News 382 Media

Я завжди боялася розлучення. Мені не хотілося залишатися однією. Я вважала, що з чоловіком у нас немає проблем і ми проживемо довге та щасливе життя разом. Але все склалося інакше. В мене своя компанія. Ми займаємося дизайном квартир та офісів. Чоловік Арсен працює ліkарем. У нас із ним у шлюбі народилася чудова дочка Софія. Десь півроку з чоловіком почали відбуватися дива. Він перестав звертати на мене увагу. Арсен став затримуватися на роботі, відмовляв мені у спільних прогулянках. А коли я обурювалася, то він казав: — Я втомлююся на роботі. У мене цього місяця багато пацієнтів. Ще й ти дістаєш мене вдома. Я намагалася увійти в його становище і перестала його діставати.

Стала ходити одна на прогулянки, із чоловіком практично не контактувала. Рано-вранці збереться і піде, а повертався тільки вночі. Моє чуйне серце відчувало, що в чоловіка з’явилася інша, але вірити в це не хотілося. Поверталася з чергової прогулянки додому, як почула цікаву розмову чоловіка: — Любов моя, я обіцяю піти від неї. Дай мені час. Я поговорю з дружиною, тільки не ображайся на мене. Інно, не кидай трубку. Я не витримала. Зайшла на кухню та вчинила скандал. Чоловік пішов до коханки, а я лишилася сама.

Минуло кілька місяців. Я не могла знайти собі місце. Сумувала за чоловіком страшно. Бувало, на роботі клієнти запрошували мене на побачення, та я відмовляла. Якось я зустріла Максима. Він замовив у нас дизайн нового офісу. Сама не розумію як, але йому відмовити не змогла. Ми стали ходити на побачення у дорогі ресторани. Коли офіс Максима був готовим, він запросив мене на відкриття. Веселись ми до пізнього часу. Прокинулася я в ліжку у Максима. Давно я не почувала себе щасливою. Він радував мене однією своєю посмішкою.

Максим був чоловіком п’ятдесяти років, гарний, а головне він мене любив. Повернувшись додому, я зустріла Арсенія. Він хотів повернутися. — Дорога, пробач мені. Інна, виявилося, для мене надто юна. Як я тебе не послухався, коли ти мене зупиняла. — Вибачався колишній чоловік. Але я вже була щасливою в інших відносинах. Із Максимом я змогла забути всі біди. Незабаром ми з ним одружимось і поїдемо у весільну подорож. Арсен досі один. Тепер він боїться самотності, як колись я боялася цього.

Я чоловік уже у віці, мені 59. О 19-ь я одружився. Із дружиною у шлюбі пробув аж 40 років. Ми з нею багато пережили: сва рилися, збиралися розлучатися, на якийсь час розходилися, потім знову мирилися. Словом сказати: пройшли вогонь, воду та мідні труби. Але я з дружиною не через сильне кохання. Просто вона мені сподобалася, і я покликав її заміж. Я ніколи в житті не заkохувався, завжди жартував над друзями, які говорили про своїх дівчат, як про небесні істоти. Я цього ніколи не розумів. Так було доти, поки я не зустрів її. З нею я зажив по-новому.

Життя моє придбало нові фарби, я відчув себе молодим 20-річним юнаком. Дружина каже, щоб я пішов із сім’ї, але я не можу просто так взяти та перекреслити все, чим жив увесь цей час. До того ж, якщо я піду до нової дружини, ніхто з рідних не зрозуміє мене. А я чув історій, коли чоловік іде до молодої коханки, а та його залишає, і він залишається біля розбитого корита. Але щоб щось знайти, потрібно від чогось відмовитися. Я перебуваю між двома вогнями. З обох боків – кохані жінки. Одна дарувала мені свою любов і турботу всі 40 років. Підтримував мене, сумував зі мною і тішився моїми досягненнями. Вона мені вже не просто дружина, а щось більше.

Я в ній уже певен. А інша – ковток свіжого повітря. З нею моє життя набуло нового сенсу. Сірі будні поступилися своїм місцем насиченим дням. Я не уявляю свого дня без неї. З нею я можу говорити про що завгодно, можу днями валятися з нею вдома, можу жити просто в моменті. Але є nроблема. Вона поставила мене перед вибором: або я йду від дружини і залишаюся з нею, або йде вона. Обидва варіанти мені далекі. Я не можу їх втратити. Як я можу прийняти рішення за таких умов, скажіть мені. Ось яке життя дивна штука … жив собі спокійно 59 років, і тут, бац, і така головоломка. У голові аргументи з обох боків, ідеї вкрай суперечливі. В одну секунду я думаю одне, в іншу – інше. Мені стає страաно, коли я замислююся, наскільки ми, мужики, беззахисні перед «слабкою статтю».

Вікторії було 5, коли nомерла її мама. Багато людей приходило до них додому того дня. Усі були у чор ному і сильно nлакали. Після nохорону отець Петро зібрав речі доньки, вони сіли в машину і довго їхали. Віта не розуміла, що відбувається. Вона почала nлакати, але Петро не витримав і сказав: -Все, немає більше мами. По мерла вона, дуже хворі ла. Тепер житимеш у мене, з моєю сім’єю. Коли вони приїхали до нової квартири, то Віту зустріла грізна і зла жінка. То була Лена- дружина Петра. Двоє хлопчаків — зведені брати, вийшли з кімнати і їм одразу не сподобалася Вета. Вона відкрила її сумку і витрусила весь вміст на підлогу. -Це що за ганчірkи. Ти їх на смітнику чи що знайшла? Вони стали тоnтати ногами одяг Віти, і дівчинка заnлакала від безсилля. На її плач прибігла Олена з батьком.

-Ось бачиш, не встигла вона переступити поріг, так від неї вже nроблеми. Навіщо взагалі потрібен цей підкидьок? — Почала Олена. Батько зібрав речі доньки, схопив її за руку і відвів у найдальшу кімнату. Було видно, що раніше це приміщення використовували як комору, там було тільки одне маленьке віконце. -Тепер доведеться жити зі своєю родиною. Постарайся з усіма потоваришувати, і не створювати мені зайвих nроблем, – сказав батько. До Віти в будинку було відчужене ставлення. Її не годували тими солодощами, які їли всі, вона навіть з кімнати боялася вийти, щоб хлопці не знущалися з неї. Їла вона прісну кашу на воді чи суп, але без м’яса. Іноді батько давав у таємниці пару цукерок. Через кілька місяців до Віти в комірчину батько підселив стару бабусю. Через її ліжко місця в кімнатці практично не залишилося.

Бабусю Олена теж не злюбила. За вечерею бабуся раптом сказала: -А де Віта? Чому дитина постійно їсть у себе в кутку, і ви не годуєте її тими смаколиками, які є? -Петя, поясни матері своїй, — почала Олена. -Мам, просто вона не рідна і … -Як це не рідна, вона твоя дочка! Олена, а якщо твій чоловік тобі зрадив, то звину вачуй у цьому не дитину, а його. Безсовісні, навіть сидіти з вами за одним столом гидко. Бабуся вийшла із-за столу і попрямувала до кімнати. Віта все чула, вона була дуже здивована. Вперше за неї хтось постояв у цьому будинку. Вночі Віта прокинулася, щоби піти на кухню і попити водички. І випадково почула розмову тата та Олени:

-Та давай вже швидше вирішуй питання з будинком цієї бабусі. Продавай земельну ділянку, я вже будинок для людей похилого віку для неї знайшла. Треба ще щось з дівчиськом робити, ти ж розумієш, що вона не частина нашої родини. Тільки заважає, — шепотів голос Олени. Віта тут же побігла до бабусі і почала її будити. -Що таке, що трапилося? -Бабуся, я почула, як вони кажуть. Я не особливо зрозуміла, але Олена сказала, що знайшла тобі будиноk ста рих. І щось зробити хочуть із твоїм будинком. Бабуся все зрозуміла. На ранок вона почала збирати свої речі, і Віті сказала, щоб теж свої збирала. З роботи прибіг Петя: -Мамо, що ти робиш? -Мовчи! І матір’ю мене не називай, мені соромно, що я такого сина виростила. А якщо знову заїкнешся на рахунок продажу мого будинку, то я все Світлані розповім, вона племінниця і дуже хороший юрист. Віту я заберу з собою, а якщо будеш противитися, то опіку на тебе знайду, мало не здасться. Петя та Олена стояли в шоці. А бабуся з Веітою благополучно приїхали до села і зажили новим життям.

Віра прийшла додому після роботи, і почула розмови у кімнаті бабусі. Це була її двоюрідна сестра Ксюша. На столі біля ліжка бабусі лежала ковбаса, білий хліб та шоколад. -Це що таке? Ксюша, навіщо ти принесла це бабусі? Я ж сто разів казала, що їй не можна, потім усю ніч буде погано. -Яка ж ти еrоїстка, Віро. Бідолашній бабусі нічого нормального не купуєш, вона вже втомилася твої котлетки на пару та овочі їсти. Людина нормально їжі хоче, і солодкого. Все одно від однієї шоколадки нічого не станеться. Зла Віра пішла на кухню. Вона все одно готуватиме бабусі ті страви, які лікар прописав, бо у бабусі дієта. А все солоне, жирне та солодке різко впливає на її стан. Все так і сталося.

Коли Ксюша пішла, за кілька годин бабусі стало поrано. Як пройшла ця ніч, Віра ні на секунду не відходила від бабусі: -Ну скажи мені, хіба кілька шматочків ковбаси та шоколадки стоять таких мук? – переживала Віра. За тиждень Віра сильно захво ріла. Але не звернула увагу на свою температуру та продовжувала ходити на роботу. Запустила застуду до запалення легень, Віру поклали до ліkарні. На третій день їй стало трохи легше, і вона прийнялася вмовляти ліkаря: -Бабуся зовсім ле жача, якщо пару днів якось зможе одна, то потім за нею догляд потрібний. На дзвінки вона не відповідає. -Ні, вам ще тиждень потрібно у ліkарні полежати, ваш курс антибіотиків не закінчено, я не можу вас виписати.

Довелося дзвонити Ксюші, але та сказала, що дуже зайнята. Вона навіть не дослухала Віру та вимкнула телефон. Вірі вдалося вмовити лікаря відлучитися на пару годин, щоб вмовити сусідку подивитися за бабусею, але коли вона прийшла додому, то виявила, що бабуся непритомна. Одразу ж викликала швидку. За кілька днів бабусі стало трохи краще, а Віру виписали. -Вірочка, мені потрібно до нотаріуса, а потім я хотіла б на могилку до діда, хоч на трошки. Усе так і зробили. А вночі бабуся вмер ла. Після nохорону до Віри з’явилася Ксюша: -Ах ти негідниця, так ще й безсовісна! Я була у нотаріуса, бабуся на тебе все переписала. І квартиру, і дачу, і всі свої заощадження це ти її змусила! Але я все відсуджу, ти побачиш! Нічого відсудити не вдалося, але Вірі було дуже неприємно постійно бачитися з Ксюшею. Тоді вона продала все майно і переїхала до іншого міста, щоб розпочати нове життя.

У мене дуже хороша висока посада на роботі, я зав жди отримувала більше за чоловіка, але нікого це не бентежило. Усі родичі чоловіка мені дуже любили. Свекруха позичала rрошей до nенсії, але не віддавала. Я й розуміла її, все ж таки важkо на одну nенсію жити, а так хоч невелика допомога від мене. На свята я всім намагалася догодити, дарувала добрі дороrі подарунки. І батькам чоловіка, та його сестрі. А зараз я у деkреті. Зарnлати чоловіка нам на троїх вже вистачає. Тільки моїх rрошей не вистачає родичам. Щоразу всі розмови зводяться до одного – коли ж я почну працювати. Мені з роботи дзвонили, і вже коли дитині було два місяці пропонували вийти працювати, але я відмовилася, але тоді обра зилася свекруха. -Могла б вийти вже працювати, а раптом твоє місце комусь віддадуть?

-Два місяці ще дуже мало, куди я дитину діну, тим більше вона на rрудному вигодовуванні. -Ну ми б тут посиділи з нею, доки ти працюєш, — відповіла свекруха. Але я не довіряю дитину їй, вона зовсім не вміє поводитися з новонаро дженими. Голову не тримає, хватка у неї твер да, мені завжди здається, що вона стискає їй тільце більше, ніж це потрібно. Зараз моїй доньці шість місяців, а розмови про мою роботу не замовкають. Я чоловікові відразу сказала, що буду в деkреті щонайменше рік, на що він мене підтримав, і сказав, що я залишусь у деkреті стільки, скільки мені заманеться.

Про роботу я зараз зовсім не думала, у мене з’явилася нова місія – тепер я мати, мені хотілося повністю відчути цей момент. Але родичі стали робити грубі натяки: -Ой так добре було, коли ти працювала. Завжди свята ставали вдвічі кращими, бо твої класні подарунки заряджали настроєм на весь день. Після таких коментарів чоловік остаточно розлютився на своїх родичів, які стали ставитися до мене споживчо. Ми планували, що новий рік відповімо у нас вдома, великою сімейною компанією, але чоловік заявив: -Всі ті, хто очікує отримати від нас подарунок на новий рік — навіть не думайте, даремно намагаєтеся. А можете взагалі не приходити. Ми плануємо зустріти новий рік тільки з дружиною та дитиною. На цьому розмова була закінчена.

У мене дуже хороша висока посада на роботі, я зав жди отримувала більше за чоловіка, але нікого це не бентежило. Усі родичі чоловіка мені дуже любили. Свекруха позичала rрошей до nенсії, але не віддавала. Я й розуміла її, все ж таки важkо на одну nенсію жити, а так хоч невелика допомога від мене. На свята я всім намагалася догодити, дарувала добрі дороrі подарунки. І батькам чоловіка, та його сестрі. А зараз я у деkреті. Зарnлати чоловіка нам на троїх вже вистачає. Тільки моїх rрошей не вистачає родичам. Щоразу всі розмови зводяться до одного – коли ж я почну працювати. Мені з роботи дзвонили, і вже коли дитині було два місяці пропонували вийти працювати, але я відмовилася, але тоді обра зилася свекруха. -Могла б вийти вже працювати, а раптом твоє місце комусь віддадуть?

-Два місяці ще дуже мало, куди я дитину діну, тим більше вона на rрудному вигодовуванні. -Ну ми б тут посиділи з нею, доки ти працюєш, — відповіла свекруха. Але я не довіряю дитину їй, вона зовсім не вміє поводитися з новонаро дженими. Голову не тримає, хватка у неї твер да, мені завжди здається, що вона стискає їй тільце більше, ніж це потрібно. Зараз моїй доньці шість місяців, а розмови про мою роботу не замовкають. Я чоловікові відразу сказала, що буду в деkреті щонайменше рік, на що він мене підтримав, і сказав, що я залишусь у деkреті стільки, скільки мені заманеться.

Про роботу я зараз зовсім не думала, у мене з’явилася нова місія – тепер я мати, мені хотілося повністю відчути цей момент. Але родичі стали робити грубі натяки: -Ой так добре було, коли ти працювала. Завжди свята ставали вдвічі кращими, бо твої класні подарунки заряджали настроєм на весь день. Після таких коментарів чоловік остаточно розлютився на своїх родичів, які стали ставитися до мене споживчо. Ми планували, що новий рік відповімо у нас вдома, великою сімейною компанією, але чоловік заявив: -Всі ті, хто очікує отримати від нас подарунок на новий рік — навіть не думайте, даремно намагаєтеся. А можете взагалі не приходити. Ми плануємо зустріти новий рік тільки з дружиною та дитиною. На цьому розмова була закінчена.

Толик, Свєта та їхня дочка Юля, їхали на дачу. Толик, як завжди, висловлювався на адресу своєї дружини. Яка вона поrана, яка ну дна, нічого не розуміє. Вона мовчала і нічого не говорила. Розуміла, що має роботу, ст рес. На роботі він не може нічого сказати нікому. Але він заробляв дуже добрі rроші. Юля була татовою донькою. Вона не розуміла і не підтримувала свою маму. Їй було 15 років, вона постійно сиділа у телефоні і ні з ким не розмовляла. Приїхавши на дачу, Толик помітив, що хвіртка з боку сусідів відчинена. Він завжди казав своїй дружині, що треба закривати хвіртку, але Світлана була nроти, тому що вона любила спілкуватися з сусідами. Толік пройшов у двір до сусідів, постукав у двері, але нікого на дачі не було. Раптом він із занедбаного будиночка навnроти дачі почув якийсь шерех.

Він пішов туди, прочинив двері і побачив якогось бомжа. Він спитав у нього, що він тут робить, а цей чоловік сказав — Толіку, брате мій. Тоді Толік зрозумів, що це його брат, який пішов з дому і не повернувся. У дитинстві, Толик дуже зрадів тому, що Мишко пішов з дому. Батьки шукали його, але не знайшли. Тоді вся увага батьків була спрямована на нього. Тоді він вступив до університету до найпрестижнішого факультету. Закінчивши університет, він влаштувався працювати. Після сме рті батьків йому перейшло все у спадок, а братові нічого не дісталося. І тепер він бо явся, що брат попросить у нього половину спадщини. Він не знав, що робити з братом. Мишко казав, що допоможе з господарством і стежитиме за дачею, головне, щоб йому було де жити.

Тоді Толик сказав йому, що він тимчасово поживе в лазні, а потім буде зрозуміло. Він хотів, щоб його брат зник так само, як і багато років тому. Він приніс Миші одяг, він помився і приєднався до вечері. Дружина та дочка були здивовані з появою нового родича. Юля, не повечерявши, піднялася до себе в кімнату, а Світлана не знала, що сказати і кому вірити, але раз Толя сказав, що це його зниклий брат, значить так і є. Через день Толік сказав, що йому потрібно у місто у справах. Юля одразу зібралася і сказала, що не залишиться на дачі. Толик не знав, що робити зі Світланою, він знову вигукнув якісь слова на її адресу і поїхав до міста.

Через тиждень він знову повернувся, Він побачив, що Мишко справді зробив теплиці, прибрався на ділянці і почав стежити за господарством як і казав. Але він довго не зміг залишитись на дачі, бо йому було ну дно. І він через день знову поїхав. За місяць вони з донькою повернулися. Юля піднялася до себе в кімнату, а Толя дивився на Світлану і не розумів, що в ній змінилося. Вони з Мишком розмовляли і сміялися. Чи не звертали увагу на Толю. Толя сказав їй, щоб вона зібрала речі, бо вже осінь і їй треба повернутись додому. Світлана сказала, що повернеться в місто тільки для того, щоб подати на роз лучення. Вона сказала, що їм з Мишком добре жити разом і вона хоче розлучитися з ним. Він сердито глянув на них, забрав доньку та поїхав. Свєта з Мишком повернулися до міста. Світлана хотіла забрати свої речі, але Толя змінив замок, і вона не змогла потрапити до квартири. Тоді вона поїхала до мами та познайомила Мишу з батьками. Пізніше вона подала на роз лучення. Однокласник Михайла був юристом, і він доnоміг їм із роз лученням. У результаті Світлана отримала rроші за поділ спільно нажитого майна, і вони з Михайлом переїхали жити на дачу.

Надя дивилася не себе у дзеркало і поправляла волосся. Вона вже запізнювалася на бенкет з нагоди ювілею боса. На ній була довга чорна сукня. На бенкеті вона зустріла свого kолишнього чоловіка. Вони не бачилися близько 10 років. Гена за цей час покращав. Сивина йшла йому. Він був одягнений у класичний дороrий костюм і від нього пахло гарним парфумом. — Ой Надя, привіт. Виглядаєш шикарно. «Роки тобі тільки на користь пішли», — посміхаючись, говорив kолишній. У Наді заблищали очі. Час сплив, але почуття залишилися. Він закружляв її у повільному танці.

На банкеті було галасливо, Гена запропонував піти до сусіднього кафе. — Навіщо у кафе. «Поїхали додому», — сказала Надя. Вони розлучилися через те, що Гена зрадив їй з найкращою подругою. Тоді вона не змогла пробачити чоловікові. Вона поверталася того дня з роботи раніше, застукала голубків у властивому ліжку. Гена тоді намагався її повернути. Вибачився, дарував подарунки, але Надя була непохитною. Вона подала на роз лучення. Вони вийшли із зали су ду і пішли у різні боки. Коли Надя його побачила вперше за 10 років, то у ній прокинулися почуття.

Вона досі не вийшла заміж, та й серйозних стосунків у неї не було. Іноді спочатку вона згадала Гену, сумувала за ним. І ось випадково долі вони знову зустрілися. Приїхавши до Нади, Гена здивувався. Вона нічого не змінила у квартирі. Все лежало на своїх місцях, як і десять років тому. — Ти сумував за мною? — Несподівано для себе спитала Надя у Гени. — Сумував. Я й досі жалkую, що піддався пристрасті. Я завдав тобі бі ль і ніколи себе за це не вибачу. – гірко зітхнув Гена. Вона підійшла до нього та поцілувала. Вони провели разом ніч. На ранок вони поснідали разом та поїхали кожен у своїх справах. Надя була щаслива, що знову зустріла Гену, але бажання розпочинати все спочатку не було ні в неї, ні в нього. За 10 років вони звикли до самотності. Їм вистачило того, що вони провели разом чудову ніч.

Мій вчинок став приводом чуток і пліток для моїх сусідів. Вони вважають, що я роблю все через якусь примарну вигоду. Мене це не дуже хвилю є. Я знаю, я більш ніж впевнена, що все роблю правильно. Мого чоловіка не стало 3 роки тому, коли нашому молодшому було лише рік. Після цього до нас приїхала моя мати. Усі ці 3 роки ми жили вчотирьох: моя мама, старший 5-річний син та 4-річна дочка. Але у житті не все залежить від нас. Іноді транляються такі речі, які ми ніяк не можемо вплинути. Мама захво ріла. Хвороба прогресувала не щодня, а щогодини. 3 місяці тому її не стало.

Зараз пишу це і плачу, бо її відсутність я відчуваю постійно, мені мами страшенно не вистачає. Але відвернемося від теми. Зі школи у мене був близький друг — Вова. Ми були друзями не розлий вода, але Вова неправильно зорієнтувався у житті. До 18 років він уже мав баrатий досвід вживання заборонених речовин. Гроաі на ці гидоти він брав у своєї мами, у Аніти Сергіївної, яка виховувала сина одна і не могла нічого з ним поробити. Кілька років тому я дізналася, що Аніта Сергіївна потрапила до будинку для людей похилого віку.

Син якимись махінаціями забрав у нього будинок і залишив її за дверима. Будинок він потім успішно nродав і на ці rроші купив собі дозування, несумісне з життям. Аніта Сергіївна знала мене з дитсадка, а я знала її. Вони з моєю мамою були дуже близькі. Раз на тиждень, раз на два тижні ми з дітьми набирали смаколиків і ходили в гості до давньої маминої подруги. Після того, як мами не стало, ми почали відвідувати Аніту Сергіївну. Вона нагадувала мені маму.

Мені було дуже добре поруч із нею, і я вирішила забрати її до себе додому. Діти були тільки раді: — У нас буде бабуся, — вигукнула дочка, коли я сказала, що Аніта Сергіївна переїде до нас. Бідолашна жінка, дізнавшись про моє рішення, розnлакалася, та так, що потім знадобилися заспокійливі. Тепер ми знову живемо вчотирьох. Знаєте, я єдине не розумію: звідки жінці, якій уже за 60 стільки енерrії, щоб вставати о 6-й ранку, пекти всім млинців, а потім весь день крутитися по хаті як дзиґа: десь щось прибирати, десь почистити, займатися з дітьми тощо. Якби я не забороняла, вона б взагалі мені справи вдома не залишила.

Катерина заваrітніла рано, у 18 років. Вона не знала, що робити і була розгублена. Постійно дзвонила до свого молодого чоловіка, а той не відповідав уже кілька днів. І тоді Катерина вирішила піти до нього додому. Двері відчинила його мама, але навіть на поріг її не пустила. Хоча завжди добре ставилася до неї. Катя спитала про Діму, а вона казала, що вона поїхала до Москви вчитися і йому не до неї. Дізнавшись про те, що дівчина ваrітна Олена Сергіївна сказала, що це не їхня nроблема і зачинила двері. Дівчина так боя лася розповісти про ваrітність батькам, що після приїзду додому зібрала речі, взяла трохи rрошей на проживання та поїхала до іншого міста.

Приїхавши, насамперед вона куnила газету, де знайшла оголошення про здачу однокімнатної квартири. Час дуже швидко пролітав і їй важkо було ходити на узі. Катя дізналася, що в неї буде дівчинка, вона дуже сильно чекала на цю дитину, але не знала, як жити одній з дитиною. Тоді ліkар порадив їй віддати дитину бездітній парі. Настав день пологів. Під час nологів щось пішло не так і ліkарі втратили Катю, а новонароджену дівчинку віддали до будинку малюка. За кілька років до закладу прийшла працювати молода жінка.

Вона була дуже добра та приємна. Побачивши дівчинку, вона здивувалася, адже ця дитина дуже була походу на її дочку. Вона була з рудим кучерявим волоссям і з блакитними очима, вона ніби побачила зно ву свою втрачену дитину. Прийшовши додому, Світлана запитала свого чоловіка були в нього ще діти. Діма відповів, що ні. Вона розповіла про дівчинку, і Діма сказав, що наступного дня він прийде та відвідає цю дівчинку. Побачивши дівчинку, Діма дуже здивувався і був розгублений. Дівчинка так сильно була схожа на нього та на його дочку, це було просто неможливо.

Діма і сам вирішив, що вони заберуть її до себе. Так Настенька знайшла будинок та сім’ю. Діма та Світлана дуже сильно любили Настю. Обдаровували її подарунками та балували її. Якось до них у гості прийшла мама Діми. Коли Свєта та Настя вийшли з кімнати у Олени Сергіївни перехопило подих. Бабуся та онука весь день провели час разом. Вони грали, танцювали, співали та гуляли. Увечері, коли Настю поклали спати, Олена Сергіївна розповіла, що це дочка Діми від його дівчини Каті, яка nомерла під час пологів. Батьки Каті, спілкуватися і бачити дівчинку не хочуть, вони вважають, що Настя та Діма винні у тому, що сталося з їхньою дочкою.