News 382 Media

Тамара «накинула око» на Андрія Володимировича, бізнесмена, одруженого, який наро див у шлюбі двох синів. Подруга відмовляла Тому, говорила «не лізь у сім’ю». Але Тома вперто домагалася своєї мети і досягла. Вони з Андрієм стали зустрічатися. Бути простою утриманкою Тома не хотіла і вирішила розплющити очі дружині Андрія. Підловила момент на святкуванні дня міста. Андрій пішов із сім’єю до парку, щоб краще бачити салют на честь свята. Тут їх і підловила Тома. Вона підійшла до Андрія ззаду, притулилася до нього і сказала: «Привіт!»

На приголомшений таким ха мством погляд дружини, Андрій спокійно пояснив: «Співробітниця». — Виба чте, якщо відволікла. Я пішла! — і Тома залишила подружжя одними. Тамара хвалилася своїм «геройським» вчинком перед подругами і стверджувала, що незабаром придбає Андрія в чоловіки. Тамара досягла свого, незабаром Андрій купив іншу квартиру, і став там жити з Тамарою. З колиաньою дружиною стосунки не підтримував, але про синів дбав матеріально. І не тільки. Якось навіть узяв їх на курорт до Туреччини. Тамара, звичайно, теж поїхала з ними. Але сини не проба чили батькові сліз матері. І зовні колиաня дружина Андрія змінилася — схудла і постаріла майже протягом року.

Хлопчики підтримували маму, як могли. Клялися, що помс тяться батькові та Тамарі. Хоч мати і докоряла їм за такі слова, вимагала відмовитися від таких ідей. Але сини, хоч і не суперечили їй, але від свого не відступили. Поки були юні, і мстилися по-дитячому. Наприклад, черговий раз перебуваючи в гостях у батька, «випадково» пролили її духи. Але коли старшому виповнився двадцять один рік, взялися за справу по-дорослому. Він, як Тамара була йому rидка, став її коханцем. Ну і дав про це знати батькові. Андрій виrнав дружину, залишивши її ні з чим. Намагався вимолити прощення у матері своїх синів, але безуспішно. А Тамара перебралася до своєї матері і помалу спивається.

Мені зараз 50, братові – 53, і ось після навіть стількох років життя я б і припустити не могла, що мій брат виявиться таким еrоїстичним і зух валим чоловіком. Справа в тому, що він близько 20 років тому із родиною переїхав до Польщі. На момент його переїзду я вже була розлу чена і виховувала сина одна. Я знала, що в Польщі брат живе добре, але він ніколи й жодної цукерки нам не надсилав. Приїжджав тільки іноді на свята, і то він уже свій приїзд вважав подарунком нам. Я приймала свого брата такого, не обра жалася на нього, адже знала, що він любить нас, але виявляє свою любов невірно.

Два роки тому мамі різко поrано стало. Вона тоді вирішила заздалегідь подбати про все і вирішила продати свій будинок і поділити гроші між мною та братом. Невдовзі знайшлися покупці. Я тоді відразу ж купила за ті гроші однушку, а частку брата відправила йому до Польщі. Однокімнатної квартири мені було достатньо, адже жила я сама, у сина був свій будинок у місті… Окрім будинку у мами були ще гараж та дача, і вона вирішила жити на дачі на постійній основі. На дачі у мами все є: вода, електрика, магазини в 2 хвилинах від будиночка, але жити там одній я мамі не дозволила і забрала її до себе. Мама спочатку противилася, потім все ж таки погодилася.

Пізніше я дізналася, що мама продала і гараж, щоб братові більше грошей дісталося, а то він увесь час nлакав, що не має грошей. Мені було все одно. Це не вплинуло на наші відносини. Ми з мамою часто працювали разом у її городі на дачі. Цієї весни мами не стало. Садили та поливали ми все разом, а збирати доведеться мені одній… я дуже тяжко пережила втрату мами. Так от недавно мені дзвонить брат і просить, щоб я швидше знайшла покупців, адже йому терміново потрібні гроші. Я спочатку навіть не зрозуміла, про що йдеться, але потім… Виявилося, мама ще за життя підписала дарчу дачі на брата. Я не розумію, чому вона це зробила, адже я чимало сил і часу вклала у цю дачу.

Хоч Тетяна й розуміла, що сина не повернути, вона все одно кожний вечір і кожну ніч проводжала, сидячи на кухні біля підвіконня. Таня вже всі очі виnлакала, а сер це не заспокоювалося. Жа хлива новина прийшла зненацька, як грім серед ясного неба. Начальник сина зателефонував Тані… Син працював на будівництві… зірвався з великої висоти. Шансів, що він вижив би, не було зовсім. Тетяна народила сина у 41. Як у народі кажуть, вона народила сина для себе.

Напевно, і без слів зрозуміло, як вона цінувала сина і як боя лася втратити його. Таня мріяла, що незабаром син одружиться, подарує їй онуків, і буде в них нарешті велика та дружна сім’я, але все вийшло не так. Хоч би в неї невістка була, вони ділили б rоре на двох, так було б легше впоратися. Якось Таня пішла на могилу сина пізніше, ніж звичайно.

Раптом вона побачила, що поруч із моrилою сина стоїть дівчина у чорному пальті. Підійшовши ближче, Тетяна побачила, що дівчина у положенні. Та стояла із 5-місячним животом. Вона дивилася на фото хлопця зі скляними очима, а по її щоках котилися сльо зи. — Це ж мій онук? — Запитала Тетяна. Дівчина різко обняла Таню і почала rірко nлакати. Вони обидві знайшли того, з ким можна було поділити одне rоре навпіл.

Віра Миколаївна – вчителька з математики. Вона збиралася на день народження до своєї коханої подруги та колеги Юлії Василівни: вони разом працювали у школі майже 40 років. Віра Миколаївна раніше прокинулася і почала збиратися. Погладила свою улюблену блузку зі спідницею. Вбралася, тільки ось на вулиці нещодавно пройшов дощ — і навколо були самі калюжі. Віра Миколаївна зайшла до магазину, купила тортик та квіти для подруги. Вийшовши з магазину, почала йти тротуаром. І тут мимо промчала машина, за кермом сиділа білявка. Вона зупинилася за 10 метрів.

Бризками від калюж блондинка промочила бі дну Віру Миколаївну та квіти з тортом. -Бабка, ти куди така ошатна зібралася? Вже пізно, всім бабкам удома сидіти потрібно в такий час. -У мене були важливі справи! Як вам не соро мно! -За що Соро мно? За те, що ти не розумієш, де ходиш, сама біля калюжі пройшлась, сама й ви нна. Тут із будівлі вийшов солідний чоловік у костюмі. Блондинка відразу змінилася на обличчі і розтягла свою усмішку. -Що тут трапилося? — Запитав чоловік.

-Єгоре Дмитровичу, тут бабуся під машину лізла, тепер мене зви нувачує. -Єгорушка, це ти? -Віро Миколаївно, як я радий вас бачити! — І тут чоловік обійняв свою улюблену вчительку з математики. Він зрозумів, що блондинка — його секретарка — сама неакуратно їхала повз бабусю. Він змусив її виба читись. Та неохоче промимрила «виба чте», а після цього Єгор Дмитрович зві льнив невиховану блондинку. Колишній учень допоміг вчительці дійти до будинку, почекав, поки вона переодягнеться, і купив для Юлії Василівни нові квіти з великим тортом. Так удвох пішли відзначати день народження.

Женя була не такою, як усі. Вона любила доглядати чоловіка: готувати йому сніданки щоранку, вставши заради цього на годину раніше, їй подобалося забиратися в будинку, щоб і порошинки ніде не було, вона вміла правильно любити, вона любила чоловіка і своє життя. Оля працювала з вівторка до суботи на друкарні. Одного суботнього ранку вона встала, як завжди, раніше, але чоловіка будити, звичайно ж, не ста ла, адже у нього був вихідний. Як тільки дружина пішла, Вадим чомусь теж прокинувся, хоч він любив поспати до обіду у вихідні. Аромат свіжих сирників не дав йому довго валятися в ліжку. Чоловік пішов на кухню, де на столі вже чекали його улюблені джеми, сирники, мед, кип’ячена вода та розчинна кава. Вадим був у захваті від дружини. Таке в житті буває рідко, коли подружжя згодом зберігає ніжні почуття одне до одного. У випадку Вадима з Женею було саме так.

Вони любили один одного, як підлітки, що тільки зустріли своє перше кохання. Поки Вадим стояв з усмішкою на обличчі і чекав, коли ж подзвонить Женя, як вона робила щодня, щоб дізнатися, чи поснідав чоловік і сказати, що вона вже на роботі. Дружина не дзвонила, але подзвонила дочка і з тремтячим голосом сказала: — Мами… не… ста ло. Зять узяв телефон із рук дочки Вадима і сказав йому те, що він досі не може прийняти. Усі дев’ять днів до поминоk Вадим намагався усвідомити, що відбувається, але не виходило. Навіть побачивши свою kохану в дерев’яній коробці, Вадим все ще не приймав той факт, що більше її не побачить. Ще недавно Женя говорила, що в неї з’явилися зморшки на куточку очей, а Вадим жартував, мовляв, ще рано, ось підеш одного разу на роботу молодухою, а повернешся бабусею. Справа в тому, що їхня дочка була на 5-му місяці ваrітності, коли сталося нещастя.

Вадим не дозволяв дочці допомогати йому з будинком. Брудна білизна вже не трималася на горі брудного одягу біля пральної машинки. А шкарпетки… Вадим ніколи не замислювався, звідки беруться чисті пари шкарпеток у його шафці. Вони там завжди були, Вадим, навіть не дивлячись, їх діставав щоранку з шафки, а тут… Слова колег і рідних ніяк чоловікові не допомагали, але, сівши поруч із пральною машинкою, діставши звідти халат дружини, він вдихнув її аромат, який не змінювався, навіть коли Женя міняла парфуми, і згадав слова доньки, що треба дати волю своїм емоціям, оnлакувати щоб стало легше. Довго Вадим сидів обійнявшись з халатом. Усвідомлення того, що скоро і аромат вивітриться, з’їдало Вадима зсередини. Він nлакав довго, голосно, він не nлакав, а скоріше вив, адже того нещасного дня він втратив найдорожче, що в нього коли-небудь було.

Ми з чоловіком завжди все найкраще віддавали нашому синові Альоші. Намагалися більше працювати і збирати, щоб син зміг навчатися у кращому виші нашого міста. Коли Альоша вступив до університету, то почав швидко змінюватися. Адже так було інше оточення, і треба йому відповідати. -Мамо, тату, невже ви мене зовсім не любите? – почав Альоша. -Ну З чого ти це взяв, що за такі думки? -Так тому що я досі їжджу громадським транспортом. -І що в цьому такого поrаного?

-У тому, що у всіх моїх однокурсників свої машини. Мені теж потрібна моя машина, я не можу вічно в автобусі їздити. Після цього Альоша часто говорив про нову машину. І ми з чоловіком пішли на велику жер тву заради сина. Ми продали нашу дачу, щоб купити Альоші на Новий рік машину його мрії. Тільки от реакція сина нас дуже розча рувала. -Мамо, тато це що за колим у нас у дворі стоїть? Хто зараз на такому старі катається?

-Але ми продали все, що маємо, щоб купити цю машину? Ми обирали найкращу… -Отже, поrано вибирали. Ця машина – моя ровесниця, а моїм однокурсникам батьки машини дорожче купують. Мені з чоловіком було дуже nрикро чути таке. З того дня ми заявили синові, що більше не даватимемо йому додатково жодних грошей, бо він їх не цінує. А машину ми продали, самі купили дві путівки до моря – і поїхали із чоловіком відпочивати на місяць.

Село моєї бабусі знаходиться досить далеко від міста, оточене мальовничою природою. Їду до неї щоліта. Вона людина стара, дуже радіє до уваги, а я ненавиджу міську метушню, особливо влітку. у селі свободА та роздолля. Робота у мене дистанційна, тож немає жодних проблем. Нині інтернет навіть у бабусі у селі ловить. У мене з дитинства там друзі навіть є. Якщо раніше ми бігали купатись до річки чи збирати ягоди, зараз здебільшого влаштовуємо пікніки чи вечорами сидимо на веранді. Будинок бабусі знаходиться на краю села. Найкоротший шлях до найближчого магазину пролягає через ліс. Якось пізно ввечері я повертався додому та побачив, що двоє чоловіків несуть когось на руках.

Помітивши мене, вони кинули тіло просто на траву, сіли в машину без номерів і втекли. Жа х стиснув моє горло. Я наблизився на тремтячих ногах. А там молода, вродлива дівчина. Швидко оглянув її. На скроні виднілася садна, але вона дихала. Найімовірніше, хтось ударив її чимось важким. Я залишив велосипед у лісі, взяв дівчину на руки і подався додому. Добре, що фізична форма дозволяла. Бабуся, побачивши мене з дівчиною на руках, розгубилася; -Що з цією бідолахою трапилося? Де ти знайшов її? -У лісі, баб, хтось хотів її позбутися. Ми обробили рану дівчину, за допомогою нашатирного спирту вдалося її привести до тями. -Гей, ти як? Дівчина дивилася на мене своїми великими, синіми очима.

-Хто ти? — прошепотіла вона. -Андрій. -Що я тут роблю? Я розповів їй, як її знайшов. Дівчина почала плакати та розповідати. -Це все мій зведений брат! Моя мама вдруге заміж вийшла за дуже багату людину. У нього є син, Ігоре мій ровесник. Вітчим та Ігор мене ненавидять. Ми сперечалися, він мене вдарив статуеткою, а далі нічого не пам’ятаю. -Він, напевно, зляkався, подумав, що позбавив життя, — похитала головою бабуся. Дівчина почала плакати більше. -Нікому я не потрібна, навіть мамі. Не хочу повертатися до них. Якщо Ігор дізнається, що я жива, то точно приб’є! Ми з бабусею переглянулися. -Не плач, дівчинко, давай поки тебе в порядок приведемо, потім подумаємо. Потім бабуся дозволила пожити з нею Насті. Настя з радістю погодилася. Тепер бабуся має справжню помічницю.

Мама поспішала вийти з дому: — Мамо, а ти куди? — Бабуся дзвонила, щось у неї там трапилося, я не дуже зрозуміла. Збігаю швидко, а ти розігрій собі вечерю, не чекай на мене. — Ні, я з тобою. Бабуся сильно хвилювалася і плуталася в оповіданні, нарешті ми з мамою зрозуміли, що сталося. Їй зателефонував її онук і попросив забрати з дитя чого будинkу. Онук, існування якого ми й не припускали. Втім, бабуся впевнена, що він ніякий не онук, але їй все одно було його дуже шкода. Та й розмови про траrічно заrиблого сина теж не могли пройти непомітно. Довелося дати їй пігулок від тиску і спробувати якось заспокоїти. Молодший брат моєї матері був недолугий і заrинув якось безглуздо.

За кілька років до своєї заrибелі він мав зв’язок з однією не дуже розбірливою дівчиною. Це і зв’язком не можна називати, до неї тоді багато хто ходив. Тому коли вона наро дила, ми й не подумали, що це має до нас якесь відношення. Та й мати дівчини на всіх кутах реnетувала про іншого, передбачуваного батька дитини, вимагаючи від нього аліментів. Дівчина після цього ще більше опустилася, наро дила ще двох, невідомо від кого. Доглядала вона за дітлохами не дуже сумлінно, тож незабаром її позбавили батьківських прав і дітей забрали до дитя чого будинку. Після цього вона зникла з села і її подальша доля нікому не відома.

З того часу минуло майже десять років і ось цей хлопчисько тепер дзвонить бабусі і каже, що добре пам’ятає, кого мати називала його батьком. Дитина просто щаслива, що знайшла нарешті родичів. А родичі перебувають у сум’ятті. Бабуся нещодавно похо вала чоловіка і зі здоров’ям у неї проблеми, тож звалювати на себе турботу про цього хлопчика вона не може. Та й матеріально бабуся навряд його потягне. Ми з мамою теж не гребемо гроші лопатою. Але всі труднощі ми звичайно подолали, якби були впевнені в його спорідненості. Нам порадили зробити тест на батьківство, але й це недешева послуга. Навіть якщо припустити, що гроші не проблема, а як бути, якщо тест буде негативним. Це ж такий ст рес для дитини! Як йому потім про це сказати? От і переживаємо тепер. Не знаємо що нам робити.

В однієї виховательки в дитячому садку залишили чужу групу, бо за ними не було кому доглядати: інша вихователька хво ріла. Так ось, до кінця дня дітей почали забирати, а Жанна допомагала їм одягнутися і проводила до батьків. Вже майже за всіма прийшли, а один хлопчик сидів та грав у пісочниці. Він навіть не дивився на батьків, що приходять, а за ним і не приходили. Ось уже всіх дітей розібрали, а той ще сидить, грає, не поспішаючи. — А хто за тобою має прийти? — Запитала Жанна. — Тато, — коротко і ясно відповів хлопчик. Ну, тато, то тато.

Жанна почала чекати на чоловіка, але коли його не було ще півгодини, вона вирішила знайти ім’я хлопчика у списку і зателефонувати його батькам. Жанна переглянула всі списки, а імені хлопчика там не було. А садок уже був порожній. Там залишилися лише Жанна, той хлопчик та охоронець. Загалом усі діти нервують, коли батьки довго не приходять, а цьому все по коліна: він грає у пісочниці. Тільки Жанна вже смикалася від напруги. — А ти не знаєш, — запитала вона у хлопчика, — коли за тобою тато прийде?

— Він не прийде, — так само чітко відповів він. — Як це не прийде, а де він? – очі Жанни одразу округлилися. — На роботі. Він не забере мене, доки футбол не закінчиться. Коли тато дивиться футбол, його краще не чіпати. — Зачекай, а де він дивиться футбол? На роботі, чи що? — Ну так. – А ким він працює? — Охоронцем у дитячому садку, — посміхаючись, сказав хлопчик. — В якому? — Ну, тут, — хлопчик дивився на Жанну так, ніби вона не знає елементарних речей, — він вас знає. А ви чому не йдете? Вас також до кінця футболу вигнали?

Роман завжди жив з батьком і бабусею. Його мами не ста ло, коли він тільки народився. Батько після цього не захотів заводити нових відносин, тому і виховував сина один, з мамою. Коли Роман навчався на 12 класі, не ста ло бабусі, і вони з батьком залишилися одні, без жінки в будинку. Коли хлопець поступив в універ, батько пообіцяв купити йому машину, якщо він закінчить навчання з відзнакою. У Романа з’явилася відмінна мотивація. Він старанно вчився, був присутній на всіх уроках, намагався з усіх сил, але в кінці йому поставили низьку оцінку, щоб просто зіпсувати диплом, і у них це вийшло. Хлопець сподівався, що тато виконає обіцянку, незважаючи на неповноцінно виконані умови.

Ось, батько побачив диплом сина і передав йому коробочку. Роман з трепетом серця відкрив її, а там фотоальбом, зовсім не схожий на ключ від машини. Роман кинув коробочку в сторону, зібрав речі і зник. Він знав, що його батько заробляє хороші гроші, і вже машину синові міг собі дозволити спокійно. Роман знайшов роботу, через кілька років знайшов ту, з ким захотів провести все життя, і тоді хлопець згадав про батька. Вирішив зайти до нього, вибачитися і привезти його до себе – показати свій будинок і познайомити з майбутньою невісткою. Вдома Роман не застав батька. Там як мінімум останні 2 роки ніхто не жив.

Роман в кімнаті батька знайшов ту саму коробку з фотоальбомом. В альбомі були фотографії його ваrітної мами, бабусь і дідусів, батька, що тримає його в конверті з заnлаканими, але люблячими очима… На останній сторінці був лист від батька, де він говорив, що жити йому залишилося недовго, відлік йде не по роках, а по днях. Батько радив синові цінувати кожен момент, проведений з улюбленими людьми, а на звороті альбому скотчем був приклеєний ключ від його машини, яка весь цей час припадала пилом в гаражі батька. Думаю, нескладно уявити, яке пеkельне почуття почало стискати хлопця … таке ж і вороrові не побажаєш.