News 382 Media

Минулої зими я вирішила поїхати до батьків на поїзді. На носі були свята, тому місць на нижніх полицях не було. Мені довелося вибрати місце на верхній. Коли я увійшла, дві нижні полки були застелені. Там лежали дві дівчини – судячи з усього, подружки. Я хотіла почекати провідника , але одна з них сказилася і наказала негайно забратися на своє місце. Я по натурі неконфліктна людина, так що просто кинула речі нагору, і сама туди залізла.

Через якийсь час мені страաенно захотілося їсти, адже весь день я так нічого поїсти і не встигла. — Дівчата, можна, будь ласка, скористатися столиком? – запитала я, поки вони сиділи у своїх телефонах. — Ви не бачите, ми збираємося спати. Потрібно було відразу зручні місця купувати, а не чіплятися до нас. Ну, що поробиш, я дістала з авоськи ковбасу, шпроти, нарізані помідори і хліб.

Як тільки я все розклала і зробила собі перший бутерброд, поїзд різко зупинився, і вся моя їжа виявилася на голові однієї з дівчат. Ми з хлопцем, що лежить на полиці навпроти, не змогли стримати свій сміх. Той взагалі до кінця поїздки сміявся. Дівчина довго сиділа і діставала рибки з волосся, паралельно кажучи гидоту на мою адресу, а я тільки один раз вибачилася, прибрала всю їжу з підлоги і полиць і залізла назад до себе. Ох, знали б ви, як від тієї дівчини смерділо рибою. Закон бумеранга! Я ж не хотіла втратити вечерю… зате на душі стало добре…

Нещодавно була у сестри в гостях. До цього ми зустрічалися рік тому, бо я була за кордоном. Настя мене зустріла своїм звичайним, змученим виразом обличчя. Обличчя бліде, під очима темні кола. Я коли її побачила, свиснула: -Ти як з того світу, спи бодай іноді. Ти чого за собою не стежиш? Сестра розлила чай і плюхнулася на стілець. -Часу немає, я і цього місяця взяла двадцять змін. У мене щелепа відвалилася. -Жінка, ти нормальна? Двадцять діб у місяць працювати? Ти що реально хочеш на той світ? Настя працює медсестрою.

-Ну так за квартиру треба платити, та й Машу до школи збирати… — пробурмотіла сестра. -А чоловік тобі на що? Настя опустила погляд. -Ну, так його звільнили рік тому, але він шукає роботу! -Рік шукає роботу?! Чому ти мені не розповідала? Мовчить. А я знаю, чому не розповідала. Все просто — Славік її козел справжнісінький. Знає вона, що я його недолюблюю. І не безпідставно. Він просто той ще ледар.

-І де зараз твій водій дивана? Точно не шукає роботу, знову десь витрачає твої гроші з друзями і n’є. Так? Настя опустила погляд. -Настя, ну ось на який він тобі такий потрібен? Я тобі ось що пропоную. Ти ж знаєш, що я підтримаю тебе завжди! Кинь його, га? Тобі й легше стане, зайвий рот не потрібно фінансувати. Настя так і не ухвалила рішення поки що. Але мені дуже хочеться врятувати сестру. Щоправда, поки не уявляю – як.

Влад завжди мріяв про те, що матиме трьох дітей. Але до своїх тридцяти років все ніяк не міг знайти свою половинку. Дівчата, з якими у нього були стосунки, всі як на підбір, виявлялися націленими на кар’єру, а не на сім’ю. З Аллою він зіткнувся ніс до носа у себе в під’їзді. Вона працювала листоношою. Між ними проскочила іскра. З іскри спалахнуло полум’я кохання. Через місяць Алла переїхала жити до Влада та його батьків. Дівчина вміло і з любов’ю готувала, доглядала чоловіка і квартиру, у всьому прислухалася до порад свекрухи.

І користувалася заслуженою любов’ю та повагою в сім’ї. Через півроку Алла заваrітніла. А ще за тиждень вони з Владом, пішли до РАГСу. Син у них наро дився богатирем. Великий здоровий хлопчик. Мовчун. Їв і спав. Лише одне трохи бен тежило свекруху — і Влад, і Алла були світленькими, а Мишко народився смаглявим. – На мого брата схожий, – сказала Алла. Не минуло й року, як Алла повідомила про свою другу ваrітність: — Не турбуйся, доню, впораємося! — обіймала невістку щаслива свекруха Алла народила дівчинку, крикливу та хво робливу.

Вся сім’я, позмінно носила Анюту на руках, даючи можливість іншим відпочити. До двох років дівчинка зміцніла і стала красунею, з довгою русявою косою. — Дивно все-таки, брат і сестра, а так несхожі один на одного, — якось сказала свекруха Аллі. — Мишко в прапрадідуся пішов, — усміхнулася Алла. — Циганський барон! — Ну, ну. Розкажи детальніше, — зацікавилися чоловік та свекор. — Сто з гаком років тому, мій прапрадід, взяв за дружину дівчину. Німку. У нас у роді всі діти народжувалися світлими, русявими, з блакитними очима. У прапрабабусю. Але час від часу народжувався хлопчик. Смаглявий і кароокий. У нашому роді таких називають «циганський барон». За тиждень, проїздом, до нас прийде мій старший брат Іван. Самі побачите, Мишко його копія…

Зі мною трапилася одна ситуація, після чого я зрозуміла, що друзів у мене більше немає. Так вийшло, що мої друзі, Лєна та Міша, зустрічаються. Їхні стосунки ніяк не впливають на нашу дружбу. У серпні ми вирішили поїхати разом на море. У друзів є машина, поїхали на ній, але на бензин скидалися втрьох. Ми вирішили не бронювати номер в готелі, а ночувати в наметах. Перші два дні були чудові. Влаштовували шашлики, пили вино, все було просто супер. Фінансові моменти ми вирішували разом, все по-чесному. Але на третій день, коли я вирішила прогулятися на місцевому ринку, мою сумку вkрали, а в ній мій гаманець і телефон. Я швидко повернулася до друзів, розповіла їм про все і попросила телефон, щоб заблокувати свої карти. Вони добре знали, что у мене при собі лише якість копійки, але їх допомога на цьому закінчилася.

Вони після цього продовжили свій відпочинок, їздили на екскурсіїі… Як ніби нічого не сталося. Навіть не цікавилися, чи потрібно мені що-небудь, чи не хочу я їсти? А мені не було до кого звертатися. У таких випадках люди зазвичай телефонують своїм друзям, а вони були зі мною поруч, але відгородились від мене. Тоді я вирішила повернутися назад, адже гроші у мене закінчилися. Я пішла до друзів, попросити у них гроші на квиток. За виразом обличчя подруги я зрозуміла, що вона неохоче дає мені гроші у борг. Ще вона і Міша сто разів повторили, щоб я обов’язково повернула їм позичені кошти. Я доїхала, вирішила проблему з картами і перевела їм гроші. Я зрозуміла, що друзів з цього дня у мене немає.

А вони, коли повернулися в місто, ще дзвонили і просили про зустріч, вийти разом погуляти, кудись піти. Звичайно, я була зла, що вони ведуть себе так, як ніби нічого не було, але, стримуючи свої емоції, лише відмовляла. Одного разу подруга зустріла мене на вулиці і спитала, навіщо я їх ігнорую. Я по пунктах пояснила їй, де вони були неправі, де поставилися до мене погано, і що в цілому поставилися до мене не по-дружньому. А вона дала мені таку відповідь. — Ти хотіла, щоб ми сиділи поруч з тобою і сумували? Навіщо нам було nсувати наш відпочинок. Ти доросла дівчина, повинна розбиратися в своїх проблемах самостійно. Розумієте, вона нічого не зрозуміла зі сказаного мною. Тому я відповіла їй, що доросла дівчина самостійно розібралася з проблемою і з тим, кого більше не варто називати друзями.

Дві сусідки Люба та Алла були одна для одної немов сестри. Вони жили на одному сходовому майданчику, як переїхали зі своїми чоловіками, так одразу познайомились і почали дружити. Їхні чоловіки теж стали найкращими друзями. В один рік наро дили обоє синів. І хлопці потоваришували, наче брати були. Більше ні Люба, ні Алла не наро джували. Весь час на роботі були зайняті, про другу дитину не думали. Хлопчики виросли, і їхня робота їх роз’єднала. Син Люби став моряком, а син Алли – геологом. В обох довгі відрядження. Натомість, коли вони одночасно були вдома, дві сім’ї влаштовували велике свято. А далі сини одружилися, переїхали до різних міст.

Почали ще рідше відвідувати своїх матерів. Внуків Люба та Алла бачили кілька разів на рік і то в кращому випадку. Самі сини особливо не дзвонили, адже не баби, щоб телефоном постійно тріщати. Невістки особливо зв’язок не підтримували. Онуки рідних бабусю з дідусем особливо не знали, зв’язку тієї самої не було. А потім як спеціально один за одним не ста ло чоловіків Люби та Алли. Залишились вони самі, старість їх зустріла. Стали обидві багато хво ріти, але поки що нічого серйозного. Найбільше засмучувало ставлення синів, вони дуже рідко згадували своїх матерів, лише у свята. Якось Аллі стало так поrано, після цього вона практично перестала ходити.

Люба зляkалася, не виходила з квартири Алл, постійно була поруч. -Ти сказала синові, що ходити вже не можеш? -Та потім якось скажу … у нього ж справи. -Та що це у нас сини такі. Знають же, що ми вже не молоді, а таке ставлення до нас оrидне. — Ну навіщо ти так, все ж таки рідні вони, наші. Люба подумала і запропонувала Аллі ідею. Адже пенсія маленька, тяжко на неї прожити. Тим більше, за Аллою потрібен постійний догляд. А що, якщо їм жити разом, і об’єднувати пенсію, а квартиру Алли в оренду здавати. Алла погодилася. На накопичені гроші вони змогли влітку поїхати до санаторію, ноги Алли стали впорядковуватися, вона могла сама переміщатися на невеликі простори. А сини так і не згадували про матір.

Ця історія сталася десять років тому. Але розпочати історію треба із самого початку. Ми з Оленою одружилися з великого кохання, познайомилися на останньому курсі магістратури. Щоб добитися уваги красуні, я рік її доглядав. Найбільше мене зачепив її характер, вона дуже щира, дуже емоційна дівчина. Ми одружилися. У нас у обох батьки дуже забезпечені люди, але я ніколи не хотів жити на батьківські гроші та заснував свій бізнес. Щоправда, взяв на початковому етапі гроші у батька, але потім усе із відсотками повернув. Я багато душі вклав у свою справу, і вона почала приносити пристойний дохід.

У нашому шлюбі було майже все, щоб вважати його ідеальним: кохання, пристрасть, взаєморозуміння, взаємоповага, фінансова забезпеченість. Одного не вистачало – дитини. Ми з Оленою дуже мріяли про батьківство, але природним шляхом не виходило. Довелося пройти тернистий шлях, щоб Олена заваrітніла. Було витрачено багато сил, нер вів та грошей. Але за підсумками ми були дуже раді! Ваrітність проходила без ускладнень. Я із захопленням чекав появи на світ свого первістка. І ось цей день настав.

Спочатку мене обнадіяли, що в мене народився син, а за хвилин десять повідомили страաну новину: -Вибачте, дитина народилася з вро дженим пороկом сер ця, ми не змогли її вря тувати. Я був готовий вити від розпачу. Найбільше я переживав за дружину. Вона б не пережила, якби дізналася про це. Я на колінах благав головного ліկаря щось вигадати, щоб дружина це пережила, обіцяв усі гроші світу. І тут він дещо запропонував. Цього ж дня у ліկарні наро дила молода дівчина, яка одразу ж відмовилася від сина. Він запропонував за певну плату поміняти місцями немовлят. Я погодився. Дружина так і не дізналася, що наш син народився не жи вим.

Моя подруга Ліля перед своїм весіллям влаштувала дівич-вечір у клубі. Коли все скінчилося, було вже пізно. Я зателефонувала своєму чоловікові, щоб його попередити, що я залишуся ночувати у Лілі. Додому я повернулася рано-вранці. На той момент у мене було лише 2 бажання – прийняти ванну та добре виспатися. Але вдома я застала Маргариту, сестру чоловіка. У нас із Євгеном не могло бути дітей: з його ви ни. Це було для нас великою нроблемою. Ми з чоловіком вирішили, що його матері про це не скажемо. Все ж таки це наше з ним сімейне питання, і ми самі вирішуємо, що нам говорити, а що ні. Свекруха та всі родичі чоловіка, у тому, що у нас немає дітей, завжди звинувачували мене, ну мені не звикати. Я сильно на цьому ніколи не зациkлювалася. Ми з Євгеном живемо окремо у моїй квартирі. Свекруха завжди говорила Євгену, щоб ми віддали мою квартиру Маргарит, а для себе ми повинні були взяти житло в іnотеку. Причому так чомусь уважали усі родичі чоловіка. Але гаразд, це їхні nроблеми. Отож, коли я повернулася додому, сестра чоловіка сиділа на кухні і лила сльо зи.

Я привіталася з нею, і попрямувала у ванну. Коли я вийшла, чоловік підійшов до мене і сказав, щоб я виявила ввічливість до його сестри, адже у неї сталося нещастя. Я підійшла до Маргарити, спитала в неї, що сталося. Вона мені відповіла, що чекає ди тину. А мати її вигнала з дому, бо їй не потрібні онуки, які з’явилися поза шлюбом. Ось Маргарита й прийшла до нас по доnомогу. Я запропонувала їй поки що пожити з нами. Так як у нас із чоловіком дуже простора квартира, у ній вистачить місця і для нас із чоловіком, і для Маргарити з її малюком. Чоловік пішов працювати. Коли я пішла приймати душ, то згадала, що я не заколола волосся. Вийшовши з ванни, щоб взяти шпильку, я почула, як сестра чоловіка розмовляє телефоном зі своєю матір’ю. — Мамо, та не хвилюйся ти так, вона повірила, що я чекаю дитину. Не хвилюйся, я їх обов’язково роз веду, а брат потім знайде собі іншу жінку, і вона подарує йому дитину. Так ми в неї ще й квартиру захопимо, тож без даху над головою я не залишуся. Все цілую, поки що. Я знову повернулася до ванної кімнати.

Мені так хотілося підійти до Маргарити і все їй висловити. Хто ж жартує такими речами? Адже все може повернутись бумерангом. Я пішла на роботу, там зустрілася з Лілею, і все їй розповіла. Увечері ми з чоловіком та Маргаритою сиділи на кухні. Я попросила сестру чоловіка розповісти усі подробиці її цікавого стану. Вона знову почала розповідати свою вивчену напам’ять історію. Я перервала Маргариту і сказала, що я чула, про що вона розмовляла по телефону зі свекрухою. Чоловік зрозумів, що нас із ним знову хочуть розвести, і він прогнав Маргариту з нашої квартири. Я зателефонувала свекрусі та попросила її приїхати до нас додому. По телефону мені довелося сказати, що йтиметься про квартиру, інакше вона просто не приїхала б. Коли вона прийшла, ми з нею пішли на кухню. Я їй дала результати обстеження її сина. Насамкінець ліkарем було написано, що її син не може мати дітей. То вона мені не повірила.

І тут я не стрималася і висловила свекрусі все, що думаю про неї. Я сказала їй, щоб вона не приходила до нас додому. Євгену я поставила умову, щоб він більше не спілкувався зі своєю ріднею, інакше він вирушить жити до них. Ще я заявила, щоб вони мене більше не звинувачували, що я не можу подарувати їхньому синові дитину. Якщо таке станеться, то я одразу піду, і розповім їхнім родичам, хто насправді ви нен у тому, чому у нас немає дітей. Свекруха нічого не сказала. Вона просто піднялася та пішла. Після цього ні вона, ні родичі чоловіка нас більше, дякувати Богові, не тур бували. Ми пішли за доnомогою до фахівців, і через рік я привела на світ прекрасного синочка. Тепер наша сім’я є дуже щасливою. Мати чоловіка хотіла до нас прийти у гості, але Євген відмовив їй. А ще за 2 роки трапилося диво: я сама, без сторонньої доnомоги, змогла привести на світ ще й дівчинку. Тому наше життя стало ще кращим. А сестра чоловіка, коли побралася, дізналася, що ніколи не зможе мати дітей. Ну це вже не мої nроблеми. Потрібно було добре подумати, перш ніж жартувати такими речами.

Знову прокинувся посеред ночі від коաмару. Сер це шалено билося, сам я був весь у холодному поті. Цей сон переслідував мене вже сім років. Я знав, що колись зробив нелюдський вчинок, і я не знаю , як тепер відмитися. Мені з дня на день знову і знову снився той зимовий день. Уві сні я знову kричав, знову відчував зл ість і роздратування, знову грубо хапав дівчинку за руку і жбурляв за поріг. А там руки з темряви тяглися до неї і затягували її в свої володіння. І я тільки тоді розумів, що наробив. Сім років тому я був одружений із Людмилою. Вона була дівчиною із села моїх батьків. Вона повернулася до батьківського будинку після першого невдалого шлюбу.

Від першого чоловіка вона мала доньку. Коли почався наш роман, Соні було вісім. Я спочатку спокійно прийняв наявність у неї дитини, але коли ми стали жити разом, дівчинка стала мене дра тувати. Вона була якась забита, а ще якась нескладна, гидке каченя з пшеничним волоссям. І одного дня, коли Люда поїхала до матері, я посва рив Соню і виrнав на вулицю. Був грудень. Через годину я охолонув і вийшов, щоб повернути її, але її не було. Її тіло знайшли за три дні у лісі. Вона замерзла. Не знаю, чому вона пішла до лісу. Після цього Люда зі мною розлу чилася. Вона мене нена видить. Я й сам себе нена виджу. Не було ні дня, коли моя совість замовкла.

Весь цей час я просив у Бога лише одне – дати мені шанс якось загладити прови ну. Якось я повертався додому з роботи. Знову був цей зл ощасний грудень. Пізній був час. Раптом на узбіччі помічаю маленьку постать, що ледве тягне ноги. Зупинив машину. Це виявилася маленька дівчинка. Коли я вперше побачив її обличчя, мало не заnлакав, вона була схожа на Соню. -Сідай у машину, замерзнеш. Дівчинка подивилася на мене з побоюванням. -Не обра жу я тебе, сідай. Вона вирішила довіритись. Виявилася вона пішла з дому, бо батьки алкоrоліки її kривдять. І тут я зрозумів, що це саме той шанс, який я так довго вимолював. Я Світлану удо черив. Ми з нею чудово ладнаємо. Розумію, що прови ну мою загладити не можна, але я хоча б полегшити свою долю хочу. Жа хи мені тепер не сняться.

Ми з майбутнім чоловіком познайомились на вечірці у друзів. Не скажу, щоб він тоді мене зачарував. Навпаки, Віктор сидів десь у куточку і більше мовчав. Але погляд його на собі я кілька разів упіймала. А за тиждень він зустрів мене біля інституту. Віктор не став прикидатися, що зустріч випадкова, одразу сказав, що чекав на мене тут уже близько півгодини і запропонував проводити. Так і повелося. Близько місяця Віктор щодня зустрічав мене після занять і проводжав додому. Іноді ми ходили гуляти у парк, іноді у кіно. А потім Віктор запросив мене до ресторану. З цієї нагоди я, звичайно, причепурилася.

Навіть нові туфлі купила. А у ресторані про це пошкодувала – туфлі нещадно тиснули. Було настільки некомфортно, що я просто їх скинула під столом. Благо скатертина це дозволяла. А коли настав час йти, я їх просто не змогла вдягнути. Через те, що ноги вже були натерті, засунути їх у туфлі було просто стра жданням. А може вони набрякли. У мене аж сльо зи з очей полилися від обра зи. Віктор заметушився, дізнався про причину і попросив почекати його, а сам кудись зник. Я сиділа і вмовляла себе, що nлакати через те, що сталося, просто смішно. І тут Віктор приносить мені пару новеньких кросівок, тих, на які я нещодавно задивлялася. Мабуть, тоді я його й покохала. Віктор досі дуже уважний та дбайливий. Про це я думаю щоразу, коли бачу жінок, які тягають важкі сумки з продуктами.

Звичайно, я теж дещо купую, але по дрібниці – йогурти, випічку якусь, хліб. А основну провізію Віктор купує одразу на місяць. Сам. Мені не потрібно йому нічого писати на папірці, він і сам все чудово знає – скільки м’яса, скільки фруктів та овочів, які крупи, якісь копченості. Днями ми з подружкою чай пили, розпускали плітки про те, про це, коли заявився Віктор, зі своїми пакетами. Подружка аж перелякалася, вирішила, що настане кінець світу, а вона до нього не готова. Але коли Віктор прийшов з другою партією продуктів і до того ж приніс нам торт Прагу, тоді вона точно оцінила, який мені скарб дістався. Справді скарб, і я не знаю – за які такі заслуги.

Перший шлюб Ірини видався зовсім невдалим. Чоловік у неї був хороший, здоровий, добрий, не зра джував і взагалі був людиною гарною, ось тільки вся справа була в Ірині. Іра постійно підозрювала, що чоловік їй зра джує. Чому вона так думала? Вона сама цього не могла зрозуміти. На думку дівчини, це дивно, що такий чоловік як її чоловік – багатий та успішний, взагалі звернув на неї увагу. Так що, на її думку, або він її розігрував, або ще щось у цьому роді.

Скільки б бідолашний хлопець не намагався довести їй, що його почуття незмінні, що він не бреше, і реально любить Ірину, вона просто не могла це прийняти, так що одного дня, хлопець просто не витримав істериk Іри і розлу чився з нею. Ірина тоді впала у відчай, вона зрозуміла свою помилку, але визнати її було вже зовсім пізно, і, як їй здавалося, вона з найдурнішої причини втратила кохання всього свого життя. На той момент Іра проживала у будинку, який їй купили батьки. Ось тільки проживати там уже не було сенсу, вона переїхала в це місто заради чоловіка, а його вже не було поряд, тож будинок вона виставила на продаж.

Забравшись і зібравши всі свої речі, Ірина згадала, скільки ж всього вони з чоловіком пережили, і могли б пережити, проживаючи в цьому будинку, але було вже пізно, адже новий покупець мав прийти з хвилини на хвилину. Через ворота будинку проїхав великий чорний джип, з нього вийшов високий чоловік у чорному костюмі, міцно обійняв Ірину, і сказав, що вона від нього нікуди не втече. Новим покупцем виявився чоловік Ірини, який разом із будинком хотів повернути стосунки з Іриною, що в нього й вийшло.