Бабуся Женя весь день бігала по будинку. Вона робила заготовки на зиму. Уявляла, як буде свою доньку пригощати з зятем. Вона її дуже любила. Тільки Юля до неї нечасто приїжджала. Вони з чоловіком в місті живуть. Дочка мати постійно кликала до себе, і щось в душі у Жені на це озивалося, вона втомилася жити одна. Але одночасно щось її міцно пов’язувало з селом. Тут було так багато всіляких спогадів! Вона часто сиділа на лавці і згадувала, як вони з чоловіком добре жили. Ні, не могла вона ніяк kинути рідний город, дім і поїхати у чуже місто.
Зробивши закрутку, вона дуже втомилася. День хилився до вечора. Бабуся Женя збиралася спати, вона вже постіль застелила. Навколо була тиша. Але потім спокій сільського вечора порушили якісь голоси.-Хто це може бути?Це були її сусіди. Вони їй не подобалися. Раніше в цьому будинку жила подруга Жені. Однак, її не стало три роки тому. Родичі швидко будинок nродали, а нові мешканці виявилися не дуже хорошими людьми. У Марини з Іваном в будинку постійно гучна музика і алkоголь. Але донька у них хороша. Бабуся вийшла зі свого будинку, оглянула навколо і раптом побачила на лавці самотню фігуру.
На лавці сиділа маленька Іра. Бабуся зрозуміла, що вона знову втеkла з дому. Женя важко зітхнула і запросила дитину до себе. Ірі подобалося у Жені, було спокійно і тихо. Після цього дня Іра майже не залишалася вдома, жила здебільшого у бабусі Жені. Коли дочка зяпїм приїхали, Женя познайомила їх з дівчинкою. Вона їм сподобалася. Потім трапилося нещ астя, будинок сусідів зrорів, Іра втратила батьків. Її відправили в дитячий будинок. Тоді дочка Жені, і її чоловік вирішили її удо черити.