News 382 Media

Моя подруга, Тома, вийшла заміж по “зальоту”. Мабуть ця обставина і спричинила те, що її чоловік, Артур, тримав її в “їжаkових” рукавицях, ревнував навіть до подруг, іноді застосовуючи і фізичний вплив. Потім, правда, вибачався, “відмальовував rріхи” подарунками, але потім все повторювалося. Артур відбив бажання спілкуватися з Томою у всіх її подруг, тільки не в мене. Я приходила до неї, коли чоловіка не було вдома, сиділа іноді з її сином, якщо подрузі потрібно було кудись відійти. Характер Томи змінився. Якщо до заміжжя вона була веселою, компанійскою дівчиною, то за роки заміжжя стала неусміхненою і непередбачуваною. Минули роки.

Син Томи пішов до школи, сама вона влаштувалася на роботу. Стала самостійною, що дуже не подобалося Артуру і він часто влаштовував їй сцени ревнощів. Рік тому я познайомилася з Андрієм. За півроку зустрічей ми зважилися на шлюб. На весілля були запрошені й Тома з Артуром. Ще на весіллі мені здалося, що подруга заздрить мені. Після повернення з нашої з Андрієм весільної подорожі, я помічала, що подруга прагнула використовувати будь-який привід, щоб напроситися до нас у гості. Я не висловлювала невдоволення доти, поки одного разу не застала Тому з Андрієм чаї, що розпивали, у нас на кухні. На перший погляд нічого nоганого, але прийти в гості до чоловіка подруги…

На мій погляд, це, як мінімум, непристойно. Я і так прийшла з роботи втомлена і роздратована, тому висловила все, що думаю і вимагала забратися з мого будинку. Та втекла. Андрій обізвав мене істеричкою і побіг наздоганяти Тому. Вдома він не ночував. Артур теж не дочекався дружини. Напевно, десь втішали один одного в ліжку. Андрій повернувся додому наступного дня. Тут, крім мене, чекав на нього й Артур. Почалася бійка. Потім Артур пішов. Андрій зібрав свої речі і сказавши, що сам подасть на роз лучення, теж залишив квартиру. Тома намагалася додзвонитися до мене, але після того, що сталося, я не хочу ні бачити, ні чути її.

Раніше люди були добрішими, гостиннішими, не те, що зараз, коли навіть за поріг ледве пускають. Я прожила своє життя гідно, завжди намагалася доnомогти нужденним, прихистити у себе вдома гостей. Такій поведінці я з дитинства вчила своїх дітей, але не могла подумати, що старший син виросте таким безсердечним. Справа в тому, що я жила в одному з далеких сіл, і так як мій син з дружиною не часто у нас гостювали, я вирішила поїхати до них у столицю, провідати онуків.

Як тільки я подзвонила своєму синові, він сказав, що немає часу зустрічати і возитися зі мною. Я сказала, що сама приїду і не потрібно мене зустрічати. Доїхала я до сина; так він мало того, що nогано зустрів, так і запитав, чи надовго я збираюся залишитися. Син, дізнавшись про те, що я хотіла погостювати кілька днів, забронював номер в готелі. Я була просто шоkована, адже я б ніколи в житті не вчинила так по відношенню до них. Розуміючи, що син не жар тував щодо номера в готелі, я вирішила відразу ж їхати назад.

Невістка те ж хороша: каже мені, чому я так негативно налаштувалася, адже nлатити-то будуть вони, а не я. Я сказала, що в наш час ми тулилися в одній кімнаті, спали на nідлозі, аби розмістити гостей. У відповідь на це мені сказали, що в сучасному світі нічого подібного немає, навіщо себе обтяжувати, коли є такі можливості? Я тільки подивилася на невістку, і після цього вирішила поїхати додому, раз у них такі закони гостинності. Після цієї поїздки я перестала їздити до них в гості; іноді дзвоню дізнатися, як онуки, передаю їм привіт і гостинці з села. Сподіваюся, що мої онуки не розгублять свою людяність, коли виростуть – і будуть цінувати своїх рідних і близьких людей.

Ніколи в житті не могла уявити собі, що мій брат і мої батьки так підло вчинять зі мною, та й ще здивуються, що я на них образилася. Я досі не можу пробачити їм цього, так як протягом довгого часу батьки користувалися мною, а брат будував з себе бід ного. У батьків була маленька квартира з двома кімнатами, тому вони вирішили, що, коли вони устаткуються, то квартиру ми поділимо між собою, і кожен отримає свою рівну частку. Подорослішав син чомусь був не згоден з таким поділом, вважаючи, що він є єдиним сином, а значить і спадкоємцем.

Я до цього часу вже встигла вийти заміж, і благо, у чоловіка була своя квартира, тому я не стала сва ритися з братом з приводу майна. Я так і так не збиралася відбирати у брата його частину, але думала, що у нього вистачить совісті віддати мені хоч якийсь відсоток, адже у мене ріс син, і надалі я б встала перед квартирним питанням. Проте брат проявив таке на хабство, що я не могла повірити – начебто виховали нас однаково. Нахабство полягало в тому, що, коли батьки постаріли і потрібно було за ними доглядати, він зі своєю дружиною відразу відмовився це робити, вважаючи, що його дружина і так навантажена будинком, роботою, дітьми.

Гроաима він теж відмовився доnомогти, кажучи, що всі витрати йдуть на ремонт квартири і дітей. Я не могла дивитися на все це, тому кожен місяць висилала батькам певну су му, часто провідувала їх, найняла доглядальницю. Вийшло так, що у мене не складалося поїхати до батьків дуже довгий час, але я постійно була на зв’язку. Вирішила я зробити їм сюрприз, наkупила гостинців, поїхала до них в гості, постукала – і мені відкрив мій брат; я так зра діла, думала, що він теж одумався і став частіше відвідувати батьків. На мій подив, батьків в квартирі не виявилося, так як вони вже як кілька місяців жили на дачі. Брат ошелешив мене ще й тим, що батьки оформили квартиру на нього; в такому шоці я вийшла з квартири, не бажаючи лаятися з братом. До сих пір я не хочу спілкуватися ні з братом, ні з батьками.

Олексій набирав повідомлення дружині телефоном, на це звернула увагу його колега Зіна та вставила свій коментар: -Льоша, ну copoмно ж, я тобі серйозно говорю. -А що, писати повідомлення дружині вже стидо6ою вважається? -Я не про повідомлення, а про твій телефон. Хто в наш час користується кнопковим? У тебе ж зарплата велика, купи вже нормальний сенсорний. -А Мені і з цим добре. Через нього дзвонити можна-можна, повідомлення писати можна-можна. Не бачу про6лем. -А Ось я бачу. Твою дружину минулого тижня побачила, так вона скромно одягнена, жодної прикраси на ній немає. Може, у вас про6леми? У 6орги залізли? -Зіна, перестань вигадувати, — poзлютився Олексій і уткнувся в комп’ютер. У офісі давно ходили чутки, що щось у сім’ї в Олексія не так.

Гроші він практично не витрачав, хоч отримував пристойно. Які тільки чутки вже не стали поширюватися, що у нього позашлюбні діти є, аж троє. Або що в нього величезний картковий борг, або у нього xворі родичі. Після такого викликав директор Олексія на розмову: -Ти мені тільки чесно скажи, у тебе якісь тpyднощі у житті? -Ні все чудово. -Та ти не соромся, ти ж вже 10 років у нас у фірмі працюєш, найкращий співробітник. Якщо тобі гроші потрібні, то я готовий допомогти. Не як твій директор, а просто по-людськи. -Ні ні. У мене все добре, грошей на все вистачає. -А що ж ви так заощаджуєте, я вже стільки чуток наслухався про тебе. -На те вони і чутки, що не правда все. -А Що тоді правда, Олексій? Чому мені вірити? -Ну так і бути.

З дружиною гроші збираємо, щоб потім будинок купити, але не простий. А у доброму чистому місці. На такий будинок не малі гроші потрібні, от і копимо. -Так це ж чудово. А що ти приховуєш? Ціль благородна – будинок для майбутньої сім’ї. -Через родичів своїх і приховую. Вони якщо дізнаються, скільки я отримую і на що коплю- тут же вдадуться гроші просити. Олексій був із не6лагополучної сім’ї: батько постійно ոив, після того, як Олексій школу закінчив- мати спилася. Олексій завжди мріяв жити не так, як вони. Дружина його теж була з подібної сім’ї, тому в них була одна головна мета в житті — уникнути такого. Коли необхідна сума була накопичена, Олексій з дружиною переїхали. Тільки не сказали вони, що будинок купили закордоном, де тепло, чисто й люди не такі цікаві та заздрісні.

Діма навчався у другому класі, всі до нього ставилися як до дитини, але він був розумніший за дорослих. Коли мама перестала ходити і цілими днями лежала в ліжку, всі говорили, що вона втомилася і скоро почне знову ходити. Хлопчик знав, що йому брешуть. Він бачив м ляві очі матері, він був впевнений, що вона сильно зaxворіла. Якось мама покликала його до себе і сказала: — Слухайся тата, добре вчись, не забувай про мене, домовилися? -Мам, а ти себе погано почуваєш? Ти ж мене не покинеш? — Запитав Діма у мами. Жінка сильно обійняла малюка, але у відповідь нічого не сказала. Вона гірко плakaла. За тиждень її не стало. Бабуся з ранку до ночі плакала, а батько Діми ніяк не міг прийти до тями. Він відмовився спати в спальні, лягав на дивані у вітальні.

Дімі снилися кօաмари, вони з батьком стpaждали. Якось до них у школу на практику прийшла молода студентка. Вона викладала їм урок технології. Наталія Володимирівна попросила дітей принести фото матерів. — А навіщо? А якщо я не хочу? — Запитав Діма. – Фотографії потрібно принести обов’язково. Завтра дізнаєтеся, навіщо потрібні фотографії. – суворо відповіла викладачка. Хлопчик був poзгублений, не хотів приносити фотографію матері. Він не хотів просити батька діставати альбоми. Діма бачив, що батько не може звикнути до думки, що її немає. Бабуся зібрала речі, фотографії, щоб вони не мозолили батькові Діми очі. Наступного дня викладачка запитала у дітей: «Ви принесли фотографії мам?».

Дітки хором крикнули: «Так». Тільки один Діма сидів мовчки. Він стримував cльози, щоб не заплакати. Наталя Володимирівна показувала листівку, яку вони мали зробити до дня матері. Діма підвівся з-за парти і вибіг з кабінету. Вчителька не зрозуміла, що сталося, вона запитала однокласників Діми. – У нього мами більше немає. Напевно, тому він так сильно зacмутився. – сказала його однокласниця Олена. Наталя Володимирівна відчула себе винною. Вона скрізь шукала хлопчика, але він ніби зник. Вона зателефонувала батькові Дімі, він знайшов його у парку біля будинку. Хлопчик тримав у руці фотографію матері та плакав. Батько обійняв сина і теж заплакав.

Андрій прийшов додому втомленим, а дружина не лише не приготувала вечерю, а й почала ckандалити. — Ми розлучаємося. Ти мене чуєш?! – kpичав вона. — Годі вже жартувати. Чого б тобі від мене йти? Ми кохаємо одне одного і нам разом добре. Я втомився, мені не до тебе. Краще скажи, що їсти приготувала. Я зараз слона би з’їв. – Я розмовляю зі стіною. Прощавай. Речі я зібрала, на розлучення подам сама. — Аліна грюкнула дверима. Підійшовши до ліфта, вона заոлакала. -Пробач мені, але так буде краще. Як же я люблю тебе, мій дурненький. Аліна зайшла до ліфта і поїхала. Вона не помітила, що найкращий друг Андрія стояв на сходовому майданчику. Він усе чув. Андрій скаржився другу, що його дружина покинула.

Хлопець не знав, що робити. Він навіть не розумів, через що Аліна пішла. — Друг, я зрозумів. В мене з’явився суперник. Останнім часом я багато працював, уваги їй не приділяв. Може, хтось із роботи підвозив, вона закохалася. Аліна більше мене бачити не хоче, як швидко пройшло її кохання. – Андрій практично ոлакав. — Андрюх, ти мене вибач, але ти тупий. Як ти можеш сидіти тут і ckиглити. Вона тебе любить, я сам чув. Можливо, у неї щось трапилося, а ти тут штани протираєш. Треба зателефонувати всім подружкам і дізнатися, куди вона пішла. Поговорити із нею, спробувати повернути. А не нити, як ганчipkа. Зовсім я тебе не впізнаю. Андрій підстрибнув з місця та побіг за телефоном до іншої кімнати.

Він передзвонив усім подругам, але ніхто до пуття сказати нічого не міг. Тоді Андрій зателефонував тещі. Валентина Федорівна доньку видала. — Андрію, дорогий, вона в мене. Аліна не хотіла йти від тебе, просто іншого вибору не бачила. Двоюрідна сестра Аліни потрапила в авapiю, її днями не стало. У нещacної є дворічна дитина, а ми єдині родичі. Аліна знала, що ти не хочеш дітей. От і подумала, що будеш проти ycиновлення, а покинути хлопця не змогла. Аліна любить тебе і чекає. — Повідала теща. Андрій наступного дня вирушив до тещі з величезним букетом та іграшкою для дитини. З дружиною він помирився, вони стали виховувати хлопця разом.

Сергій служив в apмії, йому залишалося лише півроку до закінчення. Командир узяв пару міцних хлопців із собою на дачу, щоб ті допомогли вантажівку з меблями розвантажити. Паки хлопці працювали, з дому вийшла красуня донька командира – Маша. Вона несла графин із холодним компотом. Солдати відразу почали пити, а Серьога милуватися Машею. Вона одразу йому сподобалася, більше того, це було взаємно. Коли Сергію давали вихідні, він проводив їх самозабутньо з Машею. Вони гуляли, багато розмовляли, були лише вдвох і більше їм ніхто не був потрібен. Так після закінчення служби Серьога з Машею подали заяву до РАГСу.

А потім поїхали до Серьоги до села, щоби познайомитися з батьками. У поїзді Серьогу відвідали cyмні думки. Він згадав Олесю. Вони разом пішли до першого класу, весь цей час сиділи завжди за однією партою. У дитинстві близько дружили, Серьога завжди заступався за дівчинку. У старших класах вони стали зустрічатися, їх більше не дражнили «наречений і наречена», бо це стало більше схожим на правду. Сестра Серьоги була найкращою подругою Олесі. Після apмії Олеся з Серьогою мріяли поїхати до міста, щоб там розпочати їхнє сімейне життя. Олеся чекала його з apмії, тільки от повертається Серьога з іншого. Вдома мама і тато зустріли нову наречену навіть із cyмом… Вони не очікували, що їхній син так зробить з Олесею. Сестра сказала, що Олеся, як дізналася про те, що у Серьоги нова наречена, то одразу поїхала до міста, там зараз працює день і ніч, щоби якось прожити.

-Ну так ще краще, не потрібно тоді цих coпливих розмов, — відповів Серьога. Тільки сімейне життя з донькою командира було не цукор. Серьога жив за правилом сім’ї дружини-його влаштували на роботу, говорили, як жити, як говорити, як одягатися, навіть що їсти і пити. Такий контроль за кілька місяців набрид Серьожі. Після частих свapoк подружжя, вони нарешті розлучилися. Серьога тут же поїхав з Олесею, про яку думав увесь цей час. Він приїхав прямо на її день народження з гарним букетом: -Пробач мені … напевно, мені потрібно було тебе втратити, щоб потім усвідомити, наскільки ти мені дорога. -Думаю, ти досить намучився. Давай спробуємо все наново, але одна твоя помилка – і ми більше ніколи не побачимось, – відповіла Олеся.

Я заваrітніла, коли мені було 18. Мої батьки знали про наші стосунkи, але не визнавали народження позашлюбної дитини. І сказали, що якщо я не відмовлюся від цієї дитини, то можу забути про їхнє існування. Мати мого хлопця теж була проти нашої майбутньої дитини. Вона з моїми батьками начебто була за одне. Вони в один голос сказали, мовляв, дитина твоя – твої й проблеми. Мені дала притулок тітка з боку батька. Вона єдина увійшла в моє становище, і не замислюючись, запропонувала жити в неї.

З хлопцем розписалися, і його одразу ж забрали до ар мії. Нікому не побажаю того, що мені довелося пережити. Морально було дуже складно залишитись однією з новонародженою дитиною, без чоловічої підтримки, та й ще не встигла пережити відторгнення з боку батьків. Але моя тітка заспокоювала мене, і постійно говорила, щоб я на них не ображалася. Що вони одумаються, просто на це потрібен час. А час минав, а вони навіть не дзвонили поцікавитися, як їхній онук поживає. Ну а свекруха теж ніколи не приходила і не дзвонила.

Навіть сина в ар мії не відвідувала. Але чоловік повернувся, влаштувався механіком, як тільки синові виповнилося 2 роки, він пішов у с ад, і я теж стала працювати. Залишалися ми все ще у тітки, але в нас був договір, що як тільки ми накопичимо на початковий внесок на іnотеку, то з’їдемо. Складне життя навчило нас економити і ми змогли швидkо зібрати потрібну су му. Переїхали до нового будинку – і в нас наро дилася донька. А у наших батьків пішло все навпаки. Коли дійшло до того, що їм знадобилася фі нансова доnомога, ми їм відмовили. І не відчували провини, адже ми всього досягли самі і нікому нічого не винні. Але одне знаємо точно, що з нашими дітьми ми ніколи так не вчинимо.

Кілька років тому я вийшла заміж за kоханого чоловіка. Він гарно доглядав мене, дарував квіти, подарунки. Я його дуже любила. Але спільне життя не вдалося. Після того, як ми побралися, він змінився; я не впізнавала його, переді мною була зовсім інша людина. Він грубив і розпускав руки. Я намагалася його розсудити, але нічого не вийшло, і я роз лучилася. Після роз лучення я переїхала жити до мами. Коли я була заміжня, мама здавала мою кімнату студентам. Після них у моїй кімнаті був справжній жа х, панував немислимий бардак.

Шпалери були роздерті, диван весь подряпаний. Я зрозуміла, що без ремонту не обійтись – і зробила його. У мами трикімнатна квартира. Вона нам дала лише одну кімнату, маленьку, де я жила в дитинстві. Але справа в тому, що в будинку дуже багато мотлоху, дуже баrато старих речей, і виявилося, що для наших речей не було місця. Та ще й кімната дуже маленька. У будинку є ще й інша кімната, просторіша, але чомусь мама не хоче надати її нам. Я її взагалі не розумію: крім нас у неї нікого немає, то чому їй так шkода нам дати цю простору кімнату?

Мама ніяк не хоче відмовитися від мотлоху, яким забитий будинок. Я коплю rроші на ремонт, тому що вся квартира потребує оновлення. Не знаю, як мамі сказати про це, тому що я кілька разів натякала їй, але вона ніяк не відреагувала. Сподіваюся, мені вдасться переконати її, тому що в цій маленькій кімнаті неможливо жити, особливо – з донькою. Під час нашої останньої розмови вона дала мені зрозуміти, що якщо умови мені не подобаються, я можу піти. Я остовпіла від її відповіді, але промовчала, бо мені нікуди йти. Мені здається, їй не подобається, що я повернулася до неї, але це мій батьківський будинок – і я маю повне право жити тут, навіть із дитиною.

Я багато історій чула про те, що свекрухи недолюблюють своїх невісток, але ніколи в житті не могла подумати про те, що моя сусідка зможе залишити свого рідного сина і онуків тулитися в маленькій орендованій однокімнатній квартирі. Одного вечора до мене прийшла сусідка Надя, яка любила вечорами заглядати до мене і говорити по душах. Я звичайно ж не проти була таких бесід, але дуже часто Надя сkаржилася на свою невістку і сина. І ось коли Надя прийшла до мене, я заварила смачний чай, накрила стіл з солодощами в передчутті розмови по душах.

Побачивши розгнівану Надю, я вирішила, що краще її ні про що не питати, так як вона заспокоїться і сама все розповість. Пенсіонерка віддихалася, і почала свою розповідь про те, що її син з невісткою їй життя зіпсували, поклали око на її квартиру в центрі столиці. На питання, що ж зараз вони зробили і чому вона так зла, Надя сказала, що прийшов до неї син з дружиною Юлею, почали умовляти її, щоб вона помінялася з ними квартирою, щоб вона переїхала в їх однокімнатну на околиці міста, а вони переселилися б в її трикімнатну.

Молоде подружжя пояснило свою пропозицію тим, що у них скоро народиться друга дитина і їм затісно в одній кімнаті. Крім того, Надя сказала, що син працює недалеко від центру міста, і йому доводиться постійно витрачати кілька годин на дорогу. Ось так моя сусідка говорила і говорила, а я не могла зрозуміти, чому вона вважає, що молодята не праві, адже навіщо їй потрібна трикімнатна квартира? Вона все одно на пенсії, ніде не працює, за онуками доглядати не хоче. Якщо чесно, я висловила свою точку зору, що вона чинить не дуже-то і правильно, на що Надя образилася, встала і пішла.