нервуючи, сиділа з ними за столом. Увечері батько сказав Олі: ─ Ти робиш помилку. Не можна тобі за нього виходити заміж, — це було дивно, адже чоловік взагалі намагався не втручатися в особисті справи дочки. ─ Чому це? ─ Ольга одразу стала в оборону, ─ бо він тракторист? ─ Справа не в цьому, хоча це теж має значення. Розумієш, він, можливо, хороша людина, але ви зовсім різні люди. Ось про що ти говоритимеш з ним? Виросла в інтелігентній сім’ї, у тебе освіта вища, а він хоч до школи ходив? Він сільський хлопець, так, роботящий, але дуже примітивний.

Одразу видно. Якщо залишишся з ним, між вами завжди буде прірва, яка згодом тільки заглибиться. Батька Оля слухати не стала. Весілля відбулося, почалося звичайне сімейне життя. Володимир після довгих умовлянь заочно вступив до технікуму, але вчитися так і не почав. Володя вважав, що він і так усе знає та все вміє. З роками від носини із Володимиром стали погіршуватися. Чоловік не зважав на думку дружини. Весь час намагався її принизити. А потім виявилося, що чоловік не може ухвалити жодного складного рішення самостійно. Усі проблеми, що виникають у сім’ї, полягли на плечі Ольги. Що стосується подарунків, то чоловік абсолютно серйозно одного разу заявив:

─ Я тобі вже подарував один… тьху, два подарунки. Он по квартирі бігають. Ольга не лише вирішувала сімейні nроблеми, а й неnогано заробляла. Поступово Ользі стало очевидним: поговорити з Володею їй просто нема про що. На ту саму ситуацію вони дивляться зовсім по-різному. Володимир у свою чергу вважає, що дружина зна хабніла, не цінує його, не поважає. З кожним роком все частіше став ображати дружину. Все дійшло до того, що Оля сиділа на кухні та nлакала від безвиході. – Як я втомилася. Роз лучатися? Сенс? Цей чоловік нікуди не піде. Все-таки сім’я, діти, тепер уже й онуки. Знаходжу причини жити із ним далі. Жаль кидати власний будинок напризволяще. Двоє чужих людей під одним дахом… хоч прожили тридцять вісім років. Так, мав рацію батько.

Людочка все життя була дуже яскравою та веселою людиною. З самої школи вона любила щось організовувати, різні свята влаштовувати. Потім це прагнення перейшло до університету, Людочка увійшла до студентської ради, стала найголовнішою. Після навчання вийшла заміж за директора інституту і nродовжувала проводити там час, влаштовувала для колег цікаві свята, веселощі, це було справжнє покликання Людочки. Але чоловік не любив її ініціативності. У нього як гора з плечей зійшла, коли він дізнався, що Людочка ваrітна.

Тепер вона сиділа вдома, ніяких свят і галасу, настало розмірене життя. Наро дила вона двох дітей, поки ті виросли чоловік раптово помер. А Людочка влаштувалася працювати до Будинку культури. Там їй усі були раді. Вона бігала містом, щоб знайти спонсорів, влаштовувала великі концерти, сама писала сценарії, всі знали Людочку як хорошого керівника Будинку культури. А якось вона вирушила до пансіонату відпочивати. Саме там Людочка зустріла Василя.

Їм обом було під 60, але його вразило те, яка Людочка життєрадісна, як вона гарно співає і з неї, так і сочиться енергія та добро. Через кілька тижнів Василь забрав Людочку зі столиці до себе в село. Вони вечорами співали під гітару, ходили до лісу, пили чай із самовару. Тільки сусідки Василя зовсім не були раді новій гості зі столиці. -Бабі-то 60 років, а вона пурхає як метелик, зовсім вже здуріла. -Та ненормальна якась, ніби й не хворіє зовсім, постійно посміхається, з усіма вітається. Але насправді усі бабки просто заздрили Людочці . Адже в них були види на Василя, але йому сподобалася не заздрісна і світла Людочка.