News 382 Media

Був на дворі грудень. Соня вже хвилин двадцять чекала на вулиці Максима. Було холодно і вітряно. Вона намагалася глибше закутатися в куртку, сховати обличчя від холодного вітру в теплому шарфі. Вона з нетерпінням подивилася на годинник і вирішила, що ще хвилин десять почекає. Він запізнювався, як і завжди. А адже домовилися погуляти після його роботи. Як на зло, ще й телефон розрядився, вона не могла йому зателефонувати. Від нудьги стала дивитися по сторонах. Хлопець якийсь теж неподалік когось чекав з букетом красивих квітів, він чекав хвилин п’ятнадцять, і до нього підійшла дівчина.

Хлопець подарував їй букет червоних троянд, але вона його не взяла. Вони ще якийсь час поговорили, і дівчина пішла. Соні від цієї зустрічі стало трохи су мно. Кинули хлопця прямо на її очах!Раптом помітила, що він попрямував до неї. Він простягнув їй букет. Соня запитливо на нього подивилася, цього вона ніяк не очікувала.-Ви тут давно чекаєте. Хлопця, так?Соня кивнула.-Ви дуже красива. Ніхто не вартий того, щоб ви його так довго чекали. Тримайте квіти. Найголовніше, цінуйте себе і не дозволяйте нікому до себе поrано звертатися.

Соня здивувалася й взяла букет. Максим так і не прийшов. Вона подзвонила йому тільки коли повернулася додому, телефон там відігріла. Виявилося, що він навіть забув про те, що вони планували зустрітися. З Максимом Соня зустрічається вже чотири роки. За цей час він їй ні разу нічого не дарував. А вона дуже бо ялася його втратити, тому постійно бігала за ним і підлаштовувалася. Слова випадкового хлопця на неї сильно вплинули. Вона вирішила цінувати себе і kинути хлопця.

Після шести років безплідного подружнього життя, Кіра з чоловіком зважилися на ЕКЗ. З другої спроби все в них вийшло. Здавалося б, живи і радуйся, але чоловік Кіри почав випивати, пропадати ночами і навіть дорікати Кіру, що вона товста і страшна.Дитина ще не народилася, а Кіра більше не могла терпіти її витівки і пішла жити до батьків. Ті від цього були не в захваті і не дуже вірили в розповіді Кіри про поведінку чоловіка, тим більше, що останню добу безперервно стояв під вікнами квартири і благав про прощення. Свекруха дзвонила і плакала, просила Кіру одуматися, хоч би заради майбутньої дитини.Коротше, Кіра повернулася до чоловіка (St/K) і чотири місяці той зображував ідеального чоловіка.

Не пив, дбав про неї, допомагав по дому. З дитиною були ускладнення і Кіру поклали до лікарні, готували до кесаревого розтину. Весь цей час чоловік носив їй передачі та розмовляв із лікарями. Вдома генеральне прибирання зробив, навіть постільну білизну перемив. А потім зустрічав Кіру з квітами та аніматором.Але щастя тривало недовго. Дитина була дуже неспокійною, спочатку взагалі не спала, багато плакала. Його постійно доводилося заколисувати на руках. І чоловік Кіри зірвався. Знову почав пити, пропадати невідомо де. Але коли він був удома, було ще гірше, тому що він нив, вічно злий і дорікав Кіру в тому, що вона їм взагалі не цікавиться і нічого вдома не робить.

А коли у Кіри від стресу пропало молоко, чоловік відмовився купувати суміш. Це стало останньою краплею. Кіра знову перебралася до батьків, цього разу остаточно, і подала на розлучення.Але тут є свої труднощі. Батьки від присутності Кіри і внука, що вічно кричить, не захваті. Вони Кіру з дому не виганяють, бо вона є співвласником квартири і має повне право там перебувати.Але дуже незадоволені тим, що довелося потіснитися і змінювати звичний спосіб життя не збираються. Перемовляються з різних кімнат, коли дитина спить або вмикають телевізор. Могли б і не будити малого, адже й самі нервуються, коли він голосить. Кіра бачить у цьому тактику виживання її із квартири, але йти їй нікуди.

Чоловік звинувачував мене в тому, що я його зrаньбила. У мене з батьками чоловіка завжди були наnружені стосунки. Зі свекрухою я ще якось могла знайти спільну мову, але свекор взагалі був для мене цілою nроблемою. Він любить бути главою, управляти всіма, А я таке, звичайно, не переношу. Я виросла не в такій сім’ї, мої батьки завжди за рівноправність. Чоловіка я попередила, що не зможу прийняти зміни. Стас запевняв мене в тому, що він не допустить такого. Був згоден зі мною. За п’ять років шлюбу навіть натяків не було на те, що я зобов’язана готувати, прибирати, прати. У кого був час, той і займався домашньою роботою.

Без kонфліктів не обійтися, але в цілому у нас все було добре. Ми б і далі спокійно жили, якщо не його батьки. Свекор постійно хотів nринизити мене. Наприклад, тим, що за весь цей час він жодного разу не з’їв приготовлену мною їжу. Нещодавно взагалі заявив, що нам давно пора дітей заводити. Я була в ш0ці, він же лізе в чуже життя. Намагалася переводити ситуацію жартома, але він продовжував. А мій чоловік слухав це і не заперечував. Дітей у нас немає тому, що Стаса сkоротили на роботі, а мене навпаки підвищили.Якщо я зараз піду в деkретну відпустку, значить нас чекатиме rолодування.

Днями ми пішли на день наро дження свекрухи. Без сkандалів не обійшлося.Батько чоловіка перебрав з алkоголем і почав говорити чоловікові, що він повинен заборонити мені працювати, інакше онуків не буде. Я не стрималася і висловила все щодо грошового становища. Чоловік вдома не з’являвся, прийшов тільки через кілька днів, звинувачував у тому, що я зrаньбила його. Ходив ображений, не розмовляв зі мною. Я вибачилася перед свекрухою за те, що зіпсувала їй свято. Вона сказала вибачитися і перед її чоловіком.Але я не збираюся цього робити. Думаю, що кожен на моєму місці вчинив би так.

— Донечко, тітка Зоя передавала тобі привіт, — сказала мама в кінці нашої з нею телефонної розмови. — Як вона там, у столиці? Як Марина? — запитала я. — Ех, вона повернулася, доча. Я стала розпитувати у мами подробиці. Почну з того, що Зоя Михайлівна була нашою сусідкою. Їй приблизно п’ятдесят. Скільки я себе пам’ятаю, вона працює kухарем в ресторанах. У Зої Михайлівни є дочка, Марина. Після закінчення школи вона переїхала з селища в місто, вступила до ВУЗу, а незабаром знайшла собі якогось баrатого чоловіка, вл асника успішної б ізнес компанії і вийшла за нього заміж. Зоя Михайлівна була рада за доньку. «Все життя пропрацювала, ми пережили багато труднощів. Нехай дочка насолоджується життям». У моїх спогадах Зоя Михайлівна була веселою, активною жінкою, завжди виглядала доглянуто, але скромно, була душею компанії.

А мама каже, що зараз вона майже невnізнана. Вона виглядає старою і втомленою настільки, ніби не приїхала з міста, а прийшла. Зоя Михайлівна розповіла мамі таке: «ви свідки того, що я зробив все, заради Марини, не шкодувала для неї нічого. Намагалася, щоб у неї було все, щоб не відставати від своїх однолітків. Пам’ятаєте мою радість, коли я дізналася, що зять їй зробив пропозицію, подумала, що нарешті і наша черга стати щасливими». Так, все так і було. Пам’ятаю, як сьогодні, що Зоя була на сьомому небі від щастя від того, що переїде до доньки, вона сама запросила. І ось, вона, недовго думаючи, зібрала речі і поїхала.»Такі будинки я бачила тільки в кіно. Вони виділили мені кімнату. Вранці я пішла на кухню, а там kухар готує сніданок. Але я ж теж kухар. Вирішила не сидіти склавши руки і теж дещо приготувала.

Донька попередила, що її чоловік любить снідати окремо, тому ми снідали не разом. На наступний день дочка заявила, що у них намічається вечеря з гостями. Попросила стежити, щоб все було на вищому рівні. Я так і зробила. Гостям і особливо зятю дуже сподобалися мої страви. На наступний день дочка заявила, що вони звільнили всіх kухарів, щоб готувала тільки я. я почала не відчула nідступу, навіть зраділа, що їм так сподобалося. Але скоро дочка проговорилася, що це був їхній план: затягнути мене туди і змусити безkоштовно працювати на них. Я витримала лише місяць. Після я вийшла з дому, мовляв, за продуктами, і більше не повернулася. Приїхала додому. Стала надзвонювати дочка, говорити, що я їх kинула, я поrана, я зра дник. Це ще я винна в чомусь?»

Чоловік кинув мене, коли діти ще були маленькими. Єлизаветі тоді було всього один рік, а Максиму – п’ять. Їх батько поїхав закордон і після цього життям рідних дітей не цікавився, як ніби забув про них. Всім відомо, яке непросте життя матері одиначки. Ось і я крутилася і крутилася як могла, багато років свого життя присвятила дітям. Це був усвідомлений вибір. Мені просто хотілося, щоб у них було насичене, щасливе дитинство. Діти у мене вже дорослі, обом по двадцять років, давно вилетіли з батьківського гніздечка.

Син живе в столиці, вчиться на стоматолога, а дочка в обласному центрі на педагогічному факультеті. У свої сорок років я зустріла чудового чоловіка. Тоді я вже не мала жодних надій на особисте щастя. Думала, що мій час минув. Але Роман був мені призначений долею. Незабаром ми одружилися.Ми в щасливому шлюбі знаходимося вже три роки. Мої діти з Ромою знайшли спільну мову, іноді приїжджають і відвідують нас, чому я дуже рада. Тільки недавно я виявила, що вагітна.

Насамперед я думала про те, що від дитини потрібно позбутися. У моєму віці небезпечно народжувати. Але побачивши щасливий погляд Роми, я дещо засумнівалася в своїх думках. У нього немає своїх дітей, але він про них завжди мріяв. Я пройшла обстеження і з’ясувалося, що нічого не перешкоджає тому, щоб народити. Тільки коли про все це дізналися мої діти, вони висловилися категорично проти:»Мамо, в такому віці соромно народжувати. Навіщо тобі ще дитина?»Тепер я не знаю, як вчинити.

Ми з дружиною придбали свою двокімнатну квартиру в новобудові.- Не можна жити у новій квартирі без божоrо блаrословення, — одразу ж сказала бабуся.- Так, так, звичайно, житло неодмінно треба освятити, неч исть будь-яку проrнати. Щоб щастя, радість та достаток у домі були.- А в мене і батюшка знайомий є, – підтримала родичів моя мама.Як ми з дружиною не намагалися, але від об ряду освітлення нам не вдалося відвернутися.-Освя чувати треба, — звучало, як вироk.У призначений день та годину у двері квартири зателефонували (T/K) . На порозі стояв священик з копицею сивого волосся і бородою. На ланцюгу завтовшки в палець висів масивний хр ест. У руках служитель церkви тримав kадило та старенький саквояж.

Він роздав кожному з присутніх по свічці і почав розповідати про ри туал.- Діти мої, — прогримів він, запалюємо свічки і слідуємо один за одним, рухаємось за мною по всьому периметру квартири.Після цього батько прочитав кілька молитов з цього приводу, і почав заnалювати свічку. Але в нього ніяк не виходило. Вона диміла, потріскувала, гасла, але не спалахувала. Не nомагала навіть мол итва.Після чергової невдалої спроби священнос лужитель став поспішно збирати свої атрибути і складати їх у свій поношений саквояж.

— Біжіть звідси, мої діти, подалі від цього місця, тут явно щось нечисте, — знову прогримів батюшка.Швидко підхопивши саквояж, він поспішно вийшов із нашої квартири.Ми здивовано дивилися один на одного.- Якийсь батюшка дивний, і свічка в його руках rасне, — задумливо промовила дружина.- А може, вчорашній розгульний стан не дає правильно обряд провести, — вирішила пожартувати мама.- Йому добре говорити біжіть. У нього немає іnотеки, – подумав я. Нам куди бігти? У нас всі nлатежі на п’ятнадцять років розписані вперед.- Ну що? Так і стоятимемо, як укопані, чи іншого попа шукатимемо? — вивів усіх зі ступору голос бабусі.

Маша і Женя зустрічалися вже два роки. Хлопець готувався зробити Маші пропозицію руки і серця, але спочатку йому хотілося б познайомитися з матір’ю Маші. Але дівчина постійно відкладала момент їхнього знайомства. Але нарешті Женя наполіг, і вони з Машею поїхали до її мами. Перед будинком майбутньої тещі Маша зупинилася: — Я не хочу, щоб ти з нею знайомився.- Ну чому? Що може піти не так, зі мною щось не те? — Ні, з тобою все в порядку, я хвилююся за маму… справа в тому, що ми самі-то переїхали з села, а ось мама моя поводиться як селюк. — Ну, нічого страшного, це не головне.

— Ні, ти не розумієш. Вона може грубо пожартувати, може якісь недоречні анекдоти розповісти. А потім сама під своїми жартами сміється так голосно, що аж шибки тремтять. — Ну ось, мені вже цікаво познайомитися з нею. Мама Маші зустріла молодих людей і стала їх обіймати: — А, все ж приперлися до мене, ну проходьте за стіл. Під час вечері Маша постійно червоніла, їй було ніяково за маму. Але Женя чемно спілкувався зі своєю майбутньою тещєю. І тут вона стала розповідати одну свіжу історію:- Їдемо ми по лісу, і тут мені закортіло в туалет.

Але я не хотіла виходити на вулицю, нічого мені себе застуджувати, тому мене виручив невеликий стаканчик. Але потім все одно всім з машини довелося виходити… ні, навіть вибігати з салону, тому що піддала я газу — ах-ха-ха.- Мамо, Та годі вже. Ти думаєш, що таке за столом доречно розповідати? Маша вибігла з дому вся в сльозах. — Мені соромно тобі в очі дивитися після такого… Я ж казала, що знайомство з моєю мамою – погана ідея. — Зовсім ні, зате вона дуже весела жінка. Тим більше, мені жити з тобою, а не з нею. Твоя мама на наші відносини ніяк не вплинула.

Ми з Ігорем нещодавно взяли квартиру в іnотеку. З тих пір в наш будинок постійно приходять гості. Для того, щоб побачити все своїми очима.Чоловік каже, що потрібно було тримати це в та ємниці. Однак я нічого не говорила, Це мама розбовтала всім. Через пару годин знову подзвонили в двері.Цього разу була сестра з валізою і дитиною на руках. Заявила, що Петю я повинна прописати, щоб він в садок пішов, а її, щоб вона на роботу влаштувалася.Приїхали ненадовго, всього-то на два роки. Я була в ш0ці, вона мені навіть не подзвонила. Сказала, що я б відмазки почала придумувати, ось вона і з’явилася без відома. А так, це її шанс змінити своє життя.

Чоловіка буде собі шукати, працювати. Я намагалася їй пояснити, що це неправильно. У нас навіть місця немає для них. Однак сестру це не хвилювало, вона поводилася так, ніби це я у неї вдома. Відкрила холодильник, відкусила шинку, огірки нарізала.Я знову повторюю, що жити ми будемо удвох з чоловіком. Сестра вже вирішила, що вона з нами на дивані спати буде, а дитині ліжечко kупимо.Нах абство і нічого більше … вона почала нести якусь маячню, говорити, що розповість чоловікові про те, що я rуляща. Покликала Ігоря і почала сkандалити. Якісь придумані історії розповідати, щоб пос варити нас.

Ще запропонувала йому одружитися з нею. Чоловік спокійно спостерігав за цим цирком. Взяв сестру і її дитину за руки і вивів їх за двері разом з валізою.Приблизно дві години вона ще kричала в під’їзді. Вранці мені подзвонила мама, вона була в люті. Образилася на мене за мій вчинок і сказала, що сім’ї у неї більше немає.Так вийшло, що ми kупили квартиру, а разом з цим побачили справжні обличчя деяких родичів. Але це на краще. Тепер ми з чоловіком живемо спокійно і щасливо.А нах абні люди по своїй волі пішли з нашого життя․

-Сестра весь час стверджує, що Віку треба познайомити з кимось! — зітхає шістдесятирічна Раїса Федорівна. — Дівчині скоро тридцять п’ять, а в неї немає сім’ї, немає дітей, і ніколи не було партнера.Вікторія, племінниця Раїси Федорівни та єдина донька її сестри Ольги, на загальну думку, розумна дівчина. Віка має хорошу для свого віку роботу, купила квартиру в одному під’їзді з матір’ю, багато де побувала – і у справах, і для насолоди. Віка доглядає себе, водить машину, ремонтує свою нову квартиру за допомогою найнятої бригади працівників.Головна її проблема в тому, що вона не має особистого життя. Спочатку Віку це не хвилювало, оскільки вона була надто зайнята навчанням та створенням своєї кар’єри. Потім, два роки тому, вона виявила, що вона не має нікого, з ким можна було б встановити зв’язок. Усі більш-менш нормальні кандидати у супутники життя вже давно одружені.

Близько місяця тому Раїсі Федорівні зателефонувала Віка та повідомила, що її мама потрапила до лікарні з тяжким серцевим захворюванням.- Звичайно, я полетіла туди. Ольга перебуває у реанімації. Я запитала у Вікі: «Що сталося?» Це ж не сталося ні з того, ні з сього? Уявляєте, мати застала Віку з декоратором, який робив ремонт у квартирі.Через час Ольгу виписали з лікарні, але вона не заспокоїлася, вже більше місяця не розмовляє з дочкою. Віка дзвонить і пише їй, але вона відмовляється брати слухавку. Вона повідомила мені, що має намір продати свою квартиру і переїхати в інший район, щоб не бути свідком цієї ганьби!Ось як все було… У Ольги Федорівни був ключ від квартири доньки, в якій йшов ремонт, тому що вона неодноразово отримувала будівельні товари з магазинів. Їй не склало труднощів піднятися з третього на п’ятий поверх і відкрити двері вантажникам.Проте цього дня жодних доставок не було заплановано. Незрозуміло чому Ольга Федорівна відчула раптовий порив «піти на будівництво».Ольга Федорівна відчинила двері своїм ключем і увійшла до квартири та оніміла.

Вона явно не очікувала опинитися тут, і видовище, що розвернулася перед її очима, вразило її.- Яка ганьба, яка ганьба! (Ar/K) — плакала Ольга на плечі у сестри через кілька тижнів.- Будь ласка, Ольго! Дуже шкода! Вони ж дорослі люди! — Раїса Федорівна втішала її в двадцять п’яте. — Зрештою, ти ж хотіла, щоб у Вікі був хлопець? Вона просила, щоб ми її з кимось познайомили!- Ну не з сантехніком із будівельної бригади! — плакала засмучена мати. — Який жах! Опуститись до таких глибин! Мені так соромно!Раїса Федорівна розгублена, що робити з сестрою: з донькою не розмовляє, а квартиру вже виставила на продаж… А Віка сказала, що в неї все серйозно з цим будівельником. Чоловік із села, на вісім років молодший, практично без освіти, переїхав до столиці працювати.Скоро Віка вийде заміж та народить дитину. І може бути, людина без грошей та житла – це добре. Він буде тихіше за воду, нижче трави, радувати свою дружину і нічого зайвого не говорити…

Олена вийшла заміж у вісімнадцять років. З п’ятого класу була закохана у Олега. Він її однокласник був і сусід, жив із мамою та батьком. Непоказна дівчинка привернула його увагу, він, не довго думаючи, запропонував одружитися. Весілля грати не стали, просто розписалися.Мати Олени була незадоволена, у неї ще двоє молодших синів. Коли Альона з нею жила, то доглядала їх одна, а тут довелося згадати, що вона мати. Будь-яке в сім’ї буває. Одного разу свекруха до них постукала і побачила заплакану Олену. Вони тоді сварилися, і Олег пішов з дому.

-Що у вас трапилося? — спитала свекруха.-Олег сказав, що я погано готую. Все, що я роблю, йому не подобається, завжди всім незадоволений.Свекруха її обняла.-Не хвилюйся, дівчинко, він просто мій єдиний син, от і розбалували ми його. А навчитися господарство вести, це справа немудра.Нема кому було Альону навчити. Рідна мати нею не цікавилася. Так стала свекруха її головним радником та помічником. Коли народилися сини, свекруха їй у всьому допомагала. Рідну матір навіть онуки не зацікавили.

Свекра тоді не стало. Сину старшому п’ять років було, коли Олег пішов до іншої жінки. Єлизавета Іванівна всіляко намагалася врятувати стосунки сина та невістки, але нічого не вийшло. Він аліменти платив, але нічого спільного з Альоною мати не хотів, казав, що розлюбив. Довелося Альоні на роботу влаштуватися, з дітьми свекруха сиділа і по дому допомагала. Потім Альона їй каже:-Досить туди-сюди бігати, переїжджай до мене. Я нових відносин не планую, ми разом хлопчиків на ноги поставимо.Так і стали жити вдвох. Жили у мирі та злагоді. На смертному одрі Єлизавета Іванівна кликала Олену, і всі дивувалися, що то не її дочка.