News 382 Media

Поліна завжди мріяла про велику та дружну родину. Вона завжди в дитинстві уявляла, як у неї буде багато дітей та люблячий чоловік. Вийшла вона заміж досить рано, у 19 років. Тоді вона одразу заваrітніла. чоловік, дізнавшись про це, вчинив сkандал. Він стверджував, що треба спочатку збудувати своє життя. Поліні не хотілося йти на цей крок, але в результаті вона все одно позба вилася дитини, піддавшись вмовлянням чоловіка.

Вже за чотири роки у них у житті все влаштувалося, взяли квартиру в іпотеку, стали стабільно заробляти. Тоді чоловік сам заговорив про те, що треба завести дитину. Вони намагалися, але їхні старання не мали успіху. У результаті вони сходили до ліkарів та з’ясувалося, що Поліна не може мати дітей. Ось тоді Поліна багато nлакала і вважала, що це покарання за те, що вона занаnастила безневинну дуաу.

Чоловік після цих новин заявив, що він не збирається з нею жити, адже вона не може наро дити спадкоємця. Він зібрав свої речі та пішов. Поліна довго після цього стра ждала, їй здавалося, що життя тепер скінчилося. Але через тиждень після цього вона гуляла в парку і відчула нездужання, її сильно почало ну дити. Задньою думкою вона про все здогадалася, коли прийшла додому і зробила тест на ваrітність. І він виявився позитивним. Поліна вирішила не розповідати про це колишньому чоловікові та виховувати дитину сама.

Якось у невелике містечко приїхав полковник зі своєю дружиною. Чутки про нього одразу поповзли. Місто маленьке, обговорювати нічого, а тут нова родина, та ще й глава сімейства такий симпатичний. З ним у частині працювала якась Світлана. Вона була в розлу ченні і готова до нових пригод. Подруги казали, щоб вона дарма на полковника час не витрачала, все ж таки він чоловік одружений, такі люди дуже вірні. Але Світланe дружина полковника анітрохи не бентежила, вона не вважала її конкуренткою. Тому що у них маленькі діти, дружина те й робить, що з дітьми порається, на чоловіка уваги не звертає. Ось у цей момент Світлана вирішила отримати свого полковника.

Почала в гості запрошувати, столи йому накривати, чарочку підставляти. Постійно захоплювалася його досягненнями, з великими очима слухала його героїчні оповідання. Так полковник звик до Світлани, адже з нею все було інакше. Вона і готує чудово та смачно, а у дружини все часу немає. Світлана приголубить, вислухає, а дружина тільки змусить з дітьми сидіти. У Світлани навіть голос дуже відрізнявся, був таким ніжним і приємним, хоч заслухайся. А дружина постійно репетує, аж у вухах дзвенить. Місто було маленьке, так що чутки про те, що чоловік зра джує до дружини швидко дійшли.

Вона не стала церемонитися, забрала дітей та поїхала назад у велику квартиру у столиці. Світлану здивувало, чому дружина забрала дорогу машину полковника. І тут він їй усе пояснив. Виявляється, машина дружині належить, велика квартира в столиці теж їй залишається, бо з нею діти. Більше того, половина зарплати полковника тепер йтиме на аліменти, а його звання – це взагалі заслуга тестя. Зрозуміла Світлана, що дуже невигідно вона полковника в себе закохала. Але зробила все, що змогла. До останнього викачувала з нього гроші, що залишилися, зробила ремонт собі в квартирі, з’їздила на море, а потім kинула його.

Надія була дівчиною дуже… своєрідною. Вона була на голову вищою за всіх чоловіків у селі, сил у неї теж було більше, ніж у багатьох. Надя могла і на полі попрацювати, і воду з колодязя принести, і мамі допомогти з чоловічою роботою по дому, адже батька в неї не було, і дівчина змалку звикла дбати і про себе, і свою родину. Кавалерів, зі зрозумілих причин, у Наді було небагато. Багато хто навіть не думав, що колись дівчина вийде заміж. Якось подруга Наді запросила її на своє весілля як подружку нареченої. Надя не хотіла туди йти, але мати наполягла на тому, щоб дочка трохи розвіялася, вийшла в люди. На весіллі була жива музика.

Надя помітила одного з оркестра, бас-гітариста, але вона й не сподівалася, що той зверне на неї увагу, адже, будемо чесні, жіночністю від Наді й не пахло. Минуло два дні після весілля, до Наді постукали. Мати підійшла до дверей: — Хто там? — Запитала вона. — Свати, — відповіли з-за дверей, — відчиніть швидше! Надя була єдиною дитиною, тож мати дуже здивувалася таким гостям. Побачивши, хто до неї прийшов свататися, Надя здивувалася. Ні, то був не бас-гітарист, а барабанщик, низенький, худенький хлопець, Іван. За порадою матері Надя погодилася вийти за Івана, адже вона й сама розуміла, що за нею черги не вишиковуються. Весілля пройшло в будинку Наді, в колі лише найближчих людей.

У Івана з рідних були тільки мати та сестра, тож гостей було не дуже багато. Після цього в селі всі шушукалися і сміялися над парою, адже Іван і Надя виглядали дуже смішно разом: висока широкоплеча дівчина та худенький Іван. Коли у молодих народився синочок, Надя стала гарнішою. Вона стала м’якшою і жіночнішою, і всі почали їй заздрити, мовляв, Іван такий гарний чоловік: і будинок збудував з нуля, і дружина поряд з ним погарнішала. Нещодавно Іван та Надя відсвяткували діамантове весілля. З віком Надя стала майже одного зросту з чоловіком. На святі вона сказала, що спочатку вона щоночі плакала через слова і глузування односельців, але зараз розуміє, що чоловіка кращі за її Івана, немає на світі.

Коли ми з Пашею тільки одружилися, я йому одразу сказала, що на дітей йому доведеться чекати ще довго, адже я дуже боя лася ваrітності. І не полоrів я боя лася, а всіх 9 місяців ваrітності. Паша лише сміявся, говорив, що я з часом передумаю, а я була впевнена, що як мінімум найближчі 5 років цього не бути. Коли наші друзі у нас питали, коли чекати на поповнення, Паша сміявся, говорив, мовляв, з такими темпами швидше він заваrітніє, ніж я.

З грудня минулого року в мене почалися затримки. Я думала, це через ст рес на роботі, адже ми підбивали підсумки року, але одного разу я знепритомніла, і мене госnіталізували. Я пам’ятаю, розплющила очі, поруч сидів задоволений чоловік, а ліkар мене привітав: — Через 8 місяців ви станете мамою, мої вітання. — Може, ви помилились? Може, в мене глисти?

— Я не розуміла, що відбувається і вигадувала реальність сама. — Ну, які ж глисти? Це маленький чоловічок, йому вже місяць. Коли ми залишилися з Пашею самі, я почала кидати в нього предмети, а він сміявся і казав, що це не він, а Святий Дух. Позбу тися дитини ми не могли, тому що я спочатку була проти самого факту пер еривання ваrітності. Зараз я згадую свою поведінку зі сміхом, але тоді мені здавалося, що моє безтурботне життя закінчилося.

На відпочинку Віктор познайомився з дівчиною, яка була дуже схожа на його перше кохання. Проте, Марія мала бути його ровесницею, а ця дівчина була на 20 років молодшою. Віктор не встояв перед спокусою, підійшов, щоб познайомитись. Він не думав, що у нього можуть бути якісь шанси з нею, адже вона була надто молода для нього. Тим не менш, після двох днів спільних прогулянок, пристрасть накрила його з головою, і він не встояв.

Дівчина була не проти, Віктор їй також дуже подобався. Однак Віктор розумів, що у цих відносин не може бути майбутнього, надто велика різниця у віці. Він спробував усе пояснити дівчині, спочатку вона відмовлялася розуміти і намагалася його переконати в тому, що вік не є завадою, а потім все-таки погодилася з його аргументами. Так вони розлу чилися.

Віктор встиг забути цю історію, але зненацька отримав запрошення на весілля сина. Наречена виявилася та сама дівчина, з якою він колись переспав на відпочинку. Він їй усміхнувся підбадьорливо: — Ти найкрасивіша наречена! Дівчині було трохи ніяково. – Не хвилюйся, я збережу нашу таємницю, – сказав їй на вушко Віктор.

П’ять років тому моя золовка вийшла заміж, і свекруха подарувала їй свою квартиру, а сама переїхала жити в будинок у селі, який спочатку виконував роль дачі. Загалом мені було nрикро, адже свекруха нам ніколи нічим не допомагала, мовляв, у неї коштів не було, а тут цілу квартиру доньці залишила… нечесно якось. Ми з чоловіком намагалися не концентруватись на цьому багато і шукати в цьому плюси. Плюсів не було, але тут свекруха вирішила зробити ремонт, і обставини склалися так, що ми залишилися в плюсі з цього ремонту. Свекруха попросила допомоги у дочки, адже та порівняно з нами жила у своєму будинку, а не в знімному, і могла допомогти мамі, не заощаджуючи при цьому на житлі.

Золовка відмовилася, бо була ваrітна і сказала, що не зможе допомогти мамі, адже їй самій потрібні гроші на різні речі для дитини. Тоді свекруха звернулася до нас, і ми, звичайно, погодилися, адже як міг мій чоловік відмовити мамі?! Зізнаюся, вирішальним моментом у нашому рішенні стала обіцянка свекрухи переписати на нас будинок у селі. Ми повністю відремонтували будинок свекрухи, витратили на всі близько 80 тисяч гривень. Але нам було не шкода, адже ми робили це для себе, rрубо кажучи. Будинок був готовий, і того ж літа я вирішила провести місяць літа в селі.

Так я взяла відпустку, забрала дітей, зібрала речі, і ми поїхали. Чи бачили б ви моє обличчя, коли я там побачила золовку з донькою. Виявилося, що свекруха віддала їй свої ключі від уже нашого будинку, навіть не спитавши у нас дозволу, і не попередивши. Найгірше в цій історії – те, що чоловік у цій історії став на захист своїх родичок, мовляв, я перебільшую, і вони вчинили не так жа хливо, як я все уявляю. Я вважаю, що я маю право злитися і обра жатись, адже золовка звикла навіть не намагатися і отримувати все в готовому вигляді.

Мені 22, я живу сама в квартирі, яка мені дісталася від бабусі. У мене є хлопець, але зустрічатися ми з ним почали відносно недавно, тож жити разом ще не плануємо. Влітку трапилася одна не дуже приємна історія, якою я хотіла б з вами поділитися. У липні ми з хлопцем вирішили поїхати на море на тиждень чи два. У нього там жила тітка, яка нас до себе запросила. Ключі від своєї квартири я залишила сусідці, Людмилі Русланівній, щоб вона час від часу перевіряла, чи все в будинку гаразд, тому що в мене тоді були деякі проблеми з трубами.

Загалом, ми зібралися, поїхали, нічого не віщувало лиха. Відпочили ми добре. Тітка мого хлопця стала мені подружкою. Повернувшись додому, я ще стоячи під своїм вікном відчула недобре. Справа в тому, що в моїй вітальні було видно приглушене мерехтливе світло, схоже на світло від телевізора. Відчинивши двері запасними ключами, я переконалася у своїх підозрах: у моїй квартирі перед телевізором лежала молода пара.

Побачивши мене, дівчина зіскочила з місця: — Тітка сказала, вас два тижні не буде, — сказала вона, ляскаючи віями. Я вигнала дівчину зі своїм хлопцем і постукала до сусідки. Людмила Русланівна довго вибачалася, і я її вибачила, але більше жодного зв’язку з нею не підтримувала. Потрібно бути такою наха бною… вона впустила свою племінницю з хлопцем у мій дім, думаючи, що я про це не дізнаюся.

З сімнадцяти років я зустрічалася з хлопцем. Тоді я тільки вступила до технікуму. Вже на останньому курсі ми з ним уже заговорили про весілля. Перед випуском з’ясувалося, що я ваrітна. Мій хлопець просто втік до іншого міста. Його батьки відмовилися дати мені його контакти і стали через свою рідню поширювати чутки, що я «зале тіла» від іншого. Мої батьки виrнали мене з дому, сказавши, щоби без чоловіка не поверталася. Інші родичі також відвернулися від мене. Я залишилася зовсім одна. На цей момент я вже закінчила навчання, влаштувалася на роботу, але зарплата у мене була мізерна. Я не могла винайняти квартиру, жила в гуртожитку, їла найдешевшу їжу.

Аби вижити і наро дити дитину. Чи то від такої їжі, чи то від нер вової напруги, але в мене стався викидень. Виписалася з ліkарні, я знайшла іншу, набагато прибутковішу роботу. Потім вступила та закінчила університет заочно. За цей час вже накопичила достатньо коштів, щоби купити собі квартиру. Зробила якусь кар’єру. Тепер отримую ще більшу зарплатню. Я абсолютно самодостатня людина. у матеріальному плані. Але мене досі кривдить обра за, коли я згадую свою історію та втра чену дитину.

Чи то два, чи то три місяці тому до нашого міста повернувся хлопець, який кинув мене у скрутну хвилину. Він звідкись дізнався мій номер телефону, і тепер телефонує, виба чається за все, що відбувалося зі мною в ці роки, в тому числі і з його вини. Хоче відновити стосунки. Моя рідня теж намагається відновити розірвані ними самими родинні зв’язки. Дізналися, що я досягла успіху в професії, змогла купити квартиру. Сподіваються, що я зрозумію і пробачу. Даремно сподіваються. Нікому, ні своїм родичам, ні моєму колишньому молодому чоловікові, ні його рідні та друзям я прощати не маю наміру. Нехай навіть не сподіваються.

Того ранку чоловік прокинувся від kриків, що долинали з двору. У нас тоді був вихідний, але довго лежати в ліжку нам не судилося. Загалом чоловік спустився і побачив, що рожева машина була припаркована так, що цілих 3 машини не могли з місця рушити. Ми всі чудово знали, кому належить та машина. Нещодавно до нашого будинку переїхала дівчина, розпещена дочка багатих батьків. Батьки купили їй двійку в нашому будинку, машину і, мабуть, мають посвідчення водія, адже дівчина була занадто далека від водіння, щоб самостійно отримати його.

Мій чоловік сам відвіз сусіда на роботу, адже той уже запізнювався. Інші сусіди кричали і штовхали покришки рожевої машини, а її господиня навіть не думала вийти і переставити машину. Цей випадок був далеко не єдиним. Якось один сусід так штовхнув машину, що спрацювала сигналізація, проте наша новенька відключила її з вікна і навіть не подивилася на розлюченого сусіда. Іноді вона паркувала машину так, що навіть нам, пішоходам, було складно зайти в під’їзд. Якось ми з чоловіком вирішили поїхати у кіно після роботи.

Дорогою ми заїхали додому, щоб я накинула на себе куртку, адже погода холодала. Біля під’їзду ми побачили натовп людей, наших сусідів, які стояли довкола рожевої машини та весело реготали. Підійшовши ближче, ми побачили, як наша нова сусідка відчайдушно намагалася очистити напис з переднього скла машини. На ньому було написано: «Я вівця, яка не вміє паркуватись!». Не знаю, хто це зробив, але гадаю, все було справедливо.

Карина завжди і заздрила старшому братові білою заздрістю. «Мій брат закінчив школу із золотою медаллю!»; «Сашка чудово розбирається в комп’ютерах!»; «Братика покликали працювати в американську фірму!» — хвалилася вона перед подругами. У неї самої навчання та кар’єра складалися менш вдало. — Рішення остаточне і оскарженню не підлягає. Я їду. Там зарплату я отримуватиму в євро, — сказав Сашко. — Ти так рішуче налаштований, — сумно спитала Карина. — Навіть більше. — І коли ти плануєш поїхати? — Дня за два. З продажем квартири не метушись. Роби все спокійно.

— Саш, ну може ти сам проведеш цю угоду. Боюся щось не так зробити. Сам знаєш, через такі ось угоди скільки друзів і родичів посва рилося, — Карина благаюче подивилася на брата. — Сестричка, ну як я можу сам? Не можу я розірватись на тисячу частин. Тут і робота, і клопіт із переїздом. До агенцій нерухомості у мене довіри немає. Ти моя рідна людина, єдина, кому я можу довіритися цілком і повністю. – Довіритися це одне, а вирішувати проблеми – це інше, – Карина насупила брови. — Ну, будь людиною, допоможи? Ти ж бачиш, що мені бракує часу. Це востаннє. Що тобі від цього? – просив Саша сестру.

— Це коштує мені витраченого часу та праці, — відмахнулася сестра. — Добре. Давай тоді я оплачу твою працю. Сто тисяч достатньо? Карина ображено і здивовано одночасно, блиснула очима. Брат зніяковів під її поглядом. — Ось. Я тут усі документи підготував, – брат присунув до неї папку з паперами. – Ну і ключі. Починай торгуватися із трьох з половиною мільйонів. Можеш знизити до трьох мільйонів трьохсот тисяч. — А як я виручену суму тобі віддам? — От коли гроші будуть у тебе на руках, тоді й вирішимо. Олександр підвівся з крісла і вийшов. Каріна подивилася на ключі: «Була б у мене потрібна сума, я сама придбала б цю квартиру».