News 382 Media

Марина смажила котлети, коли задзвонив телефон. Жінка швидко витерла руки об фартух і підняла слухавку. Вона дуже здивувалася, почувши знайомий голос. Зі Світланою вони не розмовляли вже кілька років, відколи у тієї народилися діти, у неї зовсім не залишилося часу на подруг. -Ого, Світлано, привіт! Невже в тебе таки знайшлася вільна хвилина для старих друзів? — Усміхнулася Маша. -Так, знайшлася, ну як ти? Після обміну стандартними люб’язностями, Світлана каже: -Я не випадково вирішила тобі подзвонити … Є щось, про що я, як хороша подруга зобов’язана тобі розповісти. -Давай, — Марина відразу напружилася. -Твій чоловік тобі зра джує! Він щовихідних відвідує мою сусідку знизу, на ніч залишається. Я його бачила багато разів. Щоправда, він чомусь мене не впізнав.

-На кожних вихідних? Але цими вихідними, в сенсі минулими, він був з нами! Ми з дітьми до моєї мами поїхали, – здивувалася Марина. -Але я бачила його минулої суботи! Він Ірі квіти приніс. -Маячня якась. -Це точно твій чоловік! Маша вирішила перевірити слова подруги. Після роботи у суботу вирушила у гості до Світлани. Після шостої години вони вже сиділи біля вікна і спостерігали. Рівно о сьомій підійшов до під’їзду Віктор. Щоправда, він був у якійсь іншій куртці. Вона набрала його номер із тремтячими пальцями, але в трубці пролунали лише гудки. Тоді з ла Марина спустилася на поверх нижче, щоб упіймати kоханців. Віктор уже стояв біля дверей. -Ах ти, цап неща сний! — Кричала вона і би ла його сумкою.

Чоловік здивовано витріщився. -Жінка, з вами все добре? -Яка я тобі жінка! У цей момент зателефонував телефон, на екрані з’явився номер чоловіка. Маша завмерла, а потім підняла слухавку. -Алло … -Кохана, ти де? Я вже вдома! Маша завмерла в повному потрясенні. -Ти вдома?! -Ну так. -Я скоро буду. Марія закінчила виклик і придивилася до чоловіка. Тільки придивившись, вона виявила деякі відмінності. -Так ви не Віктор … -Ні, я Микола. Пізніше Маша розповіла, навіть показала фотографії чоловіка. Чоловік теж здивувався. Найдивнішим було те, що вони навіть не родичі!

Моя свекруха така жартівниця, ви б знали! Якось перед відпусткою ми залишили матусі мого чоловіка ключі від нашої квартири, щоб вона поливала наші рослини, якими у нас вся квартира обставлена. Коли ми повернулися до себе додому, нас зустріли незнайомі люди, сказавши, що заплатили за квартиру за 3 місяці проживання. Я спробувала їм пояснити, що це наша квартира, і ми нікому її не здавали, але наші квартиранти сказали, що напишуть на нас заяву, якщо ми не втечемо з їхнього дому. Ми з чоловіком швиденько зібрали наші речі і вийшли надвір, думати, що робити далі. Чоловік запропонував винайняти квартиру чи номер у готелі, поки нові мешканці нашого будинку не з’їдуть, але я була проти витрачати всі наші гроші через необдумані вчинки свекрухи, і вирішила, що саме до неї ми й переїдемо.

Чоловік відразу сказав, що це не найкраща ідея, адже моя свекруха, ну, скажімо, не від щирого серця зрадіє, побачивши мене на порозі свого будинку, проте це мене не дуже хвилювало; у мене був чіткий план у голові, і я рухалася саме ним. — А ви що тут забули? — Запитала вона, відчинивши двері. – А нічого ми не забули. Ми житимемо тут 3 місяці, поки наші квартиранти не звільнять нашу квартиру, — з усмішкою відповіла я. — Ноги твоєї тут не буде, — сказала свекруха і захотіла зачинити двері, але моя валіза не дала їй цього зробити. — У такому разі мені доведеться звернутися до nоліції, Олено Павлівно. Від цих слів свекруха зляkалася і впустила нас у хату.

Ми були такі втомлені, що відразу лягли спати, а наступного ранку я вирішила повернути в звичку заняття йогою о 6-й ранку. Я вже всю розминала тіло, коли до вітальні ввійшла незадоволена, сонна свекруха. — Розумна, ти бачила, який час? — Запитала вона. — Ой, ви, здається, проспали, а то ви телефонуєте щоранку в цей час, дізнатися, як спав ваш синочок, чи не так? Поки свекруха невдоволено готувала собі сніданок, я доробила тренування, і коли вона пішла в туалет, я стирила її яєчню зі сковорідки. Ні, ну, вона ж за гроші від нашої квартири все купувала… все чесно та справедливо, я вважаю. Тоді свекруха зрозуміла, що грати ми будемо вже за моїми правилами, і довго мучити себе не стала: за обідом вона віддала конверт синові і сказала, що ми можемо виселити квартирантів, повернувши їм всю суму за проживання у нас. Я пограла б ще на нер вах свекрухи. Жаль, що вона так швидко здалася.

З сестрою ми не спілкувалися з того часу, як вона вийшла заміж. Як близьких вона визнавала тільки родичів чоловіка, та й у мене не було особливого бажання з нею спілкуватися. Ярославі, можна сказати, пощастило. Вона вдало вийшла заміж. А наші батьки ніколи не були багатими, але у нас був будинок, який дістався нам у спадок від бабусі. Коли мама подарувала цей будинок Ярославі як весільний сюрприз, сестра взяла і продала його. А після цього протягом 20 років до нас не приїжджала. Від спільних знайомих ми знали, що в неї все гаразд. Я теж зв’язала себе узами шлюбу. Ми жили разом із мамою, якій подарували чудову доньку.

Ось тільки мій чоловік виявився не дуже добрим батьком і чоловіком: з донькою не займався, грошей додому не приносив. Після 10 років шлюбу я зрозуміла, що більше жити так не можу. Донька росте, та й ремонт нам не завадить. Тому я й поїхала за кордон, а мама пообіцяла доглядати за донькою. Все, що заробляла, надсилала додому. Стару хатинку ми перетворили на розкішний двоповерховий палац. Наприкінці цього літа мені зателефонувала донька та повідомила, що приїхала тітка Ярослава. Я, звісно, зраділа, але потім зрозуміла, що вона не в гості приїхала – реально переїхала.

Чоловік привів додому kоханку і виrнав її з дому. Що це виходить? Вона не приїжджала до нас протягом 20 років, а зараз їй нема де жити, і вона згадала про нас, точніше, про наш розкішний сарай? Оскільки сестра все ще була прописана в нашому будинку, вона заявила, що приїхала до себе. Більше того, останнім часом вона почала налаштовувати маму проти мене: мовляв, я поїхала за кордон, живу собі, а про стареньку не згадую. Далі вона запропонувала її доглядати, а натомість отримати півбудинку. Нині я не знаю, що робити. Полетіти назад я не можу, але й виганяти сестру я не маю права навіть через с уд.

Я вийшла заміж 7 років тому. У нас із чоловіком хороші взаємини, і батьки його чудові люди. Єдиний мінус у тому, що немає власної квартири. Живемо разом, і готуємо, і забираємося, найчастіше готує свекруха, бо мені за графіком незручно. Працюю я у ліkарні. У мене ще є молодша сестра та бабуся. Вони живуть із моєю мамою окремо у трикімнатній квартирі. Бабуся хворіє, вона в лежачому стані і їй потрібен постійний догляд та нагляд.

Сестра моя незаміжня і навіть не хоче, не для неї діти і сім’я, у неї купа вільного часу, але чомусь моя мама подзвонила мені для того, щоб я сиділа з бабусею. Так як у мене своя сім’я і свої турботи, я не можу постійно сидіти з нею вдома. Мама виправдовує це тим, що я працюю у лікарні та знаю, як поводитися з хво рими людьми. Коли я сказала, що в мене не вистачить часу, і нехай сестра займається, на мене почали kричати і стверджувати, що просто не хочу спілкуватися з ними.

Це вважається зра дою, хоча сама я постійно медикаменти купувала та допомагала із грошима. Я запропонувала цього разу також допомогти з грошима, але мені просто заборонили приходити до них і навіть говорити з бабусею. Сказали, що я поrана, то ще й сказали, що нічого від спадщини мені не дістанеться. А у нас і дачі та квартири від бабусі, то ще одну квартиру мама здає. Я то думала, чому нам не дають там жити… Хоча вони навіть з моєю донькою не хочуть бачитися. Ось зараз думаю, хто з нас насправді зра дниця та еrоїстка.

У мене було щасливе дитинство. Я була єдиною дитиною у сім’ї – у своїх багатих батьків. Вдома у нас завжди було багато гостей, оскільки мій батько був шановною людиною. Однак мені завжди здавалося, що родичі просто користувалися добротою моїх батьків, які їм не відмовляли. Усе скінчилося в один день. Коли мені було 14 років, мої батьки заrинули в автоkатастрофі. І ніхто з тих родичів, які проводили у нас усі вихідні, не захотів удо черити мене. Я дзвонила, благала оформити на мене опіку, але всі мені відмовляли. В результаті я опинилася у дитя чому будинку. Однак довго сумувати мені не довелося, оскільки світ, як виявилося, не без добрих людей…

Навпроти нашого будинку був продуктовий магазин, де працювала продавчиня тітка Олена. У неї з чоловіком була маленька дочка, але вони, дізнавшись про мою ситуацію, вирішили забрати мене до себе. Звичайно ж я погодилася, а рідна донька тітки Олени стала моєю улюбленою сестричкою. Якось тітка Олена зізналася, що саме моя мама допомогла їй колись влаштуватися на роботу. Вони з чоловіком у той період ледь вижи вали, і допомога мами справді врятувала їхнє життя. За словами тітки Олени, настав час і їй відплатити за ту доброту. Я вступила до університету.

Прийомні батьки сплатили все, що було потрібно. Нині мені 30 років. Я досягла в житті всього, чого хотіла. Я маю величезну фірму, яку свого часу створили мої батьки, дорогий автомобіль, кілька квартир. Нещодавно про мене згадали численні родичі, які засиджувалися в нас допізна, адже батьки завжди накривали для них стіл. Вони почали дзвонити мені, цікавитись моїм життям, запрошувати до себе в гості. Але цих людей для мене не існує. Свого часу вони відвернулися від мене, а тепер настала моя черга. У мене, звичайно, є рідні люди: тітка Олена, її чоловік та їхня донька. Для них я робитиму все, що буде в моїх силах.

Була у нас на роботі одна дівчина, Олена. Вона була скромницею та тихонєю. Рідко з будь-ким спілкувалася і рідко ходила з нами на корпоративи. Якось вона прийшла на роботу, трохи запізнившись, і саме тому лише на роботі вона помітила, що забула дуже важливі документи вдома. Олена побігла додому, а вдома її зустрів чоловік у обіймах іншої жінки на їхньому ліжку. Олена сkандалити не стала. Вона сказала, що прийшла за документами і вже йде. На роботі Олена намагалася не показувати своїх емоцій. Часто йшла до туалету поnлакати, щоби ніхто в офісі її сліз не помітив.

Після роботи біля виходу Олену зустрів її чоловік із величезним букетом квітів та запросив дружину до ресторану. Олена не хотіла з’ясовувати стосунків при всіх, і про зра ду говорити вона теж не хотіла, все й так було зрозуміло. Вона лише хотіла забути про цей випадок, а ресторан був гарним варіантом. Вдома Олена не стала спати там, де чоловік її зрадив, поспала на дивані, а вранці прокинулася від аромату улюблених млинців із шоколадною пастою, бананом та полуничками. Також вона помітила подарункову коробочку, де, напевно, лежали прикраси, проте Олена ні сніданок, ні коробочку навіть не торкнулася.

Вона пішла на роботу, а після роботи зайшла додому, зібрала речі та поїхала до квартири, де вони з чоловіком планували зробити ремонт. Там все було не так ідеально, але можна було жити. Вдома Олена постійно отримувала дзвінки та листи від чоловіка з вибаченнями. Незважаючи на підлий вчинок, як би важко було зрозуміти, він любив свою дружину і не був готовий її втратити. Подумавши трохи про це, Олена вирішила дати чоловікові другий шанс та зберегти сім’ю. Вона у своєму виборі не помилилась.

Моя сестра живе в іншій країні. Ось уже понад чверть століття, як ми її не бачили. І спілкуємося рідко, вона холодна людина. Вона прилетіла з чоловіком до нас, але дуже тяжко перенесла переліт. Вона повідомила мені, що їй потрібно пару днів, щоб прийти до тями, після цього тільки зустрінемося. У день нашої зустрічі я встала рано, щоб усе встигнути. Мені потрібно було приготувати їжу, погодувати маму, стежити, щоб вона прийняла свої пігулки та поміняти їй памперс. Я все швидко зробила та побігла на роботу. Я дуже задоволена своїм чоловіком. Він доглядає собаку, готує вечерю, миє посуд, і все це поєднує з ремонтом квартири. Я поїхала до сестри. Зустрів мене її чоловік, почастував чаєм. Сестра лежала в ліжку, поряд гора піrулок.

Я принесла улюблений тортик сестри. Ми посиділи, побалакали, згадували дитинство. Ми домовилися, що вона прийде до нас у гості, щоб і з мамою побачитись, коли їй стане трохи краще. Минуло кілька днів сестра повідомила, що збирається до нас. Вона під’їхала до мене на роботу і ми разом пішли до мами. — Мамо, у нас гості, — покликала я мати, як тільки ми зайшли до квартири. Мама подивилася на старшу дочку, і в неї нічого не змінилося. Вона дивилася на неї, як на чужу людину. Напевно, не впізнала. Нуль емоцій, лише подив. Сестра вийшла з кімнати, а я пішла на кухню розігріти мій обід. Перебивши все блендером і приготувавши маму до їжі і почала її годувати.

На обличчі у сестри теж було здивування. Мабуть, вона не чекала побачити маму в такому поrаному стані. Сестра сиділа на кухні, поки я годувала маму. Щойно закінчила, пішла до неї. — Хоч посиділа поруч і тримала за руку, доки я годувала. Не думаю, що ви зможете знову побачитись. — У тебе є щось від сер ця? Мені поrано, — спитала вона. Я віддала їй ліkи, і ми пішли до мами. Сестра присіла трохи від мами на крісло. — Мамо, ти впізнала, хто до нас прийшов? Мама глянула на сестру, глянула на мене і в неї по щоці потекла сльо за. Я теж почала nлакати.

У мене душа рва лася на шматки від бо лю. Мабуть, мама не впізнала її та зляkалася, адже їй незвичні незнайомці. Я заспокоїла її, обіцяла, що ніколи не покину її. Сестра на прощання назвала мене «героєм», обійняла мене і тепло попрощалася. Ця зустріч не була моєю найкращою ідеєю, адже вона стала для мами серйозним потрясінням. Я попросила написати сестру, коли долетить додому, щоб дізнатися, як вона. Вона написала мені лише через пару днів – і дуже холодно. Здавалося, наша зустріч, ці хвилини близькості і наших обіймів не було, або це був просто сон.

Ми з Андрієм, моїм чоловіком, рік тому придбали квартиру, яка не знала ремонту зі старих часів. Купили самі, ні його, ні мої батьки нам не допомагали. І майже одразу ж розпочали ремонт. Процесу заважає свекруха, зі своїми наполегливими спробами влізти у наш ремонт зі своїм поняттями дизайну, які я категорично не сприймаю. Тим більше, у нас прямо протилежні смаки. Я прихильниця м’яких кольорів, свекрусі більше подобаються яскраві тони. Як приклад її смаку наведу її кухню. Шафи та стіл із темно-коричневого дерева, стіни яскраво-сині, а підлога отруйно зелена. Від такого поєднання кольорів у мене рябить в очах. Аналогічно в неї влаштована вся квартира.

Мені незатишно там перебувати. Не будинок, а якийсь музей боже вільного художника. Мою свекруху така яскравість у всьому повністю влаштовує. Вона у нас особистість творча, керує театральним гуртком у Будинку піонерів. Де театр та де дизайн? Як вони стикаються, я не розумію. Але свекруха впевнена, що квартира має радувати око незвичайністю. Ага, незвичністю. Ось у неї в спальні різьблені меблі сусідять з люстрами в стилі мінімалізму. Куди вже незвичайніше. — Ти перетворюєш квартиру на безлику контору! — каже вона мені.

Моєму чоловікові мій смак подобається більше, але він не хоче сва ритися з мамою. — Ну поступися ти їй хоч у чомусь. Не обра жай маму, — просить він мене. Таке відчуття, що Андрію все одно, в якому будинку він житиме. До речі, я не проти «яскравих плям», якщо вони вписуються у загальну картину. Але зробити зі своєї квартири цирк шапіто не дозволю. Тому зму шена час від часу відмовляти свекрусі в її спробах засунути ніс у ремонт моєї квартири. Нам залишилося лише придбати меблі. Приступимо до цього за місяць. Я Андрія попередила: — Якщо твоя мама диктуватиме свій смак, я їй прямо скажу, що такого в неї немає!

Коли Наташа ще була вагітною, тоді задумалася над тим, у кого ж буде прописав її дитина. Вона думала, що у своїх батьків, але мама відповіла: -Споконвіку жінки народжували у чоловіків, от нехай і дитину у себе в квартирі твій чоловік прописує. -А чим ваша з татом квартира погана? -Так нам же скоро на пенсію, ми її потім продати хочемо і купити будиночок на морі, до нас у гості приїжджатимете. Наталка не чекала такої відповіді від матері. Про яке взагалі море може йтися , якщо справа стосується їхнього першого і єдиного онука.

Тоді Наташа нічого не сказала, але в собі образу почала тримати. Потім вона постаралася дізнатися, що з цього приводу думає сторона чоловіка. Почала розмовляти зі свекрухою на цю тему. А та їй відповіла: — Ну ні, ніде ми онука прописувати не збираємося. -Але чому, ви ж цілком заможні, у вас дві квартири, один котедж. В чому проблема? Місця мало? -У тому разі , що заможні . А якщо ви розлучитеся, то що нам потім своє майно між вами ділити? Нам такі проблеми не потрібні. Тоді Наталя задумала інший план. Вона пішла на величезний ризик.

Після полоrів вона заявила ліkарям, що відмовляється від дитини. Під приводом, що ні вона, ні її дитина нікому не потрібна, навіть рідним бабусям із дідусями. Наташа була впевнена, що це спрацює, люди похилого віку зжаляться і підуть на поступки. Бабусі з дідусями почали вмовляти Наталю одуматися, не робити помилки. Але ніхто так і не запропонував прописку в себе. Після цього обра за у Наташі глибоко оселилася у душі. Вона заявила, що якщо ніхто не збирається у себе прописувати онука, то й спілкуватися з ним ніхто не буде. І ось хлопчик незабаром піде до першого класу, але він так і не знає, що в нього є і бабусі, і дідусі.

Після закінчення школи моя дочка переїхала до міста, де й залишилася і після навчання в університеті. У неї там уже були подруги, робота, орендована квартира, тож вона переїхати до нас назад не захотіла. Рік тому донька вийшла заміж. Вони розкішну урочистість влаштовувати не стали. Разом досі знімають кімнату, живуть, ні на що, здається, не скаржаться, а треба б.

Так як мені до міста було далеко, аж 3 години їзди, я в гості до молодих не їздила, але коли у мене народився онук, вибору вже не було. Я напекла улюблених пиріжків дочки та поїхала до них. Те почуття, коли я дізналася і, можна сказати, навіть побачила становище в домі дочки, я не забуду, на жаль, ніколи. Думаю, якби дочка мені про це сказала по телефону, я б не повірила, але там все було наяву.

Загалом у дочки з чоловіком були окремі бюджети. Вони й у холодильнику продукти зберігали на різних полицях та скриньках, і гроші у кожного були свої… Із загального у молодих були прізвище, дитина та квартира. Як би по-молодіжному вони не мислили, для мене це неприйнятно, коли чоловік так поводиться по відношенню до своєї дружини і дитини. Я б на місці доньки одразу подала на розлу чення.