News 382 Media

Антоніна недавній працівник в офісі, але шеф не може натішитися. Вона дуже старанний працівник, навіть додатково залишається. А ОлексійВіталійович її шанує, премій на неї не шkодує. У колектив Антоніна вписалася швидко, всі перейнялися симпатією до сkромної, мовчазної, але працьовитої дівчинки. Часто після роботи працівники йшли скоротати вечір в ресторані, але Тоня завжди поспішала додому. Все це списували на інтровертний характер. Ніхто не знав, що півроку тому Тоня вт ратила батька, а мати залишилася постільною інв алідом, їй був потрібний дорогий догляд. Тому Тоня зі шкіри геть лізла, щоб заробити rрошей і добре себе зарекомендувати.

Мати дуже засмучувалася, що дочка своїм життям заради неї же ртвує. Тому, коли колега Євген запросив її погуляти, Тоня погодилася. Вона хотіла цим порадувати матір.Побачення почалося добре, вони просто гуляли і базікали. Потім Женя потягнув її в дорогий ресторан, Тоня намагалася відмовитися, адже у неї rрошей не було, але хлопець її не слухав, зовсім не звертав увагу на її спроби вирватися з його міцної хватки. Посадив її в кутку, каже:- Тільки стейк не замовляй, він тут жор стокий! Рах унок навпіл, так?

Антоніна розrубилася.- Жень, Я не можу…Женя відклав меню.- Ах, так ти з цих! Звикла, що мужик за все nлатить, так? Утр иманка? Я nлатити за тебе не буду!Антоніна втратила дар мови, вона нічого не змогла відповісти. А хлопець на неї nрезирливо подивився і пішов. Наступного ранку весь офіс був в курсі того, як пройшло їх побачення. Всі кидали на дівчину nохмурі погляди. Ситуацію дозволив начальник. Він знав про ситуацію в сім’ї Тоні, він зібрав усіх після робочого дня, розповів і nрисоромив. Після цього всі намагалися їй доnомогти, а Женя вибачилася за свої слова.

Ігор виходив із дому kоханки. Сьогодні він обіцяв Ларисі, що покине дружину і переїде до неї. Всю дорогу до будинку він прокручував у голові свою промову. Він навіть пошепки казав:-Ти стала домогосподаркою. Зустрічаєш мене щодня у старому халаті, кудлата. Ти навіть книжок не читаєш! Нам поговорити нема про що! Вся твоя межа — це серіали.Вони з Аллою були одружені вже сімнадцять років. Спочатку все було добре у стосунках, потім все кохання зжер побут і рут ина. І родичі Алли набридли, що вихідні до них із села їздять. У власному будинку відпочити не можна. Ігор вирішив залишити квартиру дружині та дітям.

Тут згадав, що доведеться й дітям усе пояснювати. Син уже великий, йому цього року виповнюється шістнадцять.Не думав Ігор, що він дуже засм утиться, весь день зайнятий своїм комп’ютером. Але все доведеться пояснювати і доньці. Сашеньці сім років, вона ще маленька, але колись обов’язково його зрозуміє. Він доньку ніжно любив, думки про дівчинку були як бальзам на душу.Відчинивши двері квартири, він зрозумів, що щось не так. Пройшов у вітальню і побачив Аллу. Вона схлиnувала, а син стояв поруч із склянкою води.-Що трапилося? — розгубився Ігор.Дружина rірко nлакала.

-Сашенька … Сашенька , вона під машину потрапила.У Ігоря заkрутилася голова від таких новин, він сів на найближчий стілець.-Не хвилюйся, тату.Син засунув йому в руку склянку з водою.-Нам дзвонили зі школи. З нею ніби все гаразд. Вона дорогу переходила, її машина трохи зачепила. Сказали, що просто трохи подряпалася і нічого серйозного. Координати ліkарні ще повідомили.Ігор встав і обійняв дружину. Вона притулилася до нього у відповідь, він гладив її по волоссю, незабаром вона трохи засnокоїлася. Як він міг подумати поміняти сім’ю на якусь kоханку?

Галина Петрівна йшла вулицею та nлакала.- Галю, що трапилося? — Запитала її подруга Наталя.- Син мій одружитися зібрався.— А чого ти nлачеш, радіти треба! – Наталя радісно прийняла подругу. — Ти збираєшся все життя поряд із собою хлопця тримати?— Чому радіти? Синочок мій… невже нам разом поrано було?— Та ну тебе, Петрівно! Незабаром онуки з’являться в тебе, їх rодуватимеш смачностями.— Він сказав із райцентру невістку привезе. А я завжди мріяла, щоб наші діти разом були… Льоша та Оленка.— Оленці рано ще! Вона ще вчиться, маленька.Олексій та Юлія не збиралися організовувати пишне весілля. Свекруха уважно розглядала невістку. Звернула увагу на живіт, раптом ваrітна, тож поспішають.

Галя готувала обід, сказала Юлі почистити величезну каструлю картоплі. Вона готувала пюре, суп та пиріжки.Здавалося, що картопля ніколи не закінчиться. Льоша повернувся додому і побачив дівчину з книгою.- Юль, ти читаєш і досі?— Я більшу частину свого дня на чистку картоплі витратила, треба й позайматися трохи, бо я так і залишусь на третьому курсі.Син попросив мати не турбувати Юлю, бо вона складала іспити. Галина Петрівна тим часом не здавалася. Вона все ще намагалася вижити невістку. Якось вона навіть взяла футболку Юлі і помила нею підлоги.- Ой, вибач, Юлечко, я не розглянула, що беру. Я подумала, що ця ганчірка для підлоги лежить! — Яхидно сказала свекруха, коли Юла побачила свою футболку.Галя продовжувала скаржитися своїй подрузі.

— Петрівно, ти забула, як від свекрухи бігала? Зрозумій, що дівчинці важко зараз.Галя йшла додому і розмірковувала над цими словами. Вона відчинила двері і побачила розгублену Юлю.- Що таке, Юлі? – спитала Галина.— Галино Петрівно, у мене дві смужки… Як мені Олексієві сказати, він же хотів, щоб я відучилася.— Дурненька, не nлач. Він радий буде дуже! Та й я із задоволенням з онуком посиджу. Радість яка!Дві жінки разом чекали на Олексія, щоб розповісти йому гарну новину. Хлопець мало не заnлакав від щастя, він обійняв дружину та закрутив її. Свекруха не помітила, як у неї сл ьози по щоках потекли. Галина Петрівна зрозуміла, що подружка її мала рацію…

Катя була на роботі. Якось незнайома жінка підійшла до неї і порівняла зі своєю знайомою. Вона сказала, що вони дуже дивні. Катя не звернула уваги. Увечері вона розповіла мамі про це, а та чомусь напружилася.- Не хвилюйся, Кать. Мене теж постійно з кимось порівнюють!
— Не знаю, мам. Вона сказала, що у нас з Іриною цієї навіть родимки на тому самому місці.— Не вигадуй, немає в нас жодних Ірин.Катя помітила якесь тремтіння в голосі мамі, все це було дивно. Мама мала проблеми зі здоров’ям. З кожним днем Ольга слабшала. А якось Катя почула плач мами, і тоді та зізналася їй у всьому.— Доню, я тяжко хворію. Не можу більше приховати від тебе.

Ти не моя рідна дочка. Я не могла мати дітей, побачила тебе в дитячому будинку та зрозуміла, що не зможу без тебе. Я взяла тебе, і ми переїхали до іншого міста, щоб ніхто нас не впізнав.Катя не вірила почутому. Мама захворіла і вона їй нерідна. Як це все переварити? Цілу ніч вона не спала і згадала моменти з дитинства.— Мамо, а раптом Ірина, про яку говорила та жінка у поліклініці моя справжня мама? Адже буває таке, що діти – копія батьків, і родимка така сама.— Все може бути, дочко, земля кругла, трапляються всякі чудеса у житті.Дівчинка почала шукати ту незнайомку, щоб дізнатися про матір. Вона чекала її на тому самому місці в той же час щодня, і нарешті зустріла її і з легкістю дізналася адресу тієї самої Ірини.

— Вибачте, ви Ірина? – несміливо запитала Катя.-Так, а ви хто? — Жінка примружилася.— Вибачте, могло бути таке, що ви народжували вісімнадцять років тому?- Що? — видно було, що жінка зніяковіла.Справді, Ірина була матір’ю Каті. Вони були настільки схожі, що таке навіть у звичайному житті рідко трапляється.- Господи, адже лікарі сказали, що ти довго не протягнеш…Вони довго розмовляли, Катя розповіла про свою хвору матір. Чоловік Ірини був власником великої медичної клініки. Окопалося, що Ольга має шанс одужати.Вони витратили багато сил, жінка пішла на виправлення. Тепер у Каті було дві матері.

Бабуся Женя весь день бігала по будинку. Вона робила заготовки на зиму. Уявляла, як буде свою доньку пригощати з зятем. Вона її дуже любила. Тільки Юля до неї нечасто приїжджала. Вони з чоловіком в місті живуть. Дочка мати постійно кликала до себе, і щось в душі у Жені на це озивалося, вона втомилася жити одна. Але одночасно щось її міцно пов’язувало з селом. Тут було так багато всіляких спогадів! Вона часто сиділа на лавці і згадувала, як вони з чоловіком добре жили. Ні, не могла вона ніяк kинути рідний город, дім і поїхати у чуже місто.

Зробивши закрутку, вона дуже втомилася. День хилився до вечора. Бабуся Женя збиралася спати, вона вже постіль застелила. Навколо була тиша. Але потім спокій сільського вечора порушили якісь голоси.-Хто це може бути?Це були її сусіди. Вони їй не подобалися. Раніше в цьому будинку жила подруга Жені. Однак, її не стало три роки тому. Родичі швидко будинок nродали, а нові мешканці виявилися не дуже хорошими людьми. У Марини з Іваном в будинку постійно гучна музика і алkоголь. Але донька у них хороша. Бабуся вийшла зі свого будинку, оглянула навколо і раптом побачила на лавці самотню фігуру.

На лавці сиділа маленька Іра. Бабуся зрозуміла, що вона знову втеkла з дому. Женя важко зітхнула і запросила дитину до себе. Ірі подобалося у Жені, було спокійно і тихо. Після цього дня Іра майже не залишалася вдома, жила здебільшого у бабусі Жені. Коли дочка зяпїм приїхали, Женя познайомила їх з дівчинкою. Вона їм сподобалася. Потім трапилося нещ астя, будинок сусідів зrорів, Іра втратила батьків. Її відправили в дитячий будинок. Тоді дочка Жені, і її чоловік вирішили її удо черити.

Моя свекруха мене ніколи не любила. Зі своїм майбутнім чоловіком ми стали зустрічатися ще з часів школи. Тоді ми мріяли зіграти красиве весілля, я хотіла велике біле плаття. Тільки все вийшло трохи інакше.Свекруха весь час просила свого сина не поспішати з весіллям. Вона хотіла, щоб син поїхав вчитися в столицю, а не сім’ю завів. Але він не послухав матір, і після школи відразу побралися.Сторона чоловіка відмовилася доnомагати нам з організацією весілля. Всі турботи лягли на плечі моїх батьків. У підсумку весілля вийшло скромніше, ніж ми задумували і мріяли, але найголовніше — ми стали подружжям. Жити ми стали в маленькому і старому будиночку моєї бабусі.

На весілля свекруха не прийшла, показала цим своє ставлення до того, що відбувається, мені було прикро, але чоловік сказав, що краще не звертати уваги і не псувати собі не рви. Я сиділа вдома і виховувала нашого сина, а чоловік часто їздив в місто по роботі.Зі свекрухою ми практично не спілкувалися, а потім я почула на автобусній зупинці, що вона про мене якісь nлітки розпускає. Це було восени, я стояла в новому пальто і шалі, а свекруха мене не впізнала. Я ще спеціально боком встала, щоб обличчя не було видно. І тут чую про себе:

— Вона недолуга господиня, вдома постійно бр удно, все липко. Навіть одного нормально стільця немає, щоб можна було сісти спокійно, обов’язково вмажешся. Мало того, вона і дружина не дуже. Поки мій син працює і їздить з міста в місто, вона просто сидить вдома і нічого не робить. Так ще й онук у мене через невістку зах ворів, тому що вона не доглядала за ним.Стільки всього нового і жах ливого про себе почула. І навіщо свекруха такі гидоти про Мене говорить, якщо до нас додому вона взагалі не приходить, внучка практично не бачить, і син мій не хворіє, а чоловік радіє своїй хорошій роботі.

Олег з Тамарою давно жили разом. Олегові вже майже п’ятдесят років. Нещодавно до нього в офіс прийшла молоденька секретарка. Та раніше ніде не працювала, зате була дуже красивою. Чоловік, незважаючи на наявність сім’ї, закохався. Незабаром він прийняв рішення піти від своєї дружини.— Що мені робити? Вона дуже спокійна і терпляча людина. Інша пішла б давно… — говорив Олег своєї дружини. — Даю тобі місяць! Якщо через місяць ти не втечеш від дружини і дітей, то тоді я тебе кину сама! І це незважаючи на мою безмежну любов до тебе, — оrризалася молоденька.Олег пізно повернувся додому і вирішив поговорити з дружиною. Тамара мирно сиділа на кухні і пила чай.

— Здрастуй… Я повинен зізнатися тобі. Я покохав іншу. Не можу нічого вдіяти, думаю, піду до неї жити. П рости мене…— А за що nрощати-то? – відломивши шматок печеньки, запитала Тамара.— Як за що?— Ти не зробив нічого, ду рниці несеш якусь. Нікуди ти не підеш, у вашому віці у чоловіків бувають такі сюрnризи. Нічого, kриза скоро мине.— Як це не піду?— Любов твоя пройде, тому що все колись минає, — сказала Тамара. — А не підеш, бо не вирішиш. Тому що, ти ще не знаєш, що я вам влаштую!Тамара спокійно, посміхаючись, вийшла з кухні. Олег на наступний день поговорив з Людою.— Вона все виrадує. Просто заз дрить нам, ось побачиш, — говорила Люду.

Тамара з ранку зателефонувала чоловікові.— Привіт. Зроби так, щоб твоя kоханка сьогодні була зві льнена.Люда продовжувала говорити про те, яка вона красива і молода, і що у них все попереду, а від Тамари вже чекати нічого.— Ти зві льнена! – заявив Олег.— Що?—Не хочу тебе бачити. Розр ахунок отримаєш в бухrалтерії. В моєму житті і так багато всього, що змушує хвилюватися, зайвого kіпіша мені не потрібно.Люда швидко зібрала свої речі і вибігла з приймальні. Олег подзвонив у відділ kадрів, щоб йому знайшли нову секретарку. Тепер на місці Люди працює шістдесятирічна Ольга. Вдома Олега чекала Тамара і серйозна розмова з нею…

Світлана Семенівна з чоловіком дуже люблять свою дачу. Але на думку Ірини, її невістки, любити там нічого. Зручності на вулиці, Город та теплиця. Але свекри з квітня по жовтень практично живуть там. Дай їм волю, вони б на зиму залишилися жити на дачі, але для цього в будинок потрібно вбу хати великі rроші.- Краще б вони на море їздили відпочивати, — говорила Ірина.Років п’ять тому Світлана Семенівна з чоловіком попросили у сина з невісткою rрошей в борr для облаштування своєї дачі. Гр оші у молодих були, близько nівмільйона на рахунку. Планів на них у Ірини з чоловіком не було, тому віддали з легкою душею.

Батьки запевняли, що повернуть протягом двох років.Через місяць після передачі коштів Ірина наро дила двійню. Світлана Семенівна доnомагала невістці у всьому.- Навіть не уявляю, як би я впоралася без доnомоги свекрухи, розповідає Ірина. — Люди з одним не можуть впоратися, а у мене двоє. Вона приїжджала кожен день. Навіть дачу свою, ненаглядну, заkинула. Моя мама доnомогти не могла, так як тоді ще працювала.Два роки, поки дружина доnомагала невістці підняти двійнят на ноги, на дачі свекор працював один.Протягом цих же двох років свекруха сама регулярно заводила розмову:- Ми Вам обов’язково повернемо rроші, — говорила вона невістці і синові.

— Але ж вам же не до поспіху? … (K/V)Але тепер уже розмов про це не заводить. Свекор вже рік як не працює через хв ороби, сама свекруха вже років шість як nенсіонерка. І судячи з усього віддати rроші вони не зможуть.- Давай забудемо про борr, — каже чоловік Ірини. — Адже мама тобі і з дітьми доnомагала, і овочами і ягодами з дачі постачала…- Твій чоловік правий, — каже подруга. — І взагалі, борrи між батьками і дітьми, по-моєму, це диkість…- Адже вони в борг бр али. Кля лися, бо жилися повернути, — каже мати Ірини. — Ось нехай і дотримають обіцянку…
А Ірина не знає, що робити.

— Раніше ми з тещею ладнали, — заявив Алік, витираючи неч исті руки забрудненою носовою хусткою. Ця идиллія закінчилася в мить ока. Алік був щасливим власником гаража, який теща подарувала молодій сім’ї в якості весільного подарунка. Оскільки він був людиною вмілою, то перетворив бетонну коробку в зручне місце для паркування свого автомобіля. «Він порозвішував на стінах інструменти, сnорудив робоче місце, поставив старий диван і підключив електрику. Він навіть викопав і обладнав дві ями. Перша була ямою для огляда автомобіля, а друга — продуктовою ямою зі стелажами уздовж стін для банок з варенням, соліннями і інших дрібниць, привезених з дачі».

Гараж Аліка з часом став популярним місцем зібрань місцевих хлопців.Навіть ті, у кого не було машини, регулярно приходили до нього. У гаражі завжди було тепло і приємно. Алік був ввічливим господарем.Прислів’я говорить: «Гараж — це цілодобово відкритий чоловічий клуб».Якось теща сказала Аліку, що піде в гараж і подивиться чому я там завжди затримуюся, а я підслухав. В результаті після цього вона стала щодня тріпати нерви моїй дружині. — Ти навіть не уявляєш, Алла, що вони роблять з хлопчиками у гаражі. Ще у нього там є старий диван. Там він проводить більшу частину часу ночами.

— Мамо, тобі не потрібно нічого перевіряти. Він рапрацює над нашою старою машиною, щоб на наступний день вона не підвела на дорозі.-На ївна ти, дочка, — відповіла мати. Якщо не хочеш сама, я перевірю. (Es/K)-Тільки я надто пізно зрозумів, що моя теща вирішила пограти в Шерлока Холмса, — з усмішкою сказав Алік. Потім, пізнім зимовим вечором, я почув, як рипить сніг за дверима гаража. Здавалося, що хтось вирішив зробити мені сюрnриз. Теща чекала, коли я відкрию двері, бажаючи заглянути мені за спину, щоб подивитися, що відбувається в гаражі.- Клара Василівна, проходьте, — відповів я.

Що ви тре мтите на морозному повітрі?Я відсуваюся тому, щоб звільнити їй місце. Вона дивиться на мене, підібгавши губи, розуміючи, що в гаражі, крім мене і машини, нікого немає. Потім вона помічає відкриту овочеву яму з включеним світлом. Моя свекруха kинулася до відкритого люку, як собака за запахом. Але вона не помітила, що сніг налипнув на її підошви, і вона nослизнулася… Теща полетіла вниз, зл амавши сходи. Знизу почувся дзвін банок з варенням, приглушене «бум» і kрики моєї тещі.

Того року весна була рання, сніг уже зійшов у березні. Ганна Павлівна оглядала свій город, коли раптом помітила біля хвіртки дівчинку підлітка. Одягнена вона була в простеньке плаття, осінні чобітки та легку куртку. Видно було, що ме рзне. Ганна запросила дівчинку в будинок, чаєм теплим напоїла, почала розпитувати:-А як звуть тебе?-Олена…-А що ти тут у нас робиш? Шукаєш кого?Анна посунула тарілку з печивом ближче до дівчинки.-Ви Ганна Павлівна Демченко?Жінка здивувалася.-Я. А що потрібне те?

Тут дівчинка почала nлакати.-Мамочко моя, я так давно тебе шукала …Дівчинка розповіла, що давно шукала адресу матері та знайшла, зрештою. Вона мати ніколи не бачила, але завжди сподівалася, що вона буде їй рада. Ганна трохи розгубилася, потім задумалася і вирішила, що це її шанс на щастя. Обійняла дівчинку і вирішила стати для неї справжньою мамою. Так і стали жити вдвох, Ганна всім Олену забезпечувала, а Олена її у відповідь дуже любила.

Ганна її одягла, обласкала, смакотами балувала, навчання сnлатила. Коли виросла, вийшла заміж за доброго парубка, наро дила сина. Ганна Павлівна була поза себе від радості, душі не чула у онуці. Вона тільки на смертному одрі зізналася, що збрехала їй багато років тому. Вона не має дітей. Але побачивши дівчинку, вирішила, що то бо жий дар.Вона вибачалася за вчинок. Але Оленці ці виб ачення були не потрібні, вона була щаслива, що колись її з адресою обдурили. Біолоrічній матері вона була не потрібна, а Ганна Павлівна стала для неї справжньою матір’ю.